Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.7. НОВІТНЯ ІСТОРІЯ. ДРУГА ЧАСТИНА (1939-2008 pp.)

§13. Латинська Америка

Країни Латинської Америки у повоєнний період розвивали ся нерівномірно. Для характеристики такого типу держав, які склалися в результаті специфічних відносин між СІЛА і країна ми Центральної Америки, стали використовувати особливий тер мін — «бананові республіки», тобто формально — юридично незалежні держави, насправді цілком залежать від масштабів експорту в СІЛА тропічних культур, що вирощуються у цих країнах.

Нестабільний стан латиноамериканського суспільства, своєрідна політична культура, помножена на значну кількість заплутаних соціально-економічних проблем, породили високу нестійкість політичних систем країн Латинської Америки, часті державні перевороти, повстання, революції зумовлювали велику роль насильства та нелегітимних засобів ведення політичної боротьби.

У більшості країн при владі знаходилися авторитарні режими, що опиралися на армію. У політичній боротьбі їхні учасники, як правило, об'єднувалися не навколо якихось програм, гасел або вимог, а навколо лідерів — каудильо (вождів). Хоча формально існували республіканські інститути, конституції, демократія носила частіше усього формальний характер, прикриваючи авторитарне панування місцевої еліти.

Після Другої світової війни позиції європейських країн у цьому регіоні послабшали, а США — посилилися. У сфері економіки ці країни перетворилися з переважно аграрних на індустріально-аграрні, їх внутрішній національний продукт за 25 років (.1950-1975 pp.) зріс учетверо. Найвищі темпи зростання економіки спостерігалися в Бразилії, Аргентині, Мексиці.

1959 р. на Кубі було встановлено прорадянський соціалістичний режим на чолі з Фіделем Кастро. Протистояння між СРСР та СІНА через розміщення радянських ракет на Кубі призвело до Карибської кризи 1962 р. На Кубі провели націоналізацію промисловості, кооперування сільського господарства. За перші 20 років свого існування Куба досягла певних успіхів. Валовий суспільний продукт виріс в 2,5 рази, виробництво цукру досягло 8 млн. т. Покращилось медичне обслуговування, ліквідована неграмотність. Проте з розпадом СРСР можливості отримання значної економічної допомоги були втрачені, це призвело до різ кого погіршення соціально-економічного становища і змусило режим Кастро дещо змінити свою економічну політику в напрямку розвитку ринкових відносин.

У 1970 р. до влади в Чілі шляхом президентських виборів прийшов уряд С. Альенде, який почав соціалістичні перетворення. Але соціально-економічна ситуація залишалася тяжкою, і, у 1973 р. його уряд в результаті військового перевороту було скинуто, а самого Альенде вбито. Влада перейшла до генерала А. Піночета. Йому вдалося підняти економіку Чілі та рівень життя. Згодом влада перейшла до цивільного уряду.

У 1979 р. в Нікарагуа було повалено реакційну диктатуру Сомоси і влада перейшла до Сандіністського фронту національного визволення. Але соціалістичні експерименти і тут закінчилися невдачею. У 1991 р. сандіністи зазнали поразки на виборах і при владі опинилися консервативні сили на чолі з В. Чаморра.

У 80-90-х рр. в країнах Латинської Америки відбулися процеси певної демократизації суспільства. У багатьох державах військові диктатури були замінені цивільною владою, проте темпи економічного розвитку уповільнились. Рівень життя багатьох людей продовжує залишатись низьким: 80 млн. людей знаходяться за межею бідності.

Однією із найсерйозніших проблем розвитку Латинської Америки є дуже гостра проблема зовнішньої заборгованості. Вона зросла з 20 млрд. дол. у 1970 р. до 500 млрд. дол. у середині 90-х pp.

Ще одною значною проблемою для Латинської Америки стало нелегальне виробництво наркотиків і діяльність наркомафії, особливо колумбійської.