Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Частина II

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

2.2. УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ У КІНЦІ XVII-XVIII СТ.

§8. Соціально-економічний розвиток України в другій половині XVII—XVIII ст.

Основою української економіки в цей час продовжує залишатись сільське господарство. Розширюються посівні площі, що було зумовлено зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію. Збільшується старшинське землеволодіння, основною формою якого було рангове, — за службу відповідно до рангу на час обійняття посади.

Землеробство мало, головним чином, зерновий характер. Поглиблювалася його спеціалізація: якщо на Лівобережжі більше сіяли жита, то на Півдні — пшениці. З середини XVIII ст. в Україні почали вирощувати картоплю, що стало істотною зміною в роз витку не лише сільського господарства, а й життя українського населення в цілому. Починається культивування кукурудзи, цукрового буряку, соняшнику, на наукову основу поступово переводиться садівництво і виноградарство.

Великі плантації займав тютюн. У 1724 р. з України вивезено 37884 пудів тютюну.

Удосконалюються сільськогосподарські знаряддя праці й агрокультура. Плуг стає масивнішим, придатнішим для орання важкого ґрунту. Починає застосовуватися багатопільна система землеробства.

Важливого значення набуло тваринництво, особливо племінне конярство та вівчарство.

Селяни України в XVIII ст. розподілялися на різні групи, що відрізнялися між собою рівнем особистої залежності, розміром і характером повинностей, розміром наділу. Основними групами були поміщицькі і державні селяни, але перші значно переважали. До державних селян належали селяни, що жили на державних і власних землях, козаки Полтавської і Чернігівської губерній, селяни-однодворці, солдати, які відслужили військову службу та їх сім'ї. Державні селяни поділялися на дві групи: 1) оброчні, тобто ті, що платили оброк (податок грошима або продуктами); 2) ті, що знаходилися на «господарському положенні».

Посилюється феодальна експлуатація селянства. Від дводенної на початку XVIII ст. панщина стає чотирьох-, п'ятиденною у другій половині XVIII ст. Проте поступово спостерігається тенденція до заміни натуральних оброків грошовими. Крім цього, посполиті та рядові козаки сплачували значні державні податки. У 1783 р. юридично оформляється кріпосне право — забороняються переходи селян з місця на місце. У 1785 р. українська старшина наділялася правами російського дворянства

На початку XVIII ст. в Україні різко зростає кількість ману фактур (так званий Петровський вибух). У 1719 р. було закладено першу в Україні Путивльську суконну мануфактуру, яка у 1791 р. виробила 450 000 аршинів сукна для армії. У другій половині XVIII ст. було засновано пороховий завод у Шостці, київський завод «Арсенал». У кінці XVIII ст. в Україні нараховується 240 мануфактур. У 1722 р. починається видобування кам'яного вугілля (у Бахмуті).

Торговельні зв'язки між Україною і Росією були досить інтенсивними. Україна стала основним постачальником хліба і м'яса, шкіри й прядива для Росії та була ринком збуту товарів з Росії (хутро, голки, коси, папір). При цьому царським урядом проводилась протекціоністська політика. У 1669 р. для підтримки державної монополії Москви заборонялося завозити з України горілку та тютюн. Українські купці платили на українсько-російському кордоні митний податок за ввіз товарів з Росії — індикту, за вивіз — евекту, який йшов до української скарбниці. Суттєво зростає кількість базарів. На Лівобережжі їх діяло понад 8 тис, а на Слобожанщині — майже 2 тис. Базари збиралися раз або двічі на тиждень.

Більшість населення Лівобережної України становили селяни (у 1782 р. — 59%), козаки — 33%, інші — 8%.

У 1795 р. українці становили 17% населення імперії.

В XVIII ст. значно зростають міста. Населення Києва у 1786 р. досягло 35 тис, Охтирки — 13 тис, Харкова і Ніжина — 11 тис, Сум — 10 тис, Полтави — 7 тис. Основну частину їхнього населення становили міщани, які займалися ремеслами, вели дріб ну торгівлю, платили податки за круговою порукою, охороняли місто, виконували рекрутську повинність. Кожний міщанин, що мав капітал більше 500 руб., міг записатися в купці, які об'єднувалися в гільдії. Правове становище купця залежало від своєчасної сплати Гільдійського внеску. У випадку несплати купець переводився в міщанський стан і втрачав пільги (звільнення від подушного, рекрутчини й тілесних покарань).

Наприкінці XVIII ст. суспільний устрій України втрачає самобутні риси. Тут установлюється така ж соціальна структура, що й в інших регіонах Російської імперії.

З середини XVII ст. на території України почали поширюватись російські гроші. За Петра І була введена десяткова монетна система: рубль, гривеник, копійка. Протягом XVIII ст. вживались заходи щодо стандартизації грошового обігу в Росії, у тому числі на Лівобережній Україні. Випускалися мідні (копійки, п'ятаки),, срібні (рублі, полтинники, гривеники), золоті (червінці, згодом 10-рублеві імперіали і 5-рублеві півімперіали) монети. З 1769 р. російський уряд почав випускати паперові гроші (асигнації). Російські гроші протягом XVIII ст. витіснили в Україні польсько-литовські. З ліквідацією в Україні гетьманського правління фінансова система України була об'єднана з фінансовою системою імперії. У 1765 р. на Слобідську Україну було поширено подушний податок, а в 1783 р. — на всю Україну.

Протягом XVIII ст. в Україні промислове виробництво набуло товарного характеру, але Україна втратила самостійність у зовнішньоекономічних відносинах.