Історія України та українських козаків

§1. Гедимін - верховний владика України. Його намісник - князь Міндовг Гольшанський.

Після того, як Гедимін, новий геній диких, незнаменитих литовців, сповнений мужності й загарбницьких планів, спочатку упокорив орденське рицарство в Ліфляндії, а потім під час зустрічі вбив володимирського князя Володимира, 1319 р. покарав вигнанням із Луцька луцького князя Лева (котрий під час війни Литви з німецькими рицарями приєднав до своїх володінь Дорогичин і Брест), захопив це місто (його мешканці капітулювали), а потім перебув зиму в Бресті, то 1320 р. Йому лишалося ще перемогти Станіслава - Великого князя Київського, який назвав себе одноосібним володарем Русі, а також князів Олега Переяславського й Романа Брянсько-Сіверського, а також зятя останнього — Лева. Гедимін спочатку захопив Овруч і Житомир (перше місто чинило опір, Інше - здалося безопору). На відстані 6 миль від Києва зіткнувся він біля річки Ірпінь (Стрийковський називає її П’єрна) з князями, які об’єдналися, і були також підтримані татарами. Лише в ту мить вони зрозуміли, що Гедиміну потрібні не військові трофеї, а їхні землі. До цього вони вважали, шо така думка не могла виникнути в голові жодного варвара — литовця. Гедимін вишикував своє військо правильним бойовим порядком. Вдало використавши свою жемайтійську піхоту, він атакував об’єднаних у коаліцію князів з флангу. А в руських, відповідно до їхньої тодішньої тактики, піхоти не було, а були лише рейтари. Напад був настільки рішучим, що Лев і Олег загинули на бойовищі; а Станіслав і Роман утікли до Рязані. Наступного дня Гедимін уже почав штурм Києва, котрий, не отримавши ніякої допомоги від Рязані, хоробро боронився, але був змушений здатися. Зустрінутий там вороже, він [Гедимін] продовжив свій похід, і всі підкорялися його похідному жезлу, як чарівній паличці. Біти городок [Bialogrodek], Cліпород [Slepowrot], Канів, Черкаси) Брянськ - Сіверський, Переяслав і вся територія до Путивля, 16 миль південніше Києва, скорилася йому, частково зі страху, частково — з надією знайти в ньому нарешті рятівника, котрий звільнить руський народ від монгольського рабства. Щоб зміцнити останні настрої руських і здобути прихильність народу, започаткував він литовське Київське намісництво (і це географічне найменування було прилучено до назви міста) й призначив намісником Гольшанського князя Міндовга, свого родича, тому що підмітив у нього схильність до греко-християнської віри. Невдовзі після цього, 132 і p., Міндовг охрестився. Це сприяло тому, що кияни терпляче зносили зверхність їхніх васалів-литовців. їм [киянам] і без того вже набридли князі з давнього роду Володимира. їм здавалося, шо кров цих князів стала в’ялою. їм був потрібен володар, котрий мав свіжу, мужню силу й був здатний захистити їх від утисків татар. Станіслав, попри свої зусилля в Рязані, не міг знову відвоювати Києва через тривале ревниве суперництво руських князів. Окрім того, один із наймогутніших князів — князь Тверський Дмитро Михайлович - одружився з дочкою Гедиміна. Князь Рязанський, зять Станіслава, жив у постійному страхові перед нападом татар. І тому, коли Станіслав, позбавлений спадкових земель,
ніким неоплаканий, помер, його піддані були задоволені новим правлінням. Гедимін же, навпаки, повністю зберіг власницькі права на [захоплені] землі через свого намісника. Міндовг, котрий у битві на Ірпіні допоміг йому перемогти, був сином Гольша [Holcsha], родозасновника Гольшанських князів й онуком литовського князя Романа з легендарного роду Гіппоцентаврів [Hippocentaurer]. У містах з’явилися литовські гарнізони й коменданти, але для годиться зберігалася й колишня місцева влада.
На нещастя для України, саме в цей час власне татари, використавши суперечності монгольських ханів, відділилися від Монгольської орди й утворили власні державні утворення, що промишляли розбоєм та грабіжництвом. [До цих державних утворень] належали Кипчакська, Ногайська, Казанська, Астраханська, Поволзька й Кримська орди. Як кочовий народ, що потребує нових просторів, розселилися вони саме в той час, коли Гедимін зі своїм зятем Владиславом Локетеком [Lokieteck] бився з ліфляндськими й пруськими рицарями, на рівнинах по обидва береги Дніпра, які зараз відомі під назвою Дике поле, й просунулися на чудові подільські пасовища. Там вони остаточно витіснили окремі руські пастуші роди й побудували поселення, які очолили баскаки, або намісники. Водночас їхній хан Орантимур розбив у пустельних степах свою ставку [Hoflager] і змусив платити собі данину генуезькі міста-факторії Кафу, Херсон та інші — в Криму. Гедимін нічого не міг проти них вдіяти, оскільки він, за припущенням Стрийковського), загинув 1328 р., ставши жертвою нового винаходу — бомбарди.


загрузка...