Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України та українських козаків

§2. Ольгерд. Верховний правитель й визволитель України від татарського іга. Міндовг, його намісник (1328-1381).

Безхитрисні руські анали репрезентують нам особу гідного сина Гедиміна — Ольгерда—лаконічно, але прихильно. «Ольгерд, - мовиться там, - вирізнявся великим природним розумом, говорив багатьма мовами, зневажав безцільні забави, невтомно був зайнятий справами управління, не пив ні вина, ні пива, ні медовухи. Він завоював чималу територію, і славою й чеснотами перевищів усіх своїх предків і нащадків». Історія повністю підтвердила це возхваління Ольгерда та його діянь. Якщо під час розподілу [спадку] він змушений був удовольнитися лише Крево й місцевістю, що простяглася до річки Березини; то невдовзі, уклавши союз зі своїм братом Кейстутом, князем Самогітським, він змусив свого молодшого брата Явнута [Jawnutj задовольнитися мінським Заславом [Zaslaw], а Вільно з великокнязівським престолом — віддати Олъгердові. Потім, 1330 p., він скликав усіх [своїх] розз’єднаних братів і родичів у похід проти пруських рицарів І, завдячуючи війську чисельністю в 40 000 чоловік, змусив Магістра ордену Дітриха фон Альтенбурґа запросити миру й поступитися частиною Самогітії. Потім, 1331 р,, повів він свою армію на Україну в супроводі синів свого брата Коріята. Він уже просунувся через КанівіЧеркаси впритул до Синіх вод, коли натрапив на татарське військо, поділене на три загони, на чолі з трьома полководцями з їхнього царського роду [Carzyki], а саме: Кутлубах [Kutlubach], Качибей [Касibeу] і Димітрій [Dymeitz], Ольгерд вишикував свої війська з шести загонів півмісяцем- і до того ж так, що татари, які не звикли до такого бойового порядку, ніде не могли прорвати його. Литовці, навпаки, просочувалился в татарські шеренги, роз’єднували їх і так здобули повну перемогу, при цьому три їхні полководці полягли на бойовищі. Переможці захопили велику кількість татарської кінноти й кочових повозок і переслідували утікачів, у результаті чого одна частина татар повернула на Волгу, частина — до Криму, на перешийок, шо називався Перекопом і, таким чином, звільнили всі землі навколо Тарговиці [Tarhowitz], Білої Церкви, Звенигорода, й від Путівля до витоків Дону . За свідченнями Михайла Литвина [Michailo Lithvanus], Ольгерд просунувся вперед на Корсунь [Korsim] і залишився тут; він був ще язичником і йому так сподобалося церковне опорядження та розкішнітовари генуезьких купців, що він усі повозки, [наповнені] цими трофеями, узяв з собою до Києва. Для того, щоб убезпечити на майбутнє свої відвідини [цих місць], генуезці [часто] закликали [навіть] татар з Волги, Відходячи, він [Ольгерд] без значних зусиль розбив окремі розрізнені, без воєначальників, Подільські орди [Podolischen Horden] й гнав їх через Дністер на Перекоп і частково в район Силістрії [Silistria] до Чорного моря на територію Туреччини, де вони [татари] почали потім називатися Добруджськими татарами [Dobruzkiachen Tataren]. За свідченнями Нарушевича, Ольгерд всеж-таки допустив, щоб частина цих татар відкочувала в пустельні поля по той бік Дніпра, щоб вони могли воювати супроти німецьких правителів, руських і поляків, при чому він утримував їх на Волзі, без усякого зв’язку з кипчакськими татарами.

