Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.2. ІСТОРІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

§4. Візантія VII—XI ст. та її культура

До складу Східної Римської імперії (Візантії) входили Дакія, Македонія, Греція, Фракія, Мала Азія, Сирія та Єгипет. Хоч ці провінції були розорені менше західних, головною небезпекою було нашестя варварів.

При імператорі Юстиніані І Великому (527-565 pp.) візантійцям удалося залучити до своїх територій північ Африки, більшу частину Італії, південь Іспанії. Проте його спадкоємці втратили завойоване. Відродження продовжилося за імператора Іраклія І (610-641 pp.) — засновника вірменської династії. Він провів ре форми і зблизив позиції церкви та держави. Йому вдалося завдати поразки персам, захопити їх столицю і вибити їх із Сирії, Палестини та Єгипту. Під час його правління Константинополь став багатющим центром науки, високої культури і релігії. Імперія добувала золото, виробляла зерно, оливки, шовк та вино, які обмінювались на спеції, коштовне каміння, хутра і слонову кістку.

Послаблення Візантійської імперії почалося у VIII ст. — араби захопили значну частину її східних провінцій, які було втрачено назавжди. За імператора Лева Ісавра (717-741 pp.) візантійська армія була реорганізована — на зміну найманим військам при йшло селянське ополчення, яке реформувалося за територіальним принципом. У цей же час зароджується іконоборський рух. Провідником цієї єресі був сам імператор, який з 726 р. почав війну проти ікон. Багато православних за те, що вони поклонялися іконам, були покарані відрубуванням кінцівок, батогами, вигнанням та позбавленням маєтків. Згодом імператор виступив і проти вшанування святих мощів, а всіх імператорів та архієреїв, що були до нього, оголосив ідолопоклонниками. Його син — Костянтин у 754 р. зібрав у Константинополі церковний собор, який оголосив єретиками всіх «дерево- і кісткопоклонників». їх прибічників катували. Частину монастирів він наказав зруйнувати, а частину віддав під житло воїнам. У 787 р. імператриця Ірина скликала в Нікеї VII Вселенський собор, який засудив іконоборство як єресь і відновив православ'я.

У 867-1056 pp. у Візантії правила македонська династія. їй довелося боротися зі слов'янами (болгарами і русинами) та арабами. Після падіння цієї династії за 25 років на престолі зміни лося 6 імператорів. У 1081-1185 pp. у Візантії царювала династія Комнінів, за яких Візантія пережила останній в її історії розквіт.

Культура Візантії

У Візантії тривав розвиток історіографії. Значним надбанням у цій,сфері були праці Прокопія Кесарійського (VI ст.). Новим явищем стала творчість Іоанна Малали (V-VI ст.), автора першої «Всесвітньої Хроніки» (у 18 книгах). Вона адресована не аристократам, а звичайним людям, оскільки грамотних серед них було чимало. На початку VI ст. монах Діонісій Малий здійснив хронологічні обрахунки, за якими було встановлено літописання «від Різдва Христового» — так званої нашої ери.

Величезне практичне значення мав винахід у середині VII ст. так званого грецького вогню — запалювальної суміші, яка не гасла у воді. Склад цієї суміші довго тримався у суворій таємниці, завдяки чому візантійський флот довго домінував у Середземному морі.

В архітектурі виникають нові типи храмів — видовжені і часто поділені на поздовжні внутрішні площі церковні базиліки (з грецької — «царські будинки»). Шедевром серед прямокутно-купольних базилік є храм Святої Софії в Константинополі (532-537 pp.). Починає вводитися нове, радіальне (променеве) міське планування Константинополя.

Розвиток науки пов'язаний з іменем енциклопедиста Леона Математика (або Льва Філософа, помер близько 869 p.). Йому належить реформа традиційних літерних позначень числових величин, що дозволила здійснювати розрахунки, аналогічні арабській алгебрі.

За імператора Юстиніана була проведена робота по упорядкуванню всього спадку античної юриспруденції. У 528-529 pp. комісія з 10 правознавців кодифікувала в 12 книгах «Кодексу Юстиніана» усі укази колишніх імператорів, починаючи з Адріана (117-138 pp.). До 534 р. було випущено 50 книг «Дигестів» — юридичного закону із зазначеного матеріалу всього римського законодавства. Саме римськими юристами було введено поділ на право приватне (інтереси окремих осіб, наприклад, власність, сім'я) і право публічне (що стосувалося держави). При розгляді всіх справ суддя виясняв сам факт протизаконного діяння, наявність умислу, необережності чи непідсудності. Римськими юристами розроблено поняття складу злочину. Ці орієнтири права зберігалися й у Середньовіччі, і в Новий та Новітній час. Хтось з великих сказав, що римляни тричі підкорювали світ: перший раз — легіонами, другий — християнством, третій — правом.