Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Частина III

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

3.4. ДЕРЖАВА УКРАЇНА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

§5. Розвиток культури України на сучасному етапі

Проголошення незалежності України створило принципово нові умови для розвитку національної культури. Необхідно перебороти негативну спадщину у сфері культури, що залишилися від радянських часів: партійно-класовий підхід до оцінок досяг нень культури; русифікацію; залишковий принцип у фінансуванні культури. Головним завданням культурного будівництва стало національно-культурне відродження України.

У 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про освіту» , де школа визначалася як основа духовного розвитку держави. Реалізація Закону передбачає зміцнення матеріально-технічної бази освіти, видання нових підручників, урізноманітнення форм і методів навчання, широке впровадження в навчальний процес досягнень науки і техніки. Освітня система стає гнучкішою і різноманітнішою. Разом із державними з'являються приватні ліцеї, коледжі, гімназії. Зроблено деякі кроки до гуманізації освіти. Важливим завданням є забезпечення виконання в навчальних закладах «Закону про мови в Українській РСР», прийнятого ще в 1989 p., що передбачає перехід на україномовний режим навчального процесу. За декілька років кількість першокласників, що навчаються українською мовою, зросло з 43,5 до 67,7%, а у вищих навчальних закладах українською мовою викладання велося в 37% академічних груп. Проте ці процеси в східному і південному регіонах відбуваються повільно. Відбулася реорганізація керування освітою — із метою поліпшення зв'язку між системою середньої і вищої освіти були об'єднані Міністерство народної освіти і Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти в одне — Міністерство освіти і науки України. Здійснюється перехід на триступеневу підготовку у вузах — бакалавр, спеціаліст, магістр. Вузи стають автономнішими у своїй діяльності. Проте економічний стан істотно впливає на розвиток освіти, його фінансування, стан робітників цієї сфери. У 2002 р. з 48,1 млрд. грн. зведеного бюджету України 7,1 млрд., або кожна сьома гривня була спрямована на розвиток освіти. У 2001-2002 навчальному році з кожних 10 тис. жителів країни 1339 вчиться в загальноосвітніх, 102 — у професійно-технічних, 428 — у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації. У 1990-1991 — ситуація була дещо іншою — відповідно 1373, 127 і 316. У 2002 р. в Україні функціонувало 22,2 тис. шкіл, ліцеїв, гімназій, у яких навчається 6601,2 тис. учнів. Навчальний процес забезпечують 568 тис. учителів. Українською мовою навчається 71,7% школярів проти 58,3% шість років тому. Кожний четвертий учень (27,3%) має можливість навчатися російською мовою, а в регіонах компактного проживання населення інших національностей працюють школи і класи, де діти одержують освіту на румунській, угорській, кримськотатарській, польській й інших, мовах. Серед чинників, що негативно впливають на навчальний процес, необхідно відзначити недостатню забезпеченість сучасними підручниками і наочним приладдям, а також низький рівень комп'ютеризації. У 983 вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації у 2002 р. навчалося 2109 тис. студентів, що на 9 % більше, ніж у попередньому році. Серед студентів, що одержують вищу освіту, жінок 53 %. Серед випускників вузів найбільшу кількість груп складають спеціалісти з галузей знань «економіка, комерція і підприємництво» (30% у вузах III-IV рівнів) і «інженерія» (26%). За темпами зростання фахівців особливо виділяються економічні і юридичні фахи. Навчальний процес у вузах забезпечують 169 тис. викладачів. В основному складі професорсько-викладацького персоналу закладів III-IV рівнів акредитації 7,3 тис. (8,5%) докторів наук і 40,3 тис. (47,2%) кандидатів наук. Учене звання професора мають майже 7 тис. викладачів (8%), доцента — 30,2 тис. (35,3%).

У достатньо складному становищі виявилася наука. Позначилася багаторічна фактична ізоляція української науки від світової і одностороння орієнтація на російську, недостатня матеріально-технічна база. Центром науки, як і раніше, залишається Академія наук, якій надано у 1994 р. статус національної.

Серйозними проблемами є недостатня розробка фундаментальних досліджень і дуже слабке впровадження нових технологічних досягнень у виробництво (впроваджується лише 10% розробок). Загальна кількість науковців в Україні — майже 300 тис. — удвічі більше, ніж у Франції, але ефективність їхньої праці набагато нижча, ніж у Європі. Визначні успіхи досягнуті у сфері гуманітарних наук, особливо історичній.

Літературні процеси теж характеризуються оновленням змісту, методів творчості, позбавленням від ідеологічної цензури.

Головне місце належить публіцистиці, триває публікація дореволюційних, 20—30-х роках, із діаспори письменників і поетів. Проте тривожна тенденція склалася з книговидавництвом українською мовою. Україномовний наклад складає 27% від усього книжкового накладу.

Деякі позитивні зсуви помітні в кіномистецтві, створюють ся україномовні фільми. На XXXVI кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільму «Ізгой», створеному за мотивами повісті А. Димарова (режисери В. Савельев і А. Браунер), присуджений Гран-прі.

Важливий внесок у розвиток театрального мистецтва в 90-х pp. внесли режисери Р. Віктюк, С. Донченко, Б. Шарварко, актори Н. Сумська, А. Хостікоєв, Л. Задніпровський.

Позитивні зміни відбуваються в роботі українського телебачення. Підвищився аналітичний рівень інформаційних передач, ток-шоу, урізноманітнилися розважальні програми.

Значними можна назвати Досягнення у сфері пісенної творчості. Регулярно відбуваються пісенні фестивалі «Червона рута», «Пісенний вернісаж», «Пісня року», «Таврійські ігри». Велику популярність здобули естрадні співаки П. Зібров, А. Кудлай, В. Білоножко, Л. Сандулеса, І. Білик, Т. Повалій.

Великих успіхів досягли українські спортсмени на літніх Олімпійських іграх 1996 р. у м. Атланта (США), посівши почесне 9 командне місце й увійшовши до числа головних спортивних країн світу.

До культурно-політичних досягнень слід віднести створення системи нагород України. Сюди входять Почесна відзнака Президента, ордени Богдана Хмельницького, Ярослава Мудрого, княгині Ольги, відзнака «За мужність».

Національне відродження України неможливе без підйому культури, науки й освіти. Необхідно закріпити і розвити ті позитивні зсуви, що відбуваються у сфері культури.