Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.7. НОВІТНЯ ІСТОРІЯ. ДРУГА ЧАСТИНА (1939-2008 pp.)

§15. Світ на межі двох тисячоліть

Наприкінці XX ст. світ вступив у якісно нову фазу свого роз витку. Про це свідчать такі процеси:

1. Настання інформаційної (телекомунікаційної) революції, у результаті якої промислово розвинута зона світу поступово переходить в інформаційне суспільство.

2. Розпад євроцентристського світу та формування нового світового співтовариства.

3. Розпад СРСР і кінець двополюсного світового порядку.

Основами більшої частини сучасного світового співтовариства є ринкова економіка і, меншою мірою, політичні інститути, орієнтовані на демократію. За останні 10-15 років країни з загальною чисельністю в 3,5 млрд. осіб стали на шлях радикальних реформ. Усюди впроваджуються зовнішні атрибути західної цивілізації: стиль одягу, марки автомобілів, кіно, поп-музика, єдина комп'ютерна мова і т.д. Відбувається безпрецедентне при скорення часу: електронні засоби масової інформації, супутниковий зв'язок, забезпечуючи практично миттєву передачу інформації в усі кутки Землі, створюють відчуття одночасності і наскрізної присутності.

Посилюються інтеграційні процеси у світовій економіці. В даний час у світі нараховується 15 інтеграційних об'єднань (Європейська спілка, МВФ, ОПЕК). Укладається і неухильно розширюється система різноманітних зв'язків між цими структурами й окремими державами. При цьому зростають ступінь і масштаби взаємного впливу національних економік одна на одну, Інтенсифікується процес транснаціоналізації економіки, формування глобальних господарських комплексів в особі багатопрофільних транснаціональних корпорацій, банків. У результаті розширення сфери діяльності транснаціональних кампаній і руху капіталів відбувається поступове розмивання економічних меж між окремими державами. Вся планета перетворюється в єдину глобальну економічну систему, складовою частиною якої стали окремі національні економіки.

У 90-ті роки значно посилились інтеграційні процеси в Європі. У 1990 р. були зняті усілякі обмеження для вільного пересування капіталів, товарів, робочої сили. У 1991 р. підписується Маастрихтський договір про поглиблення інтеграції та перехід на єдину валюту (ЕКЮ). З 1 січня 2002 р. введено евровалюту (евро). Потенціал об'єднаної Європи на 25 % більше, ніж США і на 50% — Японії.

У результаті інформаційної революції, що привела до широкомасштабного використання в економіці ЕОМ, електронної роботизації, застосування верстатів із програмним керуванням відбулися зміни в характері праці. Виявилася тенденція витіснення зі сфери матеріального виробництва живої праці. Еволюція економіки в напрямку інформаційних, енергозберігаючих і наукомістких галузей знижує її залежність від природних ресурсів.

Під впливом цих процесів змінилася соціальна структура. Безпрецедентно підвищився загальноосвітній і кваліфікаційний рівень робочої сили, різко зросла чисельність і значення робітників розумової праці, з'явилися нові професії (програмісти, біотехнологи, іміджмейкери тощо). У середньому класі підвищилося значення «білих комірців» — ІТП, менеджерів, маркетологів.

1991 р. розвалився СРСР, на його колишній території утворилися нові незалежні держави, що докорінним чином змінило міжнародну ситуацію і політичну карту світу, співвідношення сил на міжнародній арені. Замість двох наддержав (СРСР і США) залишилась одна — США, яка безроздільно домінує в міжнародних відносинах. 1 липня 1991 р. було проголошено про розпад Організації Варшавського Договору.

