Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.7. НОВІТНЯ ІСТОРІЯ. ДРУГА ЧАСТИНА (1939-2008 pp.)

§12. Країни Африки

Після Другої світової війни почався процес розпаду колоніальної системи в Африці. У 50-ті роки отримали незалежність Лівія, Судан, Гана, Марокко та Гвінея. 1960 рік увійшов в історію як рік Африки: 17 африканських держав стали незалежними. Пере стали існувати британська, французька, бельгійська, португальська колоніальні імперії. У 1989 р. з виводом військ ПАР з-Намібії отримала незалежність остання колонія. Після звільнення від колоніальної залежності перед цими країнами постали дуже складні завдання: ліквідувати політичну та економічну залежність, підвищити рівень життя, демократизувати суспільство, обрати оптимальний шлях розвитку. Більшість країн обрали шлях традиційного ринкового розвитку економіки, з економічним плюралізмом та зміцненням зв'язків із провідними країнами За ходу. Особливістю їхнього економічного розвитку спочатку була нерозвиненість приватного сектора, активне втручання держави у сферу економіки.

Для африканських країн характерна наявність значних природних ресурсів, розвиток видобувної промисловості, експорт сировини та імпорт техніки, технологій, сильна президентська влада при, як правило, однопартійній системі. Міжплемінна боротьба призводить до численних військових переворотів і кривавих конфліктів.

Деякі країни Африки (Алжир, Ангола, Мадагаскар, Мозамбік, Ефіопія) під впливом і за допомогою СРСР обрали так званий некапіталістичний шлях розвитку — соціалістичну орієнтацію. Для них було характерні: наявність домінуючого державного сектора в промисловості, державне регулювання економіки, обмеження приватного сектора, проведення аграрних реформ з утворенням кооперативів, авторитарні режими з обмеженнями політичних свобод, використання марксистської ідеології; в зовнішній політиці, отже, орієнтація на СРСР. Проте з початком «перебудови» в СРСР та під впливом соціальних криз більшість з них стала на шлях змін в економіці, переорієнтувавшись на ринкові відносини. 17 років існував соціалістичний режим Хайле Маріама в Ефіопії, який призвів до розквіту корупції, дезорганізації, свавілля, голоду. У 1991 р. цей режим було повалено. Зазнав краху «арабський соціалізм» серед арабських країн Африки і Азії. Це призвело до зростання прибічників ісламського фундаменталізму.

Суттєві зміни відбулися в ПАР. На зміну расистським урядам прийшов ліберальний уряд Ф. де Клерка, який значно поліпшив політичну ситуацію в країні. У 1994 р. на загальних виборах першим негритянським президентом ПАР став Нельсон Мандела, який до цього 27 років знаходився у в'язниці.

Гострою залишається для африканських країн проблема зовнішнього боргу, який виріс із 250 млрд. дол. у 1985 р. до 550 млрд. дол. у 2000 p. Багато африканських країн половину всіх прибутків витрачають на виплату своїм кредиторам, головним чином за відсотками. Виникла ситуація, коли Африка стала виплачувати Заходу більше, ніж одержувати від нього.

Труднощі економічного становища посилюються несприятливими природно-кліматичними умовами — постійними посухами і наступом пустинь Сахара і Калахарі. Тільки у 80-ті pp. посухою була уражена майже половина країн континенту.

З 1960 р. по 1985 р. населення Африки подвоїлося (із 250 до 400 млн. осіб) і продовжує зростати швидше, ніж у будь-який іншій частині світу. Майже половина населення складається з підлітків при середній тривалості життя в 40 років. У Тропічній Африці знаходяться 26 із 36 найбідніших країн світу.

Зараз на Африканському континенті існує 51 незалежна держава. Але більшість з них недостатньо розвинуті країни з невисоким рівнем життя.