Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.2. ІСТОРІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

§12. Столітня війна

Столітня війна почалася і проходила під знаком династичних домагань англійської монархії. У 1328 р. помер останній із синів Філіпа IV — Карл IV і не залишив спадкоємців. З його смертю перервалася старша гілка Капетингів. Свої претензії на французький престол заявив англійський король Едуард III, який через свою матір Ізабеллу (дочку Філіпа IV) доводився внуком цьому французькому королю. Проте у Франції, посилаючись на правову норму «Салічної правди», яка не дозволяла жінці отримувати земельний наділ, відмовили англійському королю. Корону передали представнику побічної лінії Капетингів — Філіпу VI Валуа (1328-1350 pp.), який став засновником нової династії.

Незважаючи на це, Едуард заявив про свої наміри вимагати для себе французьку корону і 1 листопада 1337 р. Філій у було вручено формальне оголошення війни. Цей воєнний конфлікт, який тривав століття, став великою війною європейського масштабу, в яку були втягнуті Священна Римська імперія, Фландрія, Арагон і Португалія — на боці Англії; Кастилія, Шотландія і папство — на боці Франції. У цій війні вирішувалось питання про територіальне розмежування Франції і Англії, Франції і Фландрії, Англії і Шотландії, Кастилії й Арагону. Для Англії воно перетворилося на проблему утворення універсальної держави, яка б включала різні народи; для Франції — в проблему існування її як самостійної держави, об'єднання французької держави. У серпні 1338 р. Едуард висадився у Фландрії. У 1340 р. французький флот був розбитий біля Слейсу (береги Фландрії) об'єднаними силами англійців та фламандців. Філіп утратив усі свої кораблі і близько 30 тис. осіб убитими і полоненими. З цього часу англійці домінували на морі.

Найважливіше значення для першого етапу війни мала перемога англійців при Кресі 1346 р. У бою загинуло 1200 французьких лицарів та 15 тис. піхотинців. У 1347 р. був взятий англійцями стратегічний порт Кале. Цього ж року було підписано перемир'я, яке тривало до 1355 р.

У 1356 р. відбулася битва біля Пуатьє. Англійськими військами командував син Едуарда III теж Едуард, якого за кольором лат прозвали Чорним принцом. Французів було вп'ятеро більше, але місцевість не давала можливості розгорнути всі сили. Французів розбили, а їх король Іоанн II Добрий (1350-1364 pp.) потрапив у полон.

Причини невдач французів крились у недоліках військової організації та особливостях тактики. Загони англійських найманих лицарів діяли згуртовано, чітко виконували накази. Добре підготовленими були стрільці з луків, набрані з вільних селян. У битвах англійські лицарі спішувались, що допомагало їх взаємодії з лучниками.

Французька армія залишалась погано організованим феодальним ополченням. Король міг ефективно контролювати лише свою частину війська. Основу війська складали важкоозброєні кінні лицарі, а лучників було мало. Була відсутньою взаємодія лицарів та піхоти. У ближньому бою англійці легко роз'єднували французьких лицарів на окремі загони, стягували їх з коней, що робило їх безпомічними із-за важких лат і брали в полон, щоб потім вимагати викуп. Викуп зразу ж став засобом збагачення обох сторін.

Поразки поставили Францію у важке становище. Сума викупу за короля становила 3 млн. золотих екю (монета в 3,3 г чистого золота). Спадкоємець престолу дофін Карл змушений був скликати Генеральні штати, які не погоджувались дати гроші без політичних поступок. Боротьба призвела до Паризького повстання 1356—1358 pp. Ситуацію ще більше погіршило селянське повстання, відоме як Жакерія. Прийняте на той час презирливе прізвисько селян «Жак-простак» дало назву цьому повстанню. Селяни були незадоволені збільшенням поборів, наслідками по разок і окупації. Почалася епідемія чуми — «Чорна смерть», яка забрала близько 40% населення. Це мало призвести до подорожчання робочої сили, але уряд обмежив зростання зарплати, що викликало незадоволення. Кількість повсталих досягла 100 тис. Повстання називали війною недворян проти дворян, оскільки її учасники ставили собі за мету «знищити дворян усього світу і самим стати панами». Вони знищували сотні замків, спалювали податкові документи, вбивали феодалів, переслідували дофіна. Проте через кілька місяців озброєні загони феодалів розгромили повстанців, знищивши до 20 тис. осіб.

