ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.7. НОВІТНЯ ІСТОРІЯ. ДРУГА ЧАСТИНА (1939-2008 pp.)

§6. Федеративна Республіка Німеччини в другій половині XX століття

ФРН виникла в результаті об'єднання трьох зон окупації Німеччини: американської, британської та французької, всупереч рішенням Потсдамської конференції. У червні 1948 р. в західних зонах була проведена сепаратна грошова реформа, яка призупинила інфляцію і сприяла відбудові економіки. Вже у 1949 р. вдалося досягти довоєнного рівня промислового виробництва. У серпні 1948 р. спеціальною групою експертів було розроблено проект Основного закону, який передали на обговорення 65 представників західнонімецьких земель (Парламентської ради). Ці збори розробили Конституцію ФРН, яку затвердили військові губернатори США, Великої Британії та Франції. Конституція вступила в дію 23 травня 1949 р. Вона проголосила основні громадянські права та політичні свободи, закріпивши федеративний устрій держави,. Столицею ФРН став Бонн, її загальна площа становила 248 тис. км2.

Адміністративно ФРН поділена на 10 земель, кожна з яких мала свою конституцію, законодавчі, виконавчі та судові органи. За Конституцією главою держави є Президент, якого обирають терміном на 5 років на Федеральних зборах, що складаються з депутатів, бундестагу та представників земель. Проте функції президента — виключно представницькі. Вищий законодавчий орган — парламент, який складається з двох палат: нижньої — бундестагу (обирається населенням на 4 роки) і верхньої — бундесрату (складається з представників земель, призначених урядами земель).

Перші вибори відбулися в серпні 1949 р. Був створений коаліційний уряд у складі представників трьох партій: Християнсько-демократичного союзу — Християнсько-соціального союзу (ХДС/ХСС, заснов. у 1945 p.), Вільної демократичної партії (ВДП, заснов. у 1948 р.) і Німецької партії (НП, заснов. у 1946 р.) на чолі з 73-річним лідером ХДС/ХСС Конрадом Аденауером. Цією подією завершився процес утворення ФРН.

Економіка ФРН характеризувалася високими темпами роз витку. Середньорічний приріст промислової продукції з 1950 р. до 1960 р. склав 9,6% проти 4% у США і 3% у Великої Британії. У 1963 р. ФРН вже займала друге місце у капіталістичному світі за обсягом свого промислового виробництва. її золотий запас поступався лише США і перевищував 7 млрд. марок.

Отже, причини німецького «економічного «дива»:

1. Американські дотації і кредити — 3,9 млрд. дол. (західні окупаційні зони увійшли в систему допомоги за «планом Маршалла» ще на початку 1948 p.).

2. Промисловий потенціал західної частини країни в основному зберігся, а репараційні поставки машин і устаткування державам-переможницям не перевищували 5 %

3. Швидка відбудова промислового виробництва забезпечувалась за рахунок крупних капіталовкладень, зменшення споживання при одночасному форсованому накопиченні.

4. Наявність великих резервів кваліфікованої робочої сили. 9 млн. німців переселилися зі Східної Пруссії і Східної Німеччини. Безробіття у. 1949 р. сягало 10,3 % відносно всього працездатного населення, що давало змогу підтримувати низький рівень зарплати (вона становила 65% від довоєнної).

5. Виключно важливим фактором прискорення розвитку економіки ФРН була фактична відсутність у 50-х pp. військових витрат. Гонка озброєнь у західних країнах, яка посилилася у зв'язку з війною в Кореї, обумовила підвищення попиту на машини та устаткування, дала новий поштовх розвитку західнонімецької економіки, сприяла її виходу на зовнішній ринок.

6. Важливим фактором зростання економічної могутності ФРН стало створення у 1957-1959 pp. Європейського Економічного Товариства («Спільного ринку») і Євроатому, які відкрили широкі можливості для проникнення західнонімецьких кампаній на ринки західноєвропейських країн та їхніх колишніх колоній.

Головним теоретиком і керівником здійснення цього «дива» був міністр економіки в уряді К. Аденауера Людвіг Ерхард. Він створив теорію «соціального ринкового господарства», в якій вдало поєднувалися особиста ініціатива підприємців та вільна конкуренція з елементами державного регулювання, яке підтримувати нормальне функціонування системи цін, обмежувати монополізм товаровиробників, попереджувати настання циклічних криз за допомогою фінансової політики.

