Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.7. НОВІТНЯ ІСТОРІЯ. ДРУГА ЧАСТИНА (1939-2008 pp.)

§2. Проблеми повоєнного мирного врегулювання

Підсумки Другої світової війни призвели до суттєвих змін , у міжнародній ситуації — на світовій арені виникло нове спів відношення політичних сил. СРСР, незважаючи на величезні матеріальні та людські втрати, вийшов із війни політично сильнішим, ніж вступив у неї. З іншого боку, зросла економічна та політична могутність США. Суперництво між СРСР та США стало лейтмотивом міжнародних відносин протягом 45 післявоєнних років.

До суттєвих змін у міжнародному становищі слід віднести також і те, що найреакційніші агресивні сили в особі німецького нацизму і японського мілітаризму зазнали поразки, що дало можливість зберегти загальнолюдські цінності та пріоритети.

Важливою зміною став початок розвалу колоніальної системи, піднесення національно-визвольного руху, утворення нових незалежних держав в Африці та Азії.

Програма післявоєнного мирного врегулювання була розроблена ще на Кримській та Потсдамській конференціях. Проте в про цесі конкретної деталізації цієї програми виникли гострі протиріччя між колишніми союзниками, між СРСР, з одного боку, та США, Великобританією, Францією з іншого. Західні держави не Пізнавали прорадянських урядів Болгарії та Румунії і вимагали проведення вільних демократичних виборів, збереження багатопартійної парламентської системи і ринкових відносин.

Все ж компроміс було знайдено, і 10 лютого 1947 р. мирні договори з Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною і Румунією були підписані. Договори визначали деякі територіальні зміни. До СРСР від Фінляндії відходила область Петсамо (Печенга), а Закарпатська Україна від Угорщини. Північна Трансільванія зі складу Угорщини переходила до Румунії. Деякі території Італії відійшли Франції. Італія втрачала всі свої колонії і зобов'язувалась поважати суверенітет і незалежність Албанії та Ефіопії. Греція отримувала Додеканезькі острови.

Вводились обмеження чисельності збройних сил переможених держав. Італія могла мати сухопутні війська в 250 тис. солдатів та офіцерів і не більше 25 тис. на флоті та в авіації. В інших країнах теж встановлювався мінімально необхідний для оборони склад збройних сил. Війська країн-переможниць повинні бути виведені з окупованих територій через 90 днів, але вони залишились в Німеччині, Угорщині, Румунії, Австрії.

Були визначені розміри репарацій: Італія виплачувала СРСР 100 млн. дол. протягом 7 років, Югославії — 125 млн., Греції — 105 млн., Фінляндія і Румунія виплачували по 300 млн. дол., Угорщина — 200 млн. Компенсації у вигляді іноземних активів та в іншій формі отримували США, Велика Британія, Франція та інші країни. Слід відзначити, що вже через рік СРСР значно скоротив репарації, а згодом відмовився від них.

Однією з найгостріших проблем була німецька. Всупереч рішенням Кримської та Потсдамської конференцій, зберегти єдність Німеччини в той час не вдалося. У грудні 1946 р. Велика Британія та США уклали угоду про об'єднання своїх двох зон окупації (Бізонія), до них згодом приєдналася Франція (Тризонія). Закінчилося це проголошенням 7 вересня 1949 р. ФРН (Федеративної Республіки Німеччини) а через місяць на базі радянської зони окупації — НДР (Німецької Демократичної Республіки).

Ще однією дуже важливою проблемою міжнародних відносин стало врегулювання відносин з Японією. У вересні 1951 р. 48 держав, включаючи Японію, підписали у Сан-Франциско мирний договір. Він оголошував про припинення стану війни з Японією. Японія визнавала незалежність Кореї, передавала свої території в Тихому океані під опіку США, відмовлялася від Курильських островів, Південного Сахаліну, Тайваню. СРСР, Польща та Чехословаччина відмовилися підписати договір, мотивуючи це тим, що він не відповідає розвитку Японії як миролюбної держави, порушує права та інтереси СРСР та інших країн, які постраждали від японської агресії. Одночасно з мирним договором був підписаний японсько-американський «договір безпеки», який надавав СІЛА право розміщувати свої збройні сили на японській території.

Лише в жовтні 1956 р. була підписана радянсько-японська декларація про припинення стану війни та відновлення дипломатичних і консульських відносин. СРСР відмовився від репарацій і погодився повернути Японії полонених. Проте домовитись з територіальних питань не вдалося. Мирний договір так і не було підписано.

Важливим прецедентом у міжнародному праві став процес у справі головних нацистських військових злочинців — вищих державних і військових діячів фашистської Німеччини, який проходив у Нюрнберзі (Німеччина) з 20 листопада 1945 р. по 1 жовтня 1946 р. Спеціально утворений урядами СРСР, США, Великої Британії та Франції Міжнародний військовий трибунал засудив 12 нацистських злочинців (Герінга, Ріббентропа, Кейтеля та ін.) до смертної кари, інших — до тривалих термінів тюремного ув'язнення. Трибунал визнав злочинними керівний склад нацистської партії, гестапо, СД, СС. Агресія була визнана «тяжким міжнародним злочином».

Міжнародний трибунал над головними японськими воєнними злочинцями відбувався з 3 травня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. у Токіо. Суду було піддано 28 чол., 7 із них трибунал засудив до страти через повішення, 16 до вічного ув'язнення, а інших — до різних термінів позбавлення волі.