Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.1. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

§3. Стародавня Індія. Китайські імперії

Індія

Багату, різноманітну та своєрідну культуру було створено в Стародавній Індії. У II тис. до н. є. виникла літературна мова санскрит, що означає «упорядкований», з 55 літер. Нею було написано найдавніші релігійно-філософські пам'ятки Індії — веди. Цей термін можна перекласти як «знання», точніше, «священне знання». Вед або самхіт чотири: Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атгарваведа. Вони складаються з гімнів, пбвчань, заклинань. До вед-самхіт примикає велика кількість «навколоведичної» літератури: брахмани — прозові тексти теологічного характеру, що пояснюють ритуали; аранйаки та упанішади — філософські трактати у віршах та прозі, змістом яких є роздуми про природу, богів, людину, їх зв'язки і місце у світі. Ці книги становлять канон індуїстської релігії або індуїзму. Більша частина ведичних гімнів включає в себе молитви та прохання, звернені до числен них богів індійського пантеону: Агні (бога вогню), Індра (бога грому), Сурії (бога Сонця), Воруни (бога космічного порядку та справедливості). Ведичні твори показують багатий духовний світ стародавніх індусів, високий рівень абстрактного мислення у поєднанні з конкретно-образним сприйняттям.

Згодом в індуїзмі формуються взаємозалежні та взаємодоповнюючі культи богів Брахми, Вішну та Шиви. Складається так звана триєдність (тримурті), яка сприймається як вищий прояв єдиного божества. Брахма вважається творцем світу, він установив на землі соціальні закони та поділив людей на чотири основ ні касти — варни. Вішну був милостивим богом — охоронцем, а Шива — нестримним богом-руйнівником. Особливо важливим стає вчення про аватарів (періодичні перевтілення). Вішну, який начебто час від часу з'являється серед людей, прибравши чийогось вигляду, щоб урятувати людей від якогось лиха і відновити гармонійний лад.

Стародавні індійські племена говорили різними мовами, але усі освічені люди знали санскрит, який відіграв у Індії також об'єднуючу роль, як латина в середньовічній Європі.

На рубежі II тис. до н. е. в Північну Індію з середньоазіатських степів вторгаються племена аріїв. Унаслідок арійських за воювань склалися відносини між завойовниками і підкореними, які, у свою чергу, призвели до поділу суспільства на касти (варни). Вищою варною були жерці — брахмани, нібито народжені з уст бога Брахми, які приносили жертви богам, здійснювали об ряди, мали монополію на писемність і знання. Вони були звільнені від усіх податків.

Кшатрії, створені нібито з рук Бога, зі свого середовища ви сували воєначальників і навіть раджів-князів.

Вайшья — селяни і ремісники, народжені нібито зі стегон Брахми.

Шудра (ноги Брахми) перебували в гіршому становищі, вони не мали жодних прав, а лише обов'язки. Штраф за вбивство шудра для вищих каст дорівнював штрафу за вбивство собаки. Найнижче становище займали нащадки дравідів (вихідці з корінного населення Індії), так звані парії — вважалося, що навіть дотик до них оскверняє. їм не дозволялося жити в поселенні, користуватися новим або цілим посудом. Раби знаходилися поза кастовим станом.

У VI ст. до н. є. практично одночасно в Індії виникають дві великі релігійно-філософські течії — на півночі — буддизм (засновник Сідхартха Гаутама, 623-544 pp. до н. е.), а на півдні джайнізм (засновник Варухамана Магавіра).

Буддизм став однією з перших світових релігій. Будда, що значить «просвітлений», походив з царського роду племені шак'їв. У віці 29 років Будда залишив сім'ю та будинок батька і після 7-річних подорожей став провідником та проповідником нового вчення. У центрі буддизму — вчення про «4 шляхетних істини»: існує страждання, його причина, стан звільнення та шлях до нього. Цей шлях Будда вбачав у доброчинстві, само пізнанні, у нірвані, яка є виходом з безперервного кола сансари (перевтілень). Важливий для буддійської етики принцип так званого середнього шляху рекомендує уникати крайностей — як потягу до почуття задоволення, так і повного придушення цього потягу. Для досягнення стану звільнення в буддизмі існує де кілька спеціальних методів, наприклад, медитація. Учення Будди викладене в кількох священних книгах, головною пам'яткою з яких вважається «Трипітака» («Три корзини закону»).

Джайнізм відкинув авторитет Вед, відкрив доступ до своєї громади чоловікам і жінкам усіх варн, зберіг учення про переродження душі і відплати за вчинки. Метою джайнів вважається звільнення від переродження (нірвана), якого можна досягти аскету, що дотримується суворих правил, зокрема незавдання шкоди живим істотам.

Перлинами світової літератури є дві староіндійські епічні поеми — «Магабгарата» та «Рамаяна». Сюжет «Магабгарати» становить розповідь про суперництво двох царських родів — Пандавів та Кауравів. «Рамаяна» розповідає про похід на острів Ланка царя Рами, який вирішив урятувати свою кохану Сіту, викрадену царем демонів Раваною.

