Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.7. НОВІТНЯ ІСТОРІЯ. ДРУГА ЧАСТИНА (1939-2008 pp.)

§10. Китай у другій половині XX ст.

Після Другої світової війни відбулися значні перетворення в країнах Азії. У вересні 1945 р. після вигнання японських загарбників була проголошена Демократична Республіка В'єтнам, а у вересні 1948 року — Корейська Народно-Демократична Республіка. 1 жовтня 1949 р. на масовому мітингу в Пекіні відбуло ся проголошення Китайської Народної Республіки.

У Китаї спалахнула кривава війна, яка тривала чотири роки (1945-1949 pp.) і закінчилася перемогою комуністів. Одразу ж були встановлені повномасштабні контакти з СРСР, який був першою країною, що визнала КНР. СРСР передав КНР свої права на управління Китайсько-Чанчунською залізницею, вивів свої війська з Порт-Артура, надав на пільгових умовах (1 % річних) кредит в 300 млн. доларів. У Китаї була проведена націоналізація промисловості та аграрна реформа, в результаті якої 300 млн. селян отримали 47 млн. га землі. До 1952 р. народне господарство було відбудоване. Після цього почалася колективізація. Вже у 1956 р. 96,3% селянських господарств знаходились у складі кооперативів. У 1953-1957 pp. успішно здійснювалося виконання першого п'ятирічного плану. Обсяг виробництва зріс на 141 %, було побудовано 428 крупних промислових підприємств. Тисячі радянських, спеціалістів працювали в КНР. СРСР допоміг Китаю побудувати 256 крупних промислових об'єктів і створити галузі промисловості, яких в країні не було. До 1957 року КНР встановила дипломатичні відносини з 29 державами.

1958 р. в КНР переглянули лінію щодо темпів розвитку економіки. Без достатнього обґрунтування було висунуто курс — «трьох червоних прапорів»: генеральної лінії, «великого стрибка» і народної комуни. Передбачалося збільшити промислове виробництво за 5 років в 6,5 рази (в т.ч. виплавку сталі з 5 до 80-100 млн. т), а сільськогосподарське виробництво в 2,5 рази. Внаслідок цього Китай, за розрахунками свого керівництва, повинен був обігнати США та СРСР і стати першою державою у світі. Цей курс, особливо «битва за сталь» (90 млн. непідготовлених людей займались кустарною виплавкою металу май же в «домашніх умовах»), закінчився повним провалом. На селі 740 тис. кооперативів було перетворено в 26 тис. комун. У комунах ліквідовувалась особиста власність, ігнорувався принцип матеріальної зацікавленості, що теж призвело до провалів. Величезні маси народу були мобілізовані для виконання іригацій них робіт. В окремі дні на спорудження водосховищ виходило до 150 млн. осіб. Селяни з усіх сил боролися з «чотирма шкідниками»: щурами, мухами, комарами та горобцями, яких вдалося знищити майже повністю.

У зовнішній політиці керівництво КНР пропонувало «позмагатися з імперіалізмом», тобто почати превентивну війну. Погіршилися відносини з СРСР, який відкликав своїх спеціалістів з Китаю.

В 1965-1969 р. в Китаї відбулася так Звана «культурна революція», яка мала на меті зміцнити владу керівника Китаю Мао Цзедуна та усунути його політичних суперників. Багато партійних, господарських керівників, військових було репресовано, відбулися суттєві зміни в керівництві КНР, що призвело до встановлення особистої диктатури Мао Цзедуна. У березні й серпні 1969 р. відбулися збройні сутички на радянсько-китайському кордоні (в районі острова Даманський і Семипалатинської обл.).

Після смерті Мао Цзедуна і досить гострої боротьби за владу політична і економічна ситуація в Китаї стабілізувалася. З 1979 р. почали проводитися реформи. Кооперативи розпустили, селяни отримали землю в довгострокову оренду, їм дозволялося реалізовувати надлишки своєї продукції держзамовлення. Були підвищені закупівельні ціни. В результаті врожай зернових збільшився більше ніж у 2 рази.

