Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України та українських козаків

§3. Ягайло й потім Вітовт, Великий князь Литовський і Верховний правитель України. Володимир Ольгердович, васал, удільний князь Київський (1381 - 1394).

Після смерті Ольгерда Литва деякий час була неспокійною. Сини Ольгерда й Кейстуга отримали, правда, свої частки [спадку] завдяки останнім розпорядженням своїх батьків; так, наприклад, Київ і Україна отримали свого правителя в особі Володимира Ольгердовича, Патрику Кейстутовичу був наданий Брянськ, а Сигизмундові Кейстутовичу — Стародуб. Однак Інтереси сторін [були] настільки протилежними, що перехрещувалися й не дозволяли очікувати тривалого миру. Спочатку була сварка між Ягайлом-як Великим князем - і Кейстутому Жемайтії, доки останній [Кейстут] не був убитий в Крево 1382 р. 1386 р.Ягайло став одночасно королем у Польщі; при цьому й Володимир Ольгердович був у Кракові. Наступного, 1387 р., він об’явився також у Вільні й був причетний до тамтешнього навернення литовців до католицької віри. Тут, па жаль, була покладена підстава для релігійних переслідувань, донині невідомих серед терплячих до язичництва литовців: відповідно до закону, усі змішані шлюби між католиками й східними християнами були заборонені, оскільки останні не хотіли бути поблажливими до віри перших. Після цього закону нащадки Гедиміна грецького віросповідання могли б передбачити, що за правління Ягайлата його нащадків із ними завжди будуть поводитися лише як зі зведеними братами. Однак Ягайло помилився утім, що він зробив Скиргайла можновладним Великим князем у Вільні, тому що той з дитинства виховувався серед руських і віддавав набагато більшу перевагу їхній вірі, ніж римській. Через те трапилося, що Володимир Ольгердович із чималеньким військом приєднався до Скиргайла й Ягайла, коли 1390 р. мова зайшла про те, [щоб] утвердити владу Скиргайла проти Вітовта й обложити Гродно.

Однак коли литовці самі стали незадоволені жорстокістю Скиргайла і [коли] Вітовта не так легко виявилося перемогти, Ягайло змінив свою систему. У 1390 р. він сам прибув до Вільно, відсторонив Скиргайла від великокнязівського престолу й призначив для нього князівство Київське, котре він незаслужено відібрав у Володимира Ольгердовича. І тут він досяг із Вітовтом повної згоди, за якою Скиргайло повинен був задовольнитися Києвом, Троками, Кременцем і [Stosko], а великокнязівським престолом у Вільні поступитися Вітовтові.

Але Скиргайло не зміг відразу ж заволодіти підвладним йому [нині] Києвом, оскільки Володимир Ольгердович не міг не зрозуміти вчинок своїх родичів, ні згодитися [з ним]. Тому Вітовт мусив був зачекати, доки він спершу не домігся миру з підбурюваними Свидригайлом німецькими рицарями: тоді лише 1399 р. наказав він, і негайно, прикликати Володимира Ольгердовича, щоб йому, Вітовтові, як Великому князю Київському, - присягнути на вірність і сплачувати до литовської скарбниці звичний щорічний васальський податок. На цю вимогу Володимир, пам’ятаючи про своє походження, навів докази свого законного права на великокнязівський престол у Вільні - як за лінією свого батька Ольгерда, так і [за лінією] свого брата Ягайла. Вітольд звинуватив його тепер [утому], начебто він хоче ухилитися від верховної влади Beликого князя Литовського, якого він, однак, осуджує лише через неприязнь, оскільки Володимир Ольгердович одного разу воював проти нього зі Скиргайлом і Ягайлом. Тому 1394 р. Вітовт і Скиргайло силою відібрали Овруч і Житомир, при чому [захоплення Житомира] пояснюється тим, що це [цілком] відповідало попереднім угодам. Усе вже було готове до битви, котра повинна була вирішити, кому володіти самим Києвом — Скиргайлові або Володимирові Ольгердовичу, - коли Ягайло як посередник утрутився через польського посланця І запропонував компроміс. Завдяки цьому Володимир повинен був, дійсно, залишити Київ Скиргайлові, однак як компенсацію отримав замок Копил [Kopyl] зі смугою землі —завдовжки й завширшки в 30 миль - межи Німаном і Пьотрковим [Piotrkowitsch], поблизу Слуцька, [межи] Прип’ятю і Дніпром. Тяжко було Володимирові примусити умовити себе на цей невигідний обмін; він поступився лише Києвом, а Канів, Черкаси, Звенигород, оскільки вони були, напевне, неточно названі в угоді, хотів зберегти [за собою]; тому з цих останніх (міст] його потрібно було витісняти силою.