Важливим пам'ятником староіндійського права є «Закони Ману» (II ст. до н. е.), написані у формі двовіршів, що мало полегшили їх запам'ятовування. Усього в Законах 2685 статей, поділених на 12 розділів. Індійське право формувалося на основі релігійних уявлень і створювалося брахманами, тому у ньому знайшли відображення релігійно-етичні уявлення цієї касти. Тут є і політика, і релігійні настанови. Покарання порушника не обмежується мирським життям, воно передбачає майбутні незручності в загробному житті, загрозу життю його близьких родичів.

Лжесвідок, наприклад, попереджається, що коли він говорить неправду «щодо дрібної худоби», то «вбиває 5 своїх родичів», щодо корів — 10, коней — 100.

Карна частина законів Ману відрізняється жорстокістю покарань: злочинцям відрізали ніс, вуха, язик, осліплювали. П'яниці на лоб ставили тавро у вигляді чарки, злодію — собачої ноги. З цими людьми не можна було сідати їсти, здійснювати жертво приношення, вступати у шлюб.

Цікавим було положення про можливість відсторонення від влади і фізичного знищення царя і його родини в разі, якщо цар «мучить свою країну» (VII, 111).

Китайські імперії Цінь і Хань

Згідно з історичною традицією, родоначальником китайської державності вважається Жовтий імператор — Хуанді (2698-2597 pp. до н. е.), який після нелегкої боротьби зміг підкорити собі вождів окремих племен і створив першу китайську державу в горах — далеко на Захід від басейну ріки Хуанхе.

Проте першою історичною династією Китаю вважається Шан-Інь (XVI-XII ст. до н. е.), оскільки її існування підтверджено історичними джерелами. У ранній період правління перших китайських династій влада належала імператору, але пізніше місцеві правителі утворили майже незалежні держави. З 770 р. до н. є. ці правителі вели один з одним жорстокі війни, і тому весь період з 476 до 221 pp. до н. є. дістав назву «Воюючих царств». У IV ст. до н. є. після тривалої та безсистемної «війни всіх проти всіх», гегемонія остаточно закріплюється за князівством Цінь, Його володар отримав титул вана (царя). Розквіт держави Цінь припадає на правління царя Чженя, який підкорив решту ки тайських князівств, а також завоював частину території Маньчжурії та Монголії. Він прийняв титул Цінь-Ші-Хуанді, що озна чає «перший великий імператор династій Цінь» (народ, у 259 р. до н. є. — помер у 210 р. до н. е.).

Основною ідеологією в Цінь було вчення фацзя або легізм («школа закону»). Легісти вважали, що люди стали злочинними і порочними, тому головним засобом управління та виховання повинен стати принцип насильства. Порядок у державі слід уста новити за допомогою таких правил: підданих слід суворо карати за дрібні злочини, тоді мало знайдеться бажаючих здійснювати великі злочини; більше карати і менше нагороджувати (на 9 покарань — одна винагорода); установити систему взаємної відповідальності за злочини; за злочинця відповідають 6 його родичів, які після вироку стають рабами; потрібно розділяти загальне спілкування між людьми із взаємними доносами, щоб вони виправляли один одного; нівелювати загальний інтелектуальний рівень підданих, ліквідувати розбіжність у думках шляхом вигнання поезії, мистецтва, філософії, коли народ неосвічений, ним легше управляти; держава, яка добилася одностайності в думках хоча б на рік, буде могутньою 10 років; любов до ближніх повинна бути витіснена любов'ю до держави. Імператору приписували такі «афоризми»: «Будеш багато читати, імператором не станеш»; «Книги у вогонь, вчених — до ями». Разом з тим імператор багато працював сам, намагаючись вирішувати найрізноманітніші справи. Кожного дня він зважував на вагах 30 кг бамбукових дощечок, на яких записувались донесення д,о нього, і не дозволяв собі відпочивати, поки не прочитував усі і не віддавав відповідні розпорядження.

Уся імперія була розділена на 36 областей, у кожній він по ставив начальника, воєводу та інспектора. Області поділялися на повіти, повіти на райони. Для припинення міжусобиць усьому цивільному населенню було приписано здати зброю. Скрізь розгорнулося будівництво нових доріг з твердим покриттям, які були необхідними для налагоджування швидких зв'язків між різними частинами імперії. Була введена єдина система законів і вимірів, мір ваги та довжини. У письмі ввели однакове зображення ієрогліфів. Ші-Хуанді провів реформу армії (її чисельність досягла 300 тис. осіб), а основною ударною силою стала кіннота. На півночі країни розпочалося будівництво Великої китайської стіни для захисту від кочівників. Законом встановлювалося єди не для всіх повноправних вільних громадянське найменування «чорноголові».

