ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.6. НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1914-1939 pp.)

§4. Росія — СРСР (1917-1939 pp.)

Лютнева революція 1917 року в Росії та політичний розвиток країни в березні-серпні 1917 р.

Світова війна до крайнощів загострила суперечності російського суспільства. Революція 1905-1907 pp. не вирішила своїх головних завдань, причини, які її спричинили, зберігали свою силу, тому нова революція була неминучою. Аграрне питання залишалося дуже гострим, рівень життя трудового населення — дуже низьким, політичні права — суттєво обмеженими. Економіка царської Росії та її бюрократичний апарат не були готовими до ведення важкої затяжної війни. Воєнні поразки, розвал господарства, голод у промислових центрах, дезорганізація урядових структур, «распутінщина» загострили суперечності між потребами соціально-економічного розвитку Росії та дуже застарілою суспільно-політичною системою. Незадоволення існую чим режимом висловлювали не лише представники робітничого класу і селянства, а й значної частини буржуазії, інтелігенції, дворянства. Дія всіх цих факторів призвела до загальнонаціональної кризи.

Першим днем революції стало 23 лютого (8 березня) 1917 року. Страйкувало 50 підприємств (130 тис. робітників). Особливу роль на початку революції відіграли жінки, які дуже гостро відчували негаразди тотальної війни. Перші три дні відбувалися страйки, мітинги, демонстрації. 25 лютого страйк став загальним (305 тис. учасників). Демонстрації проходили під гаслами «Геть війну!», «Хай живе республіка!», «Хліба», «Геть царизм!». Спроби за допомогою військ придушити революцію зазнали невдачі. Більше того, війська почали переходити на бік революції. 27 лютого почало ся збройне повстання, яке призвело до захоплення столиці. Успіх повстання був зумовлений переходом на бік революції солдатів Петроградського гарнізону.

Перемога революції поставила як першочергове питання про владу. 27 лютого цар розпустив Державну думу, але в той же день її депутати створили Тимчасовий комітет для відновлення порядку. Цього ж дня відбулося перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, головою якої обрали меншовика Н. Чхеїдзе. Більшість у виконкомі Ради здобули меншовики і есери. Рада створила комісію для постачання столиці продовольством, дала вказівку про створення на підприємствах робітничої міліції, видала наказ № 1 по Петроградському військовому округу, де пропонувалося створити у військових частинах виборні комітети з солдатських представників, проголошувалась рівність громадянських прав військовослужбовців. Протягом декількох днів такі Ради виникли в інших містах (у березні 1917 р. їх було вже понад 500).

У результаті переговорів між Петроградською Радою і Тимчасовим комітетом 2 березня 1917 року було сформовано Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Львовим. У той же день Микола II зрікся престолу — династія Романових, яка правила Росією понад 300 років, була скинута.

Таким чином, Лютнева революція перемогла, але політична боротьба на цьому не закінчилася. У країні утворилося двовладдя — своєрідне переплетення двох політичних сил — Тимчасового уряду і Рад робітничих і солдатських депутатів. Це пояснювалося певною рівновагою цих сил у революції. Проте така ситуація не могла тривати довго — неминуче повинна була перемогти одна з цих сил.

Особливістю революції було те, що на відміну від революції 1905—1907 pp. її головним питанням стало не аграрне, а політичне: про владу і війну. Росія стала однією з найдемократичніших країн світу, ліквідовувалася царська жандармерія, заборонені раніше політичні партії могли діяти легально. Проте старий державний апарат було збережено з незначними змінами. Місце губернаторів зайняли комісари Тимчасового уряду. Як і раніше, діяло царське законодавство. Поліцію замінили міліцією. Республіка не була проголошена, 8-годинний робочий день не санкціоновано. Питання про землю відкладалося. Тривала політика «единой и неделимой России», національне питання ігнорувало ся, підтримувалась політика війни.

