Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Частина II

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

2.2. УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ У КІНЦІ XVII-XVIII СТ.

§1. Руїна

Поділ України у 1663 р. на Лівобережну і Правобережну, боротьба старшинських угруповань за владу, суперництво промосковської та пропольської партій (а згодом і протурецької), продовження війни з Польщею призвели до великих спустошень і розрухи, тому цей період в історії України (1663-1687 pp.) називається Руїною.

У 1664 р. польські війська здійснили новий похід на Лівобережну Україну, але зазнали поразки. На Правобережжі почалося повстання, яке призвело до фактичної ліквідації польської влади у цьому регіоні. Гетьман П. Тетеря тікає в Польщу, на його міс це обирають Петра Дорошенка (1665-1676 pp.). Він народився у 1627 p., його дід — Михайло Дорошенко — був гетьманом, а батько — полковником. Уже у 1654 р. він сам став полковником, а при гетьмані Тетері був генеральним осавулом. Петро Дорошенко поставив собі за мету об'єднати всі українські землі. У 1667 р. разом з татарами йому вдалося вигнати поляків з Правобережжя і встановити кордон по р. Горинь.

У цей час лівобережний гетьман І. Брюховецький, намагаючись зміцнити свої позиції, посилив залежність України від Москви, підписавши Московські статті 1665 р. Гетьмана мали обирати за вказівкою царя, кількість гарнізонів московських військ в Україні значно збільшувалась, царські воєводи могли збирати податі на свою користь. Частина старшини отримала московське дворянство, а сам Брюховецький одружився на княжні Долгоруковій, одержавши маєтності у свої володіння.

Посилення податкового гніту спричинило народні повстання 1666 і 1668 pp. Цим скористався П. Дорошенко, який увів свої війська на Лівобережну Україну. Лівобережні козаки перейшли на його бік, а Брюховецького вбили. Дорошенко на деякий час стає гетьманом по обидва боки Дніпра, об'єднавши Україну. Але неприємності у власній сім'ї змусили його повернутися до Чигирина. Це використали московські урядовці, які сприяли об ранню нового гетьмана Лівобережної України — Дем'яна Многогрішного (1668—1672 pp.). Ураховуючи уроки повстань 1666 і 1668 pp., Москва змушена була дещо послабити свій наступ на права України. За Глухівськими статтями 1669 р. кількість залог у містах України зменшувалась, збір податків перекладався на козацьку старшину. Резиденцією гетьмана стало м. Батурин. Але швидко діяльність нового гетьмана, який дбав перш за все про власне збагачення і збагачення своєї родини, викликала не задоволення старшини, якій удалося дискредитувати його. Многогрішного скинули з гетьманства і заслали в Сибір. Гетьманом обрали Івана Самойловича (1672-1687 pp.).

У цей час на Правобережжі П. Дорошенко, розуміючи, що звільнитися від гніту Польщі і Москви йому самому не вдасться, приймає протекторат Туреччини на тих самих умовах, що й Молдавія і Волощина. Україна отримувала автономію, не повинна була навіть платити султанові ніякої податі, тільки постачати йому військо. Рішення про турецьку орієнтацію було прийняте на раді в Корсуні у 1669 р.

У 1672 р. турецькі, татарські, молдавські та українські війська Дорошенка розгромили польську армію під м. Бучачем (нині Тернопільська обл.), і польський уряд змушений був підписати принизливий для себе Бучацький мирний договір. Поділля від ходило до Туреччини, а Брацлавщина і Київщина — під владу Дорошенка. Таким чином, Польща втратила більшу частину України. Цим вирішила скористатися Москва і гетьман І. Самойлович. У 1674 р. їх війська вступили на Правобережжя. Міста здавалися їм без бою, не бажаючи бути під владою Туреччини і Дорошенка. У березні 1674 р. у Переяславі відбулася генеральна рада, в якій узяли участь представники 10 правобережних полків. Рада вирішила всі ці полки з'єднати з Лівобережжям у складі Московської держави. І. Самойлович стає на деякий час гетьманом обох частин України. Дорошенко зрікається булави.

Проте Туреччині не подобався такий перебіг подій, і в 1677 р. вона проголошує гетьманом Правобережної України і «князем Сарматським» Юрія Хмельницького (1677-1681 pp.). У 1677 і 1678 pp. Туреччина організовує нові походи в Україну («Чигиринські походи»). її військам удалося взяти Чигирин, але в ці лому походи закінчилися безрезультатно. У 1681 р. в Бахчисараї між Москвою і Туреччиною було підписано мирну угоду, за якою остання відмовилася від претензій на Лівобережну Україну та Запоріжжя, але Правобережжя залишалося під її контролем.

До цього ж часу належить діяльність найвідомішого кошового отамана Запорізької Січі Івана Сірка. Він народився в м. Мерефі біля Харкова в козацькій сім'ї. За деякими даними, у 1645 р. командував загоном козаків, що брали участь у бойових діях на території Франції проти іспанських військ. Активний учасник Визвольної війни, з 1654 р. — полковник, у 1658-1660 р. був вінницьким полковником. З 1660 р. неодноразово обирався кошовим отаманом Запорізької Січі. Він був єдиною в історії козацтва людиною, кого запорожці обирали на цю посаду 15 разів! За час своєї військової діяльності І. Сірко брав участь як командир у 55 битвах і скрізь, крім єдиного випадку, виходив переможцем. Неодноразово він ходив походами на Крим і Очаків, звільняючи полонених і захоплюючи багату здобич. Татари називали його Урус-шайтаном, тобто руським чортом. Одна із найзнаменитіших битв запорожців за Сірка відбулася в різдвяні дні 1675 p., коли турецький султан, прагнучи скористатися свята ми, вирішив знищити Запорізьку Січ. Для цього він направив 15 тис. добірних яничар і 20 тис. татар на Січ, щоб вони застали зненацька запорожців і всіх їх перебили. Проте операція тур ків провалилася. Вони проникли на центральну площу Січі, але тут їх упритул розстріляли запорожці зі своїх куренів. Загинуло 13,5 тис. яничар, 150 потрапило в полон. У козаків втрати були на декілька порядків менше — загинуло 50 і поранено було 80. Султан Махмуд IV у листі запропонував козакам здатися добровільно. Відповідь запорожців увійшла в історію як «Лист запорізьких козаків турецькому султану», увічнений у знаменитій картині І. Рєпіна. Лист від імені запорожців підписав Іван Сірко. «Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш, і самого люципера секретар», — писали автори листа султану. Але не тільки султан писав Сірку. З ним листувалися польський король Ян Собеський, московський цар Федір, кримський хан, гетьмани України Ю. Хмельницький, П. Дорошенко, І. Самойлович. І. Сірко фактично врятував життя майбутньому гетьману України І. Мазепі. Прославлений воїн Іван Сірко помер своєю смертю 1 серпня 1680 р. на своєму хуторі і був похований у селі Капулівка біля теперішнього м. Нікополя. Після смерті Сірка запорожці вже ніколи не відігравали такої видатної ролі у військово-політичній історії, хоча вплив їх на хід подій у цьому регіоні все ще був значним.

У 1686 р. Москва підписала з Польщею «Вічний мир», який зберіг поділ України на дві частини. Москва приєдналась до антитурецької «Священної ліги». У зв'язку з цим у 1687 р. був організований перший Кримський похід московських і українських військ, який закінчився невдачею. Вина за його провал була покладена на гетьмана Самойловича, якого скинули з посади і заслали до Сибіру.