Невдовзі після смерті Цінь Ші-Хуанді у віці 48 років, його династію було скинуто. До влади прийшла династія Хань (206 р. до н. є. — 220 р. н. е.). її засновником був Лю Бан, яких походив із заможних селян і при попередньому імператорі був начальником волості. Він зумів висунутися під час повстання проти попередньої династії, перемогти своїх суперників, незважаючи на те, що вони обіймали спочатку значніші посади. Лю Бан став називатися імператором і прийняв нове ім'я Гао-цзу. Деспотизм було дещо пом'якшено, застосування смертної кари обмежено, податки дещо знижено. Конфуціанство проголосили державною релігією і такою вона залишалася аж до революції 1911 р.

За правнука Гао-цзу У-ді (140-97 pp. до н. є.) Ханська імперія перетворилася в одну з найбільших, багатих і густонаселених держав світу.

У 18-27 pp. н, е. у Китаї відбулося селянське повстання «червонобрових» (повстанці фарбували свої брови в червоний колір), що призвело до вимушеної корекції політики династії. Було вжито низку заходів, спрямованих на зменшення рабства та полегшення становища народу. У цей час у Ханській імперії проживало близько 60 млн. осіб, що становило 1/5 населення всієї Землі на той час.

У 184 р. в Китаї почалося народне повстання «жовтих пов'язок», яке тривало 15 років і було придушене, але система управління країною була сильно розхитана і єдина Китайська держава у 220 р. н. є. тимчасово припинила своє існування, знову розпавшись на окремі царства.

Культура Давнього Китаю є однією з найзначніших і самобутніх культур Стародавнього світу. Серед релігійно-філософських течій провідне місце посідала даосизм та конфуціанство. Конфуцій (Кун-цзи, 551-479 pp. до н. є.) виклав свої погляди у книзі «Бесіди та розмірковування». Згідно з його вченням влада правителя оголошувалася священною, а поділ людей на вищих та нижчих («шляхетних мужів» і «дрібних людців») — загальним законом справедливості. В основу соціального устрою конфуціанство ставило моральне вдосконалення та дотримання етикету. Відповідно Конфуція суспільство і держава повинні бути схожими на велику сім'ю із суворою внутрішньою ієрархією, міцною дисципліною і беззаперечною підлеглістю молодших старшим, а нижчих — вищим. Щодо методів управління Конфуцій говорив: «Управляти — значить, вчиняти вірно», бути безкомпромісним у вирішальному, основному. «Іти попереду людей» — ось мистецтво гідної адміністрації. Розумний адміністратор повинен добре знати, що люблять люди («багатство і престиж») і що вони ненавидять («бідність і презирство»). Він завжди повинен праг нути до добра — і тоді люди йдуть за ним. Довіру людей, вважав Конфуцій, можна завоювати такими шляхами: 1) турботою про них; 2) дотриманням традицій; 3) постійним самовдосконаленням. Керівникам він радив «спиратися на помічників, прощаючи тим дрібні провини», «уникати ризикованого і діяти обачливо», «не кидатися словами», «не перевантажуватися дрібницями».

Даосизм (виникнення пов'язують з діяльністю мудреця Лао-цзи) виник у середині І тис. до н. є. на основі вірувань шаманського характеру. Філософії даосизму властиві натуралізм, початки примітивної діалектики та елементи релігійної містики. Мета адептів даосизму — досягти єдності з першоосновою світу — дао і за допомогою алхімії та психофізичних вправ набути безсмертя. У Стародавньому Китаї було винайдено компас (близько І ст. до н. е.), видатний вчений Чжан Хен (78-139 pp.) сконструював прототип сейсмографа, створив небесний глобус, розробив теорію нескінченності Всесвіту в часі та просторі. Китайські вчені уточнили значення числа к, спорудили двигун, де використовувалася сила вільно падаючої води. У Китаї розробили лакове виробництво і лакували зброю, архітектурні вироби, предмети домашнього вжитку. Давні китайці навчилися виробляти шовк з шовкопряда і китайський шовк у всі віки цінувався в усьому світі. Великим внеском Давнього Китаю до світової культури був винахід паперу. Спочатку його робили із залишків шовкових коконів, але це було дуже дорого, тому папір почали робити з деревинного волокна. Це створило передумови книгодрукування. Значного розвитку набула історична наука. «Батьком китайської історії» був Сима Цянь (145-86 pp. до н. е.), який написав 130-томну історію Китаю «Шіцзи» («Історичні записи»). Сима Цянь намагався не просто розповісти про події давнини, а й осмислити їх. У кінці правління династії Хань з'явилися перші зразки селадону — одного з видів китайського фарфору. З інших мистецтв Китаю особливої уваги заслуговує каліграфія — мистецтво зображення ієрогліфів, яку китайці шанують вище за всі інші види мистецтва.

Одним з найвидатніших пам'ятників архітектури світу є Велика китайська стіна. Це фортечна стіна в Північному Китаї. Перші ділянки були збудовані в IV — на початку III ст. до н. е.; у III ст. н. є. була побудована суцільна стіна. Довжина, за одними даними, — 4 тис. км, за іншими — 5 тис. км. Висота 6,6 м, на деяких ділянках до 10 м, ширина — 5-8 м. На всьому протязі є каземати, а біля головних проходів — фортеці. Велику китайську стіну включено до списку Всесвітньої спадщини.