Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Частина II

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

2.1. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРОТИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ СЕРЕДИНИ XVII СТ.

§1. Початок та основні події війни у 1648—1653 pp.

У середині XVII ст. українське населення знаходилося в тяжкому стані. Про незадоволення українського народу своїм становищем свідчить ціла низка повстань протягом 50 років. Ці повстання закінчилися поразками, але причини, якими вони були викликані, залишалися.

Навесні 1648 р. в Україні почалося нове повстання, яке суттєво вплинуло на міжнародні відносини у Східній Європі, мало епохальне значення в історії українського народу, важливе — в історії Росії та Польщі.

Причини Національної революції та Визвольної війни:

1) політичні — безправ'я українського народу, тяжкий політичний гніт з боку Польщі, прагнення розширити і зміцнити права козацтва;

2) соціальні — посилення феодальної експлуатації з боку польських магнатів, шляхти та єврейських орендарів;

3) національні — прагнення українського народу звільнитися від гніту Польщі і польського панства, яке вважало українців людьми другого сорту; зберегти себе як народ, уникнути від етнічних чисток і репресій;

4) релігійні — прагнення відстояти свою православну віру, захистити її від натиску католицизму та уніатства.

Завдання революції:

1) створення незалежної соборної української держави;

2) ліквідація польсько-шляхетського землеволодіння і заміна його, як основним, українським козацьким, встановлення нових виробничих відносин.

Ці завдання за своєю суттю були революційними. Визначальним було завоювання незалежності, оскільки лише таким шляхом можна було вирішити всі інші завдання: соціальні, економічні, національні та релігійні.

Революційний характер подій виявлявся в таких докорінних амінах у житті українського суспільства в середині XVII ст., як:

• ліквідація влади польського короля, магнатів і шляхти на значній території України; заміна польської влади українською;

• революційні зміни у сфері власності: ліквідація польського магнатсько-шляхетського землеволодіння та заміна його козацьким; фактичне скасування кріпосного права та особисте звільнення сотень тисяч селян;

• становлення та формування Української національної держави;

• суттєві зрушення в релігійній сфері: фактична ліквідація на звільненій території панування католицької церкви та перехід до домінування православ'я;

• істотні зміни в ідеології та менталітеті українців: провідною стає ідея української державності, докорінно змінюється в бік зростання національна самосвідомість більшості українського народу;

• про революційний характер подій свідчать масштаби участі в них українського населення: не кількатисячні повстання, як у 20-30-х роках XVII ст., а абсолютна більшість українського народу.

Початок і основні події Національної революції та Визвольної війни тісно пов'язані з життям і діяльністю її керівника — Богдана-Зіновія Хмельницького. Б. Хмельницький народився 27 грудня 1595 р. в м. Чигирині у сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького, який був чигиринським підстаростою. Богдан здобув добру освіту — вчився спочатку в українській школі, потів — у польській єзуїтській школі на Львівщині. Там навчився польської та латинської мов, а пізніше вивчив турецьку і татарську. Він брав участь у польсько-турецькій війні 1620-1621 pp., зокрема в битві під Цецорою, де загинув його батько, а сам Богдан потрапив у полон, в якому знаходився 2 роки. Після повернення він разом із запорожцями неодноразово ходив у 20-х pp. в морські походи на турецькі міс та, став сотником, потім військовим писарем на Запоріжжі.

Після ординації 1638 р. він знову чигиринський сотник, господарює у себе на хуторі Суботові. У 1646 р. його хутір пограбував польський шляхтич Чаплинський, при цьому було побито малолітнього сина Б. Хмельницького.

Спроби законним шляхом розв'язати конфлікт ні до чого не призвели. Більше того, Хмельницького ув'язнили. Він змушений був утікати на Запоріжжя, де його прихильники вигнали польський гарнізон і обрали його гетьманом. Так особиста доля Б. Хмельницького переплелася з долею його народу.

Основні періоди Національної революції та Визвольної війни:

1) січень 1648 р. — серпень 1649 р. — період перших великих перемог, революційних змін політичного і соціально-економічного характеру, найбільший розмах народної боротьби, визволення значної частини українських земель, що закріпив Зборівський договір;

2) серпень 1649 р. — січень 1654 р. — розбудова української національної козацької держави, продовження збройної боротьби;

3) січень 1654 р. — липень 1657 р. — вступ Московського царства у війну з Польщею, спільні воєнні дії України і Москви, входження України під протекторат Москви;

4) липень 1657 р. — березень 1664 р. — боротьба старшинських угруповань за владу, переплетіння громадянської війни з елементами визвольної боротьби проти Польщі і Москви, поділ України на Правобережну і Лівобережну частини з протилежними політичними орієнтаціями.

Прагнучи забезпечити тил та посилити своє військо, Хмельницький укладає угоду про союз з кримським ханом. На його бік перейшли реєстрові козаки, які вбили пропольські налаштовану старшину.

Назустріч Хмельницькому вийшло два загони польських військ, які він вирішив розгромити частинами. Його війська зустрілися з авангардом польських військ під керівництвом сина коронного гетьмана С. Потоцького (10 тис. чол.) в урочищі Жовті Води. Бої тривали з 19 квітня по 6 травня 1648 р. Польські війська були розгромлені. З тис. чол. потрапило в полон.

15—16 травня 1648 р. війська Хмельницького (15 тис. повсталих і 4 тис. татар) зустрілися з основним загоном польських військ (20 тис.) у районі Корсуня. Поляки знову були розгром лені. 8500 з них були взяті в полон, у тому числі обидва гетьмани: Потоцький і Калиновський. У цей же час (10 травня) помер польський король Владислав, що створило сприятливі умови для розгортання повстання.

