Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.7. НОВІТНЯ ІСТОРІЯ. ДРУГА ЧАСТИНА (1939-2008 pp.)

§7. СНД і Росія у 90-ті роки

Після розпаду СРСР у грудні 1991 р. було підписано угоду про утворення Співдружності Незалежних Держав. У 1991 р. до складу СНД увійшло 11 колишніх республік СРСР (без Грузії та держав Прибалтики).

СНД, за виразом тодішнього президента України Л. Кравчука, було для України, перш за все, засобом «цивілізованого розлучення з СРСР». Це спричинило слабкість нового геополітичного утворення, тим більше, що дезінтеграційні процеси продовжувались. В економіці це призвело до розриву економічних зв'язків або їх послаблення. У політиці — до невиправданого політичного суперництва нових держав; в соціальній сфері — до зниження рівня життя і зміщення соціальних орієнтирів.

Взаємовідносини всередині СНД мають три аспекти: політичний, економічний та військовий.

У 1992 р. в Ташкенті було укладено Договір про колективну безпеку за участю Росії, Вірменії, Казахстану, Узбекистану (з лютого 1999 р. припинив своє членство), Киргизстану. Незабаром до нього приєдналася Білорусь (1993 p.). Проте об'єднаних збройних сил СНД так і не було створено, а їх Головне командування припинило існування у 1993 р. 1995 р. в Алма-Аті була підписана угода про створення об'єднаної системи протиповітряної оборони СНД.

Спільними для усіх колишніх радянських республік було погіршення соціально-економічної ситуації, що проявлялося у значному спаді виробництва, інфляції, повільному здійсненні ринкових реформ, різкому зниженні життєвого рівня населення, зростанні соціальної напруги, політичного протистояння.

З кінця 1991 р. російське керівництво перейшло до радикальних економічних реформ. В їх основу було покладено методи «шокотерапії», які передбачали запровадження з січня 1992 р. вільних цін, механізму конкуренції, лібералізацію торгівлі, приватизацію житла і державних підприємств. Улітку 1992 р. почала проводитись чекова (ваучерна) приватизація (розподіл безоплатних чеків на 10 тис. рублів).

У березні 1992 р. більшість суб'єктів Російської Федерації (крім Татарстану і Чечні, які оголосили про свій повний суверенітет) підписали Федеративний договір.

1993 р. виник гострий політичний конфлікт між Верховною Радою Росії та Президентом Росії Б. Єльциним. В результаті 3-4 жовтня 1993 р. у Москві почалися криваві зіткнення з застосуванням зброї. Урядові війська з танків серед білого дня у центрі Москви розстріляли будинок Верховної Ради Росії. Керівники Верховної Ради були заарештовані, але згодом амністовані. Верховну Раду розпустили.

У 1993 р. в Росії була прийнята Нова Конституція, яка надала великі повноваження президенту. Парламент став двопалатним: Рада Федерації (верхня палата) і Державна дума (нижня палата),

У 1994-1996 pp. російська армія вела справжню війну про ти мільйонного чеченського народу. Президент Чечні генерал Д. Дудаев загинув у 1996 p., але російські війська не змогли перемогти чеченські озброєні формування, і була досягнута домовленість про виведення федеральних військ з Чечні та проведення там президентських виборів.

Проте Чечня продовжує залишатися джерелом нестабільності та тероризму в регіоні. Здійснюються терористичні акти та викрадення людей з метою викупу. У вересні 1999 р. здійснено ряд терористичних актів (вибухи житлових будинків) у Москві, що стало приводом до початку нових широкомасштабних військових дій федеральних військ проти чеченських бойовиків, які до того ж захопили ряд населених пунктів у Дагестані.

Для політичного життя Росії кінця 90-х років була характер на часта зміна голів уряду (за 1998-1999 роки — В. Чорномирдін, С. Кирієнко, Є. Примаков, В. Степашин, а з серпня 1999 р. — В. Путін), а також часті хвороби президента Б. Єльцина, — все це ускладнювало політичну ситуацію в країні.

31 грудня 1999 року Президент Росії Б. Єльцин подав у відставку. Виконуючим обов'язки Президента було призначено В. Путіна. Б. Єльцин відіграв значну роль у демократизації радянського суспільства часів перебудови та утвердженні плюралізму і ринкових відносин у Росії. Разом з тим, на його рахунку роз стріл Верховної Ради Росії у 1993 році та дві чеченські війни з численними жертвами.

26 березня 2000 року відбулися вибори Президента Росії На виборах переконливу перемогу отримав Володимир Путін, за якого проголосувало понад 53% виборців. На другому місці — лідер комуністів Геннадій Зюганов, який отримав 30% голосів. Путін В. В. народився у 1952 р. в м. Ленінграді. Закінчив юридичний факультет Ленінградського держуніверситету, довгий час працював в Управлінні зовнішньої розвідки КДБ СРСР. У своїй діяльності В. Путін прагнув посилити центральну владу. Територія Росії була поділена на декілька федеральних округів, які очолили керівники, призначені Президентом. В. Путін проводив боротьбу з найбільшими російськими олігархами, які створили своє багатство значною мірою незаконними шляхами. У сфері міжнародної діяльності він намагався підвищити роль Росії, по вернути їй втрачені позиції.

14 березня 2004 р. в Росії відбулись вибори Президента Федерації. Впевнену перемогу знову здобув В.В. Путін. В його діяльності все помітнішими ставали авторитарні тенденції. Фактично в Росії склалася однопартійна система, існує досить жорстка цензура, усі головні ЗМІ підконтрольні уряду. Опозиційні виступи придушуються. Разом з тим, зростають доходи населення та споживання.

На початку XXI ст. політична та економічна ситуація в Росії стабілізувалася, але для створення дійсно демократичного ладу і передової економіки потрібні будуть ще роки.

У грудні 2007 року в Росії відбулися парламентські вибори. Перемогу здобула партія «Единая Россия» на чолі з В. Путіним, яка набрала більше 64 % голосів. На другому місці — КПРФ на чолі з Г. Зюгановим (більше 11%).

2 березня 2008 року в Росії відбулися вибори Президента Федерації. Впевнену перемогу отримав висуванець В. В. Путіна та партії «Единая Россия» — Д. А. Медведев, який набрав більше 70% голосів. Другим фінішував представник КПРФ — Г. М. Зюганов, який набрав близько 17% голосів. Але при владі залишається і В. Путін, який обіймає посаду голови уряду Росії.