Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України та українських козаків

§ 1. Про важливість вивчення історії козацтва.

a) Історія козацтва — вагома складова частина історії руських слов’ян. Вона є однією з 24 окремих історій, котрі пан надвірний радник Шлецер так блискуче поєднав у рамках всеосяжної цілісної історії слов’янських народів. Вона є невід’ємною складовою частиною загальної північної історії.

b) Україна, що дорівнює своїми розмірами деяким королівствам, необділена природою, родюча й багата країна; стіна, що відділяє культурну Європу від дикої Азії, місце для відпочинку й ворога для вторгнення багатьох азійських орд, що переселялися до Європи, — вже сама по собі заслуговує на пильну увагу, особливо в світлі подій, що відбуваються в пій в наші дні.

c) В нинішні часи вона є помітною частиною великої Російської держави. Яка низка подій мала своїм наслідком входження її до Росії? Як вийшли з України донські козаки та п’ять слобідських полків, що стали могутніми підпорами російської влади і підкорювачами Сибіру? Як трапилося, що по спартанському волелюбні, незалежні козаки, за висловом Боїссі д’Англе, були приневолені російським самодержавством; що вони колись втратили Січ, яка наводила жах на турків, татар і Польщу, що замість національного гетьмана, покинутого козаками під час їх капітуляції, було встановлено [уряд для управління] Україною? На всі ці запитання, котрі з певних обставин можуть зберігати значення для дипломатів, ми повинні тут відповісти і будемо на них відповідати.

d) З позиції сьогодення також добре видно, яким значним був вплив козацтва на історію Польщі, Швеції та Семиграддя. Без знання цієї історії було б неможливим те чудове, докладне описания величі і занепаду Польської держави, з такою копіткою ретельністю зроблене в наші часи; без цього не було б можливості висвітлити пронизані ревнощами і розбратом взаємини між Росією та Польщею, що завдають такої шкоди; без неї не було б знайдено вичерпного пояснення внутрішнім польським справам, наприклад, намірам Володислава IV приладити самодержавну голову до багатьох ший обезголовленої аристократичної гідри. Спадкоємці чи нащадки Карла Густава і Карла XII мабуть, правили б зараз у Варшаві, Москві чи Петербурзі, якби цього захотіли Хмельницький та козаки Мазепи. Георгій Ракочі II став би другим Стефаном Баторієм, якби його остаточно не позбавили мужності зрада козаків вкупі з інтими невдачами походу 1657 рову.

e) За наших часів вивчення історії козаків набуває особливого значення для того, щоб вивести з неї політичні уроки. При обговоренні глобального питання, як в завірюхах сьогодення зберегти царства й монархи, думки письменників І, що дивує, державних мужів, розійшлися. Розверзлася гігантська прірва, котра поглинає жертви непримиреного протиборства, але, незважаючи на це, загрозливо збільшується з кожним днем. [Що ж робити?] Чи треба придушувати людський розум в рамках існуючої системи, зберігати застарілий спосіб мислення, змушувати народ жити в темряві і тумані, залишати незмінними ті взаємини станів, котрі склалися в часи панування денної системи, підтримувати спокій та порядок за допомогою політичного впливу духовенства та страхітливої сили армії,— тобто, які раніше, безтурботно дрімати в колисці, розв’язувати інколи безглузді війни та спорожнювати державну скарбницю? А маже [щоб через запозичення досвіду далеких країн не бути запідозреним в лестощах], треба прислухатися до порад кронпринца і датського графа Берншторфа та діяти відповідно з ними, — тобто не стримувати природного розвитку людського духу, а правити державою, керуючись розумом, сприяти вільному поширенню різних поглядав та використовувати їх заради примноження загального блага; якщо суспільство сприйме передові погляди, стане засуджувати вади старих установ, то треба, запобігаючи [небажаному розвитку подій], обережно їх усувати, добровільно запроваджувати ті новації, яких погребує дух епохи, суворо спонукаючи духовенство та народних вчителів до їх підтримки, по можливості скоротити армію, неухильно утверджувати непорушність престолу на засадах любові та щастя громадян, що зайняті фізичною працею та підтримки з боку осіб розумової праці, не розв’язувати без особливих на те підстав війни, надавати підтримку мирним заняттям та мистецтвам, захищати і винагороджувати їх?

Прихильники цих двох поглядів сходяться в розумінні кінцевої мети, тобто необхідності збереження монархічного правління. Але спір про засоби для досягнення мети і про можливості успішного їх запровадження у майбутньому, перш за все Гофманом та його спадкоємцями, набуває такої гостроти, що будь-якого юриста, котрий спробує помирити суперників, одна партія знеславить як якобінця і просвітителя, інша — як єзуїта та обскуранта, Історик же холодними очима спостерігає за тим, що відбувається, далеко від бар’єрів, [які розділяють партії]. Він зберігає мовчання, даючи можливість говорити фактам історії. Те, що відбувається зараз, уже було раніше. Ми впевнимося в цьому, послухавши польських письменників. Головний принцип політики польської держави полягав у тому, щоб утримувати селян і козаків України під утисками їх володарів і самовільно примножувати прибутки останніх; тих, що сповідують стару віру, примушувати силою до прийняття римсько-католицького віросповідання, але разом з тим не допускати жодних республіканських установ та вольностей, утримувати український народ в темряві неуцтва та неотесаності, додержуватися договорів та угод з ним про людське око до тих пір, поки цього вимагає потреба, щоб при пертій можливості розривати їх. Чи привело це все до успіху? Темний неотесаний український народ усвідомив утиски й пиху своїх гнобителів; одна-єдина людина зрушила з місця і виставила проти поляків двохстотисячне військо, всього-на-всього за рік звела нанівець унію, що готувалася протягом століть величезними зусиллями енергійних місіонерів та єзуїтів. Темний український народ піднявся за ідею вільної держави, організувався у військово-спартанській республіці і, оскільки він, внаслідок свого становища потребував захисника, приєднався спочатку до татар, а потім до Росії і завдав Польщі небаченого лиха.

Темність і неотесаність українського народу обернулися нелюдськістю і варварством та покарали жахливим чином тих, хто їх породив. Україна — житниця і пасовисько Польщі, її твердиня проти татар і росіян, відійшла до останніх, зміцнила їхню потугу і допомогла їм у новітні часи остаточно знищити Польщу.

f) Але при висвітленні таких фактів історія козацтва цікава читачеві сама по собі. Енергія цілих народів і окремих осіб, котра зачаровує нас в історії греків та римлян, воскресає тут знову на полях поблизу Бєлгорода, Корсуня, Зборова, а також у діяннях Хмельницького та Мазепи; а для здобуття такого ж блиску їй погрібне лише одне — щоб її описало таке ж перо, яким, в рівній мірі майстерно і повчально, з неприйняттям як свавілля всіляких властей, так і революційного насильства, було зображено відпадіння об’єднаних Нідерландів [від Іспанії].