У перші роки існування держави ФРН, з точки зору між народно-правової, вона не була повністю дієздатна: не мала власних закордонних представників, не могла бути членом міжнародних організацій. Але в 1952 р. у Бонні було підписано «Загальний договір» представниками США, Великої Британії, Франції та ФРН, який припиняв дію окупаційного режиму і проголошував суверенітет ФРН. У 1955 р. ФРН вступає до військового блоку НАТО. Починається створення німецької армії (бундесверу), відроджується військова промисловість. Спираючись на свою економічну могутність, посилаючись на невідповідність між своїми економічними можливостями і політичним статусом ФРН стала добиватися домінуючого положення в Європі. У 1956-1960 pp. були уточнені на користь ФРН її кордони з Бельгією, Люксембургом, Нідерландами. Зростала армія. Якщо у 1956 р. бундесвер мав всього 1 тис. осіб, то через 10 років — 468 тис. чол.

У 1955 р. за пропозицією СРСР були встановлені дипломатичні відносини між ФРН і СРСР, проте справжньої нормалізації відносин не було ще довго. Напружені стосунки існували між НДР і ФРН. У 1955 р. ФРН проголосили «доктрину Хальштейна» (за ім'ям свого дипломата і юриста-міжнародника), відповідно до якої визнання НДР іншими державами оцінювалося як «недружній акт» щодо ФРН. У зв'язку з цим ФРН розірвала дипломатичні відносини з Югославією та Кубою. Відносини з НДР набули такої гостроти, що Східний і Західний Берлін 13 серпня 1961 р. було перегороджено спеціальною стіною, яка символізувала відчуженість між Заходом і Сходом.

У 1969 р. на зміну ХДС/ХСС до влади прийшла коаліція Соціал-демократичної партії і Вільних демократів. Канцлером став лідер СДПН Віллі Бранд. Він почав здійснювати «нову східну політику». 1970 р. було підписано договір між СРСР і ФРН, який зафіксував зобов'язання сторін дотримуватись територіальної цілісності усіх держав Європи, непорушності їхніх кордонів, вирішувати свої суперечки лише мирними засобами. У цьому ж році подібний договір було підписано й з Польщею. У 1971 р. була підписана угода СРСР, Великої Британії, США та Франції по Західному Берліну, де відзначалося, що останній не є складовою частиною ФРН, що теж сприяло пом'якшенню міжнародних відносин у Європі. В 1972 р. було підписано договір про основи взаємовідносин з НДР, а у 1973 р. — з ЧССР. Все це сприяло становленню міждержавних відносин з НДР і вступу обох країн до ООН.

У 1982 р. до влади знову повернулись Християнські демократи. Канцлером стає Гельмут Коль. У зв'язку,-з пере будовою в СРСР, відбулися зміни і у НДР. Постало питання про об'єднання двох німецьких держав. У березні 1990 р. в НДР на виборах Християнські демократи закріпили свої позиції, погодилися на об'єднання Німеччини на умовах ФРН. З жовтня 1990 р. НДР припинила своє існування. На виборах до бундестагу об'єднаної Німеччини знову перемогли Християнські демократи на чолі з Г. Колем.

Об'єднання Німеччини мирним шляхом стало найважливішою подією в її післявоєнній історії. Але виникли ускладнення економічного, соціального плану при входженні НДР у ФРН. Багато підприємств НДР виявилися неконкурентоспроможними та збанкрутували, що спричинило соціальне напруження. Інтеграція східних земель потребувала значних коштів та економічної перебудови, що викликало невдоволення населення західної частини держави. Це дещо уповільнило процес розвитку ФРН. Зараз ФРН — держава площею 356 тис. км2 і населенням 80 Млн. чол., наймогутніша держава Європи, одна з провідних країн світу.

У вересні 2005 р. у ФРН відбулися парламентські вибори, у результаті яких канцлером уперше в історії Німеччини стала жінка — Ангела Меркель. Була створена велика урядова коаліція ХДС/ХСС — СДПН (християнські демократи з соціал-демократами).