Особливістю розвитку економіки стало створення спеціальних економічних зон, які працювали в особливому правовому режимі, з пільгами для розміщення зарубіжних інвестицій і впровадження сучасних технологій. У 1984 р. почалося здійснення реформи управління державною промисловістю, яка передбачала її децентралізацію, відмову від директивних планів і перехід до ринкових відносин. Абсолютна більшість промислових підприємств працювала тепер за підрядними формами роботи. Значно підвищився рівень життя населення Китаю. Вона на 1 січня 2005 р. становила 1 млрд. 300 млн. чол. і зростає на 8 млн. щорічно). Зросли показники розвитку економіки. У 1989 р. урядові війська придушили танками виступи пекінських студентів, які боролися за посилення демократії. Після цього темпи реформ дещо уповільнилися. Важливою проблемою Китаю є боротьба з корупцією і злочинністю.

Ці реформи пов'язані з іменем китайського державного діяча Ден Сяопіна (1902-1997). За 20 останніх років середньорічний приріст економіки в Китаї становив 9,8%, і за цим показником Китай займає перше місце у світі. Друге місце — за обсягом іноземних інвестицій. У першій половині 90х pp. Китай вийшов на перше місце у світі за збором зерна, видобутком вугілля, виробництвом цементу, бавовни, м'яса, телевізорів. Обсяг зовнішньої торгівлі досяг 200 млрд. дол., а іноземні інвестиції в економіку країни перевищили 100 млрд. дол. 15 жовтня 2003 p. Китай за пустив у космос свого першого космонавта.

У кінці 2002 р. в КНР відбувся черговий з'їзд Комуністичної партії Китаю, який прийняв рішення про зміни в керівництві та обрання нового генерального секретаря ЦК КПК. Таким чином, до влади мирним та «спланованим» шляхом приходить нове по коління китайських керівників.

У 1947-1948 pp. незалежність отримали Індія, Пакистан, Бірма, Цейлон (Шрі-Ланка), в 1949 p., після колоніальної війни з Нідерландами, — Індонезія. У післявоєнний період «молоді дракони»: Південна Корея, Гонконг, Сінгапур — розвивались прискореними темпами, орієнтиром для яких була Японія, їх питома вага у промисловому виробництві подвоїлася. Тільки у Південній Кореї обсяг національного продукту за останні 25 років виріс у 65(!) разів. Це пов'язано з традиційною культурою праці, геополітичним становищем: Гонконг і Тайвань розташовані на важливих морських шляхах. Авторитарні режими у цих державах підтримували розвиток приватного підприємництва, залучення інвестицій. Зміни в соціально-економічному статусі призвели й до певної демократизації цих країн.

Дуже складні і трагічні події відбувалися в Афганістані. У квітні 1978 р. група офіцерів здійснила переворот і влада перейшла до Народно-Демократичної партії Афганістану (НДПА). Почалися радикальні перетворення, які не враховували національно-культурні традиції і супроводжувались боротьбою за владу.

В грудні 1979 р. до Кабулу були введені радянські війська, Які поставили при владі Б. Кармаля. 100-тисячний радянський контингент почав інтервенцію в Афганістані, воюючи проти «душманів» — афганських партизанів, яким постачали зброю США, Китай і Пакистан.

Конфлікт в Афганістані призвів до різкого зниження авторитету СРСР. Передова техніка не допомогла у війні. Зміни почалися з приходом до влади в СРСР М. Горбачова, а в Афганістані М. Наджибулли. 15 лютого 1989 р. радянські війська залишили землю Афганістану. За період війни в Афганістані загинуло 13,5 тис. радянських офіцерів і солдатів, з них 2378 українців.

Проте виведення радянських військ не припинило громадянської війни..Режим Наджибулли протримався до 1992 p., коли до влади прийшла опозиція і тимчасовим президентом став Раббані. Але в самій опозиції виникли незгоди. У 1996 р. почав домінувати фундаменталістський рух «Талібан», який захопив Кабул і розстріляв колишнього президента Наджибуллу. Напри кінці 2001 р. США за підтримки своїх союзників по НАТО та військ Північного альянсу Афганістану скинули уряд талібів.