У 90—ті роки почалося становлення нової системи міжнародних відносин. Всупереч сподіванням, ООН не стала центром такої системи, оскільки не мала реального механізму контролю за виконанням прийнятих рішень. Найсильніший вплив на рішення ООН мають США, які беруть на себе роль арбітра та виконавця рішень при врегулюванні локальних конфліктів у Кувейті, Боснії та Косово, тиснуть і влаштовують пряму інтервенцію щодо тих країн, чия політика не влаштовує американську адміністрацію (Ірак, Іран, Лівія). Посилення лідерства США викликає певні побоювання з боку інших країн, особливо Росії, яка прагне повернути втрачений авторитет. США не приховують свого прагнення перетворити XXI сторіччя в «американське сторіччя», коли весь світ буде облаштований за американським сценарієм. Подібні прагнення СІНА вступають у явні протиріччя з процесами плюралізації, світового співтовариства, які набирають розмаху зараз, звідси виникає питання: чи вистачить у США ресурсів, щоб закріпитися на позиціях світового гегемона? Головними показниками потужності держави стають скоріше економічні, наукові та технологічні, ніж військові можливості. А в цих сферах США нерідко програють країнам — членам ЄЕС і Японії. Європейське співтовариство виробляє товарів і послуг більше, ніж США. У 1960 р. сумарний валовий національний продукт країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону становив 7,8% від світового ВНП, а в 2000 р. — близько 20%, що майже дорівнює частці США.

У 90-ті pp. рельєфно виявилися протиріччя двох тенденцій у розвитку світового співтовариства. З одного боку, у світі набирають розмах інтеграційні процеси, що ведуть до зміцнення наднаціональних засад в економіці та політиці. Проте одночасно йде й інший процес — зростання національної самосвідомості, який нерідко породжує сплески націоналізму, різку реакцію на будь-які спроби обмеження державного суверенітету на користь наднаціональних структур.

У середині Європи з'явилася регіональна супердержава — об'єднана Німеччина, потенціал якої достатній для того, щоб у перспективі виконувати роль одного з центрів сили в багатополярному світі.

На перетворення в самостійний центр сили претендує Японія, сферою інтересів якої є, насамперед, Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Її потенціал, що постійно зростає, достатній, щоб стати одним із полюсів багатополярного світу в майбутньому.

Гігантським потенціалом володіє і Китай, який може через 10-15 років стати супердержавою в повному сенсі цього слова.

У розвитку міжнародних відносин важливе значення буде мати й позиція Росії. Багато що буде залежати від того, чи зможе вона й у якій мірі заповнити той вакуум сили, що утворився в результаті розпаду СРСР.

Наприкінці XX ст. людство постало перед необхідністю вирішення ряду глобальних проблем. Глобальними вони є тому, що стосуються всього світу, кожної країни, кожного народу, кожної людини. Вони безпосередньо впливають на майбутнє людського роду та вимагають для свого вирішення об'єднаних зусиль усього людства. Ці проблеми знаходяться в такому складному взаємозв'язку, що вирішення однієї з них передбачає врахування впливу на неї інших.

Глобальні проблеми можна умовно розподілити на дві групи:

1) пов'язані з міжнародними відносинами (проблеми війни і миру, відвернення загрози ядерної війни, освоєння космосу, розвиток міждержавного співробітництва на основі рівноправності, економічної доцільності, подолання відставання країн, які розвиваються);

2) соціально-економічні, пов'язані з взаємовідносинами людини і природи (сировинна, енергетична, екологічна, продовольча і демографічна).

У результаті діяльності технічно озброєної людини здійснюється такий тиск на світ природи, що її реакції починають помітно стримувати зростання суспільного виробництва та негативно впливати на саму людину.

На перше місце серед цих проблем (хоча черговість ця відносна), висувається дефіцит основних відновлюваних ресурсів, необхідних людству для підтримки своєї нормальної життєдіяльності. Проблема ґрунтових ресурсів є однією з найгостріших. Зараз на землі кожну хвилину зникає 900 млн. га пустель та 20 га лісів. Площа продуктивних угідь, що припадає на кожну людину, скорочується щорічно на 6—7% . Ці втрати фактично не відворотні, оскільки зруйновані ґрунти відновлюються протягом віків і лише за певних умов.

Певну тривогу викликають оцінки стану не відновлюваних ресурсів. Вчені підрахували, ще при нинішніх темпах використання природних ресурсів (а вони будуть прискорюватись з розвитком промисловості), нафти вистачить на 50-60, газу на 30, а вугілля на 100 років. За деякими розрахунками, людство до 2100 р. витратить запаси таких металів, як свинець, цинк, олово, золото, срібло, платина, молібден, кобальт, алюміній.

У зв'язку з дефіцитом енергоресурсів, у найближчі 50 років слід чекати докорінних змін у структурі світового енергетичного балансу. Характерними тенденціями розвитку світової економі ки будуть зростання вартості енергії, перехід до енергозберігаючої політики, заміна нафти вугіллям і ядерним паливом. Це означає зміну традиційних пропорцій світової енергетики.

