Частина III

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

3.3. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

§5. Політика часткової десталінізації в Україні, її непослідовний характер

Після смерті Сталіна (1953 р.) в країні сталися суттєві зміни в соціально-політичному житті та економічній політиці. Почався процес часткової десталінізації, який був названий «відлигою». Значною віхою в цьому процесі був XX з'їзд КПРС (1956 p.), де тодішній керівник партії М. С. Хрущов зробив доповідь «Про культ особи та його наслідки». У ній він піддав досить різкій критиці діяльність Сталіна, вказавши на численні незаконні дії з його боку. Було припинено масові репресії, почалася реабілітація незаконно репресованих. На кінець 50-х років було переглянуто справи 5,5 млн. чол., які перебували на обліку репресивних органів. З цього обліку знято (фактично реабілітовано) 58% справ. Ці цифри свідчать про жахливий масштаб репресій і одночасно — про обмеженість процесу реабілітації їх жертв. Поза реабілітацією залишилася більшість жертв репресій 20-х — початку 30-х років, діячі ОУН-УПА, майже всі, хто обвинувачувався в «націоналізмі». Жорстокий ідеологічний контроль дещо ослаб, ішла критика «культу особи» Сталіна. Тіло Сталіна винесли з мавзолею. Його численні пам'ятники були знищені, названі на честь нього міста, вулиці, колгоспи — перейменовані, його твори вилучені з масових бібліотек.

Було ліквідовано концтабори і визволено сотні тисяч жертв сталінського терору, у тому числі українців. Підвищувалась роль і розширювалася компетенція республіканських, обласних і місцевих органів влади, депутатів Рад. Проте вибори в ради всіх рівнів були формальними, а самі ради не мали реальної влади. Профспілки, комсомол, творчі спілки залишилися придатками державних структур. Процес демократизації йшов непослідовно і повільно. Головними причинами цього були неспроможність командно-адміністративної системи до глибокого реформування, половинчастість у подоланні сталінізму, відрив ідеології і полі тики від реального життя, слабка участь широких народних мас у реформах, стиль керівництва самого М. С. Хрущова. Виступаю чи з критикою Сталіна і проводячи реабілітацію його жертв, Хрущов виявив мужність і справедливість, проте будучи сином свого часу і лідером командно-адміністративної системи, не міг бути послідовним, нерідко допускаючи суб'єктивізм і волюнтаризм. Проте навіть його паліативний курс на десталінізацію зустрів опір з боку консервативних соратників Сталіна (Молотова, Кагановича, Маленкова), які намагалися усунути у 1957 р. Хрущова, проте невдало. Спроба реанімувати сталінізм провалилася.

Прагнучи «поліпшити соціалізм», повернути суспільно-політичне життя до «ленінських норм», М. С. Хрущов провів деякі реформи та здійснив низку експериментів у економіці.

Реформи почалися з сільського господарства. При Сталіні сільське господарство було збитковим, і збитки покривалися державними кредитами і дотаціями, що з економічної точки зору було абсурдом. З 1953 р. почалося підвищення заготівельних та закупівельних цін на сільськогосподарські продукти, які до кін ця 50-х років зросли втричі. Були скасовані обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів із колгоспних дворів, удвічі знижені податки з присадибних господарств. З середини 50-х років сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Валовий збір зерна в Україні зріс за 1954-1958 pp. на 20%, цукрових буряків — удвічі, м'яса — більш як удвічі, молока — втричі. Однак у кінці 50-х років знов посилилися обмеження розвитку особистого підсобного господарства, бо Хрущов наказав, щоб усі колгоспники звели корів до колгоспу і брали молоко з магазинів. У результаті питома вага особистих господарств у загальній товарній продукції сільського господарства знизились з 27% у 1940 до 15% у 1960 р.