У 1360 р. в Бретані було підписано мир між Англією та Францією. Англійський король відмовився від претензій на французьку корону, але третина країни залишалася під його владою. Король Іоанн II не дожив до звільнення з полону і помер у 1364 р. Королем став Карл V (1364-1380 pp.), який провів військову реформу. Вона передбачала посилення контролю над армією та влади головнокомандувача, розширення системи найму в армію, посилення артилерії, покращання навчання лучників. Команди рів стали призначати за здібностями, а не за походженням. Ре форма привела до успіхів. У 70-ті роки французи здобули низку перемог і витіснили англійців зі значних територій.

У 1380 р. королем Франції став Карл VI Безумний — психічно хвора людина, який не міг управляти країною. У державі почалися феодальні міжусобиці (з 1411 p.), які тривали більше 20 років. Вони велися між двома гілками дому Валуа: герцогами Бургундськими (бургіньйонами) та Орлеанськими (арманьяками). Обидві партії здійснювали одна проти одної і мирного населення страшні жорстокості.

Скориставшись цим, англійці у 1415 р. відновили війну і за вдали французам поразки при Азенкурі, захопивши значну територію. Згідно з договором у Труа 1420 р. за життя французького короля Карла VI правителем Франції став англійський король Генріх V, а згодом престол повинен був перейти до сина англійського короля і французької принцеси. Франція, таким чином, втрачала незалежність і ставала частиною об'єднаного англо-французького королівства. Проте дофін Карл VII не визнав ці умови, проголосивши себе королем Карлом VII (1422-1461 pp.) і розпочав боротьбу за трон.

У 1428 р. англійці розпочали облогу Орлеана їм допомагали бургундці. Вирішувалась доля країни. Визначальну роль у наступних подіях відіграла Жанна д'Арк, яка оголосила, що Бог доручив їй урятувати Францію. Вона з'явилася до короля, який доручив їй командування армією. Їй удалося зняти облогу з Орлеана, а згодом розбити англійців біля Пате. Жанна переконала Карла VII увійти в Реймс і коронуватися. У травні 1430 р. Жанна потрапила в полон до бургундців і їх герцог продав її англійцям за 10 тис. золотих. Жанну звинуватили в чаклунстві і спалили на вогнищі в Руані. Король їй не допоміг. Лише через 25 років процес було переглянуто, Жанну визнали невинною, а згодом оголосили святою. Подвиг Орлеанської діви (так називали Жанну) посилив патріотичні почуття французів і сприяв перелому у війні.

Карл VII провів реформу, згідно з якою лише король міг вести війну, а сеньйори не могли мати своїх воїнів та фортеці. Створювалась постійна армія, яка поділялася на кавалерію та піше ополчення (інфантерію). До кавалерії набирали дворян (жандармів). Кожні 50 приходів міського та сільського населення поставляли одного навченого вільного стрільця. Ці реформи, а також зростання народного опору наперед визначили хід Столітньої війни. Король помирився з герцогом Бургундським, що припинило міжусобну боротьбу.

У 1449 р. почався останній період Столітньої війни. Головним театром бойових дій стала Нормандія. У 1453 р. французи оволоділи Бордо. З його падінням Столітня війна закінчилася. Ціною величезних жертв французький народ зберіг незалежність та державний суверенітет своєї батьківщини. Перемога Франції означала ліквідацію домагань Англії на французьку корону та землі на континенті. Було створено сприятливі умови для централізації держави.