Серед глобальних конфліктних ситуацій у сфері взаємовідносин суспільства ; природи не тільки дефіцит основних природних ресурсів, але й можливі кліматичні та геологічні катаклізми» небезпечні наслідки забруднення природного середовища для здоров'я людей і живих організмів планети. У атмосферу Землі щорічно викидається 250 млн. т пилу, 200 млн. т вуглекислого газу, 1 млн. т сполук свинцю. У результаті не просто забруднюється повітря, яке забезпечує життя, але й створюється так званий екран для сонячної радіації — прозорість атмосфери знижується. Накопичення пилу на кризі Арктики та Антарктики може призвести до того, що вони частково почнуть танути. Забруднюються ріки і водойми, а ця вода — джерело життя. У промислово розвинених країнах забруднюється до 25 % усіх річкових стоків.

Рівновага біосферних процесів, яка порушується господарською діяльністю людини, відновлюється повільно, біосфера працює на межі своїх можливостей, формується нове — по ряду показників (технічних, хімічних, психологічних) — навколишнє середовище. Люди змушені пристосовуватися до форсованих темпів зміни довкілля, що значно коригує їх спосіб життя, призводить до змін в їх організмі.

Від цих змін страждають не лише люди, а й тваринний світ. З 1600 року безповоротно зникло 63 види ссавців і 94 види птахів. 1.000 видів знаходиться під загрозою вимирання. Це призводить, по-перше, до втрати харчових ресурсів, по-друге, промислових ресурсів і, по-третє, руйнується механізм регуляції біосферних процесів, рівновага в природі.

Порушення рівноваги в природі призводить до зростання природних катастроф їх кількість підвищення від 43 на рік (1930 р.) до 85 (1990 р.). За останні 10 років число тих, що постраждали від посухи, становить 244 млн. осіб, від повені — 154 млн., ураганів — 28 млн., землетрусів — 12 млн.

Гострою глобальною проблемою є демографічна. Населення Землі у 1999 р. перевищило 6 млрд. осіб. Щоденно людство збільшується на 290-330 тис. осіб, причому в країнах Африки, Азії і Латинської Америки народжується 10 із кожних 11 дітей, які народжуються в світі. Якщо у 1930-х роках населення планети збільшувалося на 12 млн. щорічно, то у 90-х pp. — на 90-100 млн. Забезпечення харчами населення, що швидко збільшується, — теж глобальна проблема. Особливу тривогу викликає становище так званих найменш розвинених країн, яких за даними ООН нараховується близько 30. Слаборозвинені країни відстали не лише в економічному, але й в соціальному, політичному, культурному відношеннях. Дефіцит продовольства — соціально-економічна і технологічна проблеми, які пояснюються відсталістю країн. Близько 1 млрд. осіб живе зараз за межею бідності. Вирватися з безодні відсталості самим цим країнам не під силу. Необхідна розробка дійових міжнародних механізмів для вирішення цієї глобальної проблеми.

Однією з важливих глобальних проблем є захист здоров'я людей від особливо небезпечних і поширених хвороб, наприклад, СНІДу).

Останнім часом з'явився ще один вид небезпеки для усього світу. Це так зване «комп'ютерне ураження». Хакери здійснюють вторгнення в основні системи життєзабезпечення провідних країн, що може призвести до хаосу, катастроф в енергетичній, фінансовій, військовій сферах, непередбачуваних наслідків, які зможуть вплинути на життя і долі мільйонів людей.

Ефективність вирішення глобальних проблем залежить, та ким чином, від вирішення головної проблеми сучасності — проблеми війни і миру. Ключовий характер цієї проблеми не лише в тому, що це питання життя людства, але й у тому, що витрати на озброєння (1 трлн. дол. на початку 90-х роках) забирають засоби та ресурси, які могли б бути використані для вирішення інших глобальних проблем, завдають непоправної шкоди планеті. У цій сфері за останні роки зроблено чимало. Відвернена безпосередня загроза ядерного конфлікту. Міжнародний політичний клімат у цілому пом'якшав, хоча щорічно в світі відбувається ще чимало локальних збройних конфліктів.

Як висновок, можна підкреслити, що світ на початку XXI ст. характеризується позитивним поступальним розвитком у міжнародній, економічній, соціальній та науково-технічній сферах.