Спочатку Хмельницький не думав відділяти Україну від Польщі, вимагаючи збільшити реєстр до 12 тис, захистити православну віру, але подальші події призвели до зміни його намірів. Своєю резиденцією Хмельницький зробив місто Чигирин, де почав формувати свою армію. На вересень 1648 р. було сформовано 35 полків чисельністю 80 тис. чол.

Повстання поширилося по всій Україні. Основною силою його було селянство, а ядром — козацтво. Хмельницького підтримали і взяли участь у повстанні всі верстви населення України, за винятком великих полонізованих українських магнатів та вищого православного духівництва.

Нова велика битва між повсталими і польським військом відбулася 11-13 вересня 1648 р. біля м. Пилявці (нині Хмельницька обл.). Польське військо нараховувало близько 50 тис. чол., а також декілька десятків тисяч слуг. У Хмельницького було разом з татарами 85 тис. чол. Поляки зазнали нищівної поразки. Повстанцям дісталися величезні трофеї і 80 гармат, на 10 млн. злотих усякого добра, багато оздоблені карети, золотий та срібний посуд, 120 тис. возів з кіньми.

Бойові дії продовжилися у 1649 р. 5-6 серпня в битві під Зборовом (нині Тернопільська обл.) було завдано відчутних втрат польській армії, але її врятував від розгрому татарський хан, що не хотів посилення України, чому сприяла б нова перемога Хмельницького. Хан пішов на таємні переговори з королем, отримав ба гаті дарунки і змусив Хмельницького укласти з королем договір.

За Зборівським договором (8 серпня 1649 р.) число реєстрових козаків збільшувалося до небаченої раніше кількості — 40 тис. Шляхта могла повернутись до своїх маєтків. Під владу гетьмана переходили три воєводства: Київське, Чернігівське та Брацлавське. Державні посади могли обіймати лише православні; гетьман отримував у своє користування Чигирин з округою; київський митрополит одержував місце в сенаті.

Цим договором були незадоволені обидві сторони: поляки хотіли привести Україну до покори, за станом на 1647 рік; багато селян дуже нарікали на те, що не ввійшли в реєстр, і на те, що шляхтичі повертаються в маєтки. Нові бої були неминучими.

18 червня 1651 р. польське військо (150 тис. чол.) і повстанці (100 тис. + 50 тис. татар) зійшлися біля м. Берестечка на Волині. Спочатку події розгорталися вдало для козаків, але 20 червня та тари не витримали артилерійського обстрілу і почали тікати, за хопивши з собою Хмельницького, який намагався їх зупинити. Повстанці опинилися в тяжкому становищі — позиційному і психологічному. І. Богуну вдалося вивести частину війська з оточення, але поразка і втрати були великими. Полягло близько 30 тис. чоловік. Польські та литовські війська зайняли значну частину України разом з Києвом. Але населення не припинило опору. Тому обидві сторони погодились на переговори.18 вересня 1651 р. було підписано Білоцерківський договір. Реєстр зменшувався до 20 тис. чол. Реєстрові могли жити лише на Київщині. Гетьмана позбавляли права вступати в міжнародні відносини. Селяни по винні були повернутись до панів.

Бойові дії тривали і наступного року. 22-23 травня 1652 р. Б. Хмельницький у битві біля гори Батіг (нині с. Четвертинівка Вінницької обл.) розгромив 20-тисячне польське військо. Близько 15 тис. поляків загинуло. Це була найблискучіша перемога Хмельницького.

До видатних полководців Визвольної війни належали Максим Кривоніс (Перебийніс), Іван Богун, Іван Золотаренко та багато інших, які прославились під час багаторічних військових дій. У 1648 р. Максим Кривоніс був першим полковником (фактично заступником гетьмана) і відіграв велику роль у битвах під Жовтими Водами, Корсунем, звільненням Чернігівщини, Поділля. Кривоніс помер від хвороби в листопаді 1648 р. під час облоги міста Замостя. Після смерті М. Кривоноса першим полковником стає Іван Бо гун. Він походив з дрібної української шляхти, брав участь у повстанні 1637-1638 pp. Під час Визвольної війни — кальницький, потім вінницький полковник. Відзначився в битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, у боях під Вінницею весною 1651 p.; особливо важливу роль Богун відіграв у битві під Берестечком, коли йому вдалося вивести з оточення значну частину козаків. І. Богун був одним з найпослідовніших прибічників ідеї незалежності України. Його розстріляли поляки в лютому 1664 р. біля міста Новгород-Сіверського.

Іван Золотаренко походив з давнього козацького роду. У 1653-1655 pp. був ніжинським полковником. Він брав актив ну участь у боях у Білорусії, де захопив близько 200 міст, замків та містечок, набув величезної популярності, допоміг російським військам завоювати Смоленськ, був призначений наказним гетьманом — командуючим військами, які діяли в білоруському напрямі. Його вбили пострілом із засідки в 1656 р.

Восени 1653 р. головне польське військо зосереджується під Жванцем (нині Хмельницька обл.). Його оточили полки Хмельницького і татари. Поляки дуже потерпали від холоду, голоду і хвороб і були напередодні поразки, але знову їх урятував хан, який уклав з королем таємну угоду, за якою останній повинен був заплатити татарам 100 тис. червінців і дозволяв їм 40 днів брати ясир на Волині. Відносини з Україною повинні були регулюватися умовами Зборівської угоди.