Хрущов намагався вирішити проблему продовольства за рахунок екстенсивних факторів — освоєння цілинних земель у Казахстані і Сибіру. Це суттєво позначилося на ситуації в Україні, яка повинна була взяти на себе значну частину витрат. До 1956 р. звідси на цілину було перекинуто тисячі тракторів і 80 тис. досвідчених сільськогосподарських робітників, що для України мало негативне значення. Практика показала, що більший ефект мало б вкладення коштів в інтенсивний розвиток сільського господарства України.

Інший експеримент передбачав вирощування величезної кіль кості кукурудзи. Хрущов побачив у цьому головний важіль, за допомогою якого можна вирішити продовольчу проблему, адже кукурудза дає і корм худобі (силос), і борошно, і олію. Проте її значення перебільшувалось і посіви насаджувались командним методом на шкоду іншим традиційним для України культурам, перш за все пшениці.

У 1958 р. ліквідували машинно-тракторні станції (МТС), а їх техніку передали колгоспам, що було неоднозначним рішенням, адже за техніку треба було платити значні кошти, а вона знаходилась не в дуже доброму стані.

Розвитку сільського господарства заважала надмірна централізація, коли в центрі продовжували вирішувати, що і де треба сіяти, не враховуючи місцевої специфіки. З 1958 р. у сільському господарстві почався спад.

У 1957 р. почалася реформа управління. У результаті створили таку структуру, яка повинна була поєднати централізоване планове керівництво з підвищенням самостійності республік і областей. Економіка переходила на управління за територіальним принципом через ради народного господарства (раднаргоспи), що створювалися в економічних адміністративних районах. На території УРСР їх було утворено 11.

Це робилося для того, щоб зменшити бюрократизм у центрі. Під контроль раднаргоспів України було передано понад 10 тис. промислових підприємств, а під кінець 1957 р. вони наглядали за 97% заводів у республіці. Спочатку реформа дала певний ефект. У рамках економічних районів розширились можливості спеціалізації і кооперування, господарники дещо звільнилися від диктату центру, покращилося використання місцевих ресурсів. Проте тенденція до територіальної відокремленості все більше вступала в суперечність з об'єктивним процесом поглиблення галузевої спеціалізації виробництва. Не вдалося знайти й оптимальні форми поєднання місцевих та загальнодержавних інтересів. Повною утопією було проголошення «розгорнутого будівництва комунізму», твердження Хрущова, що «теперішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі».

Передбачалося, що протягом 20-х років (до 1980 р.) радянське суспільство повинно стати «в основному комуністичним», економіка — обігнати США, реалізується перехід до розподілу «за потребами».

Хоч хрущовські реформи не виправдали пов'язаних з ними сподівань, але рівень життя людей усе ж значно зріс, вражаючих успіхів було досягнуто в космосі (у 1957 р. — запущено перший штучний супутник Землі, а у 1961 р. — першу людину в космос). Лібералізація радянської системи дозволила сформуватись цілому поколінню «шістдесятників» (діячів культури, науки), які виступали за поглиблення реформ і подальшу демократизацію суспільства. З'явилася нова багатообіцяюча генерація діячів культури, яка відіграла важливу роль у суспільно-політичному житті республіки, особливо у 80-90-х роках.

Реформи Хрущова містили позитивні елементи, він щиро ба жав підвищення добробуту народу, але вони з об'єктивних та суб'єктивних причин не могли бути радикальними. З ініціативи М. С. Хрущова були введені положення про оновлення керівних органів компартії не менше ніж на чверть та можливість бути обраними в ці органи не більш трьох термінів підряд. Це дуже зачепило інтереси високопоставлених партапаратчиків, що стали побоюватися за своє майбутнє, побачивши перспективу втратити керівне крісло. Невдоволення номенклатури викликала і ліквідація різноманітних привілеїв, різке зменшення кількості службових автомобілів. Проти Хрущова почала формуватися нова група змовників.

У 1964 р. Хрущова було знято з усіх постів і відправлено на пенсію. Консервативні сили перемогли.