Тим часом Дмитро Семечка [Demeter Semeczka], Великий князь Московський, також розбив ущент Мамая темника, Кипчакського, або Волзького Великого хана, і звернув свій погляд на колишні руські князівства Вітебське, Полоцьке і Київське. 1333 р. він наказавчерез посланця вручити Ольгерду у Вільно — однією рукою — смолоскип і меч, другою — акт про передачу йому цих земель. Ольгерд заарештував це посольство, закликав усі литовські війська прибути про «попільну середу» до Вітебська і, оскільки мороз зберігав шляхи ще придатними для пересування, похід негайно почався. Він зробив привал у Можайську [Moshaisk], за 18 миль від Варшави, а потім відіслав назад до Москви послання з палаючим ґнотом, - із запевненням, [що] перш ніж цей ґніт догорить, він уже буде стояти перед воротами Москви, щоб закрити Дмитру дорогу на Вільну. Литовські війська просувалися через Тверське князівство, з яким князь Ольгерд був у добрих стосунках, та так швидко, що посланець лише за декілька годин до нього самого прибув до столиці. Дмитро отримав звістку [про це] саме підчас нічного Великоднього молебну в церкві; а з настанням ранку й литовці вже розташувалися табором наПоклон ній горі. Місто було переповнене людьми на честь свята Великодня; [у місті не було] н і фортечних у кріплень, н і зброї. У наслідок цього Дмитро запропонував [Ольгердові] вигідніші мирні умови. Ольгерд вимагав і отримав, з одного боку — річку Угру й з другого боку — Можайськ як кордон з Москвою, а [також] дозвіл - на згадку про цю воєнну операцію - піднести литовського списа на Московському Кремлі.

Із цього часу татари й руські дали Україні спокій. Коли Любарт, брат Ольгерда й князь Волинський, був з поляками у сварці, то він послав до них «у гості» татарів Із пустельних степів; так, наприклад, 1337 р. ці [татари], підбурювані, напевне, Любартом, тримали в облозі протягом 12 днів Люблін і відійшли лише тому, шо гарматне ядро, ]яким вистрелили] з міста, вбило їхнього царя[Carz]. 1334 р. князь Данило Острозький, син Василя Романовича, князя Галицького нацькував татар супроти поляків, які відібрали Галич й обмежили [володіння] Данила лише Острогом, Дубною і Волинським Заславом, але марно, оскільки Казимир зібрав сильне військо поблизу Вайхзеля [Weichsel] і, розбивши татар біля Любліна, які втратили [понад] 6 000 чоловік, примусив [їх] тікати. 1352p., коли майже всі литовські князі виступили [разом], щоб помститися за завдані [їм] 1351 р польським королем Казимиром і мадярським королем Людвігом поразки, Ольгерд із багаточисельним військом татар спустошив усе не-литовське Поділля й поділив із ними трофеї.

Перш ніж, смертю Ольгерда (1381 р.) завершити цей параграф, ми повинні ще розповісти про дуже важливі для історії України та для загальної релігійної ситуації в Російській Польщі обставини, а саме: про його подвійний шлюб. Його перша дружина була принцесою і єдиною спадкоємицею з Вітебська, росіянкою за походженням і грецького віросповідання, усі діти якої виховувалися в східно-грецькій вірі; але саме тому через підступи польсько-католицьких королів й обернених тим часом у своїй більшості в католицьку віру литовців вони були відсторонені від великокнязівського престолу у Вільно і [разом] з помірно налаштованими частинами земель, як васали Великих князів, були відкинуті Литвою, Серед цих синів старшим був Володимир Ольгердович, від якого походять князі Слуцькі, від меншого - Костянтина — пішли Чарторийські, від наймолодшого - Федора — ведеться рід Сангушко, Друга дружина Ольгерда, Марія, княжна Тверська, народила йому серед шести синів, які спочатку виховувалися у язичництві, Ягайла [lagiel], котрий в наступні часи під ім’ям Владислава володарював над поляками і 1386 р. прийняв християнську віру. За таких же обставин його брати-язичники теж охрестилися [й прийняли інші імена], а саме: Скиргайло [Скригайло][став] Казимиром, Свидригайло - Болеславом, Корибут - Дмитром і т.д. А в брата Ольгерда і його щиросердного друга Кейстуга та його дружини Бирути з Жемайтй було семеро дітей; серед яких [ вони ] при вел и Вітовта, котрий 1386 р. був охрещений Олександром. Його братів називали Патрик, Сигиздав, або Зигмунд і т.д.