3—5 липня 1917 р. в Петрограді пройшли грандіозні демонстрації (до 500 тис. осіб), учасники яких вимагали прискорення проведення реформ і вирішення питання по мир. Більшовики намагалися використати демонстрації для повалення влади Тимчасового уряду. Але демонстрація була розстріляна за наказом Тимчасового уряду, революційні військові частини гарні зону роззброєні і відправлені на фронт, більшовики перейшли на напівлегальне становище, декого з їх лідерів заарештували, а Леніна оголосили в розшук. Таким чином, двовладдя закінчилося, вся влада належала Тимчасовому урядові, а Ради стали його придатком. Але контрреволюційним силам цього було за мало. Вони хотіли встановити військову диктатуру. Ставка була зроблена на верховного головнокомандувача генерала Л. Корнілова. Корнілов почав готувати військовий переворот і 25 серпня 1917 р. повів кінний корпус на Петроград, запропонувавши О. Керенському подати у відставку. У такій ситуації О. Керенський змушений був теж виступити проти нього. Заходи проти Корнілова підтримали робітники: створювались загони Червоної гвардії, залізничники не пропускали ешелони з корніловцями. 30 серпня стало зрозуміло, що заколот Корнілова провалився, його головні організатори були заарештовані. Спроба встановити військову диктатуру не вдалася. Почався процес більшовизації Рад, що означало здобуття більшовиками більшості або суттєвого впливу на столичні і місцеві Ради.

Росія напередодні і в період Жовтневої революції

Розгром корніловщини означав початок нового етапу в боротьбі за майбутнє Росії. У серпні 1917 р, Росія мала три політичні альтернативи: 1) військова диктатура; 2) демократична республіка; 3) диктатура партії більшовиків. Корніловщина призвела до розмежування політичних сил у Росії, загострення боротьби між ними.

1 вересня 1917 р. Росія була оголошена республікою. У вересні в Петрограді відбулася Демократична нарада, яка створила Тимчасову раду республіки або Передпарламент. Це був представницький орган, перед яким звітував уряд. Проте більшовики бойкотували його і тим самим зірвали можливість демократичного розвитку Росії. У цей час більшовицька партія значно зміцніла, нараховуючи у своїх рядах 350 тис. осіб. її гасла про нове життя, соціалізм, соціальну справедливість, припинення війни, наділення селян землею, надання націям права на самовизначення імпонували значній частині населення і відповідали поточному моменту. Інша справа, що більшовики згодом не реалізували своїх обіцянок. Перевагу більшовикам надавала і слабка реформаторська діяльність Тимчасового уряду, який за півроку своєї діяльності не вирішив майже жодного з першочергових завдань (за виключенням політичних свобод).

На початку жовтня 1917 р. Ленін повернувся з Фінляндії до Петрограда і почав націлювати свою партію на захоплення влади збройним шляхом.

Безпосереднє керівництво підготовкою повстання здійсню вали політичне бюро та військово-революційний центр (ВРК) Петроградської ради. Повстання почалося 24 жовтня 1917 р. За кілька годин повсталі зайняли найважливіші пункти сто лиці. 25 жовтня було захоплено останній оплот Тимчасового уряду — Зимовий палац. У цей же день у Петрограді відбувся II Всеросійський з'їзд Рад, де більшість (понад 60%) мали більшовики.

Представник меншовиків Ю. Мартов запропонував мирним шляхом врегулювати питання про владу і створити однорідний соціалістичний уряд, але більшовики, які вже контролювали столицю, відмовилися. Тим самим удруге був втрачений шанс демократичного розвитку Росії. Меншовики та праві есери за лишили з'їзд Рад. Більшовики оголосили звернення «Робітникам, солдатам і селянам», де вказувалося, що вся влада на місцях переходить до Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.

26 жовтня на другому і останньому засіданні II Всеросійського з'їзду Рад Ленін зробив доповіді, за якими були прийняті декрети про мир і землю і постанова про утворення нового уряду.

У «Декреті про мир» пропонувалося всім воюючим краї нам негайно укласти перемир'я та перейти до переговорів про підписання справедливого демократичного миру без анексій і контрибуцій. В основу «Декрету про землю» було покладено 242 селянських накази про землю. Поміщицька власність на землю скасовувалась негайно і без викупу. Понад 150 млн. десятин поміщицької, удільної, монастирської землі, яка оголошувалась загальнонародною власністю, передавалась у без коштовне користування селянам.

Уряд, утворений II Всеросійським з'їздом Рад, більшовики назвали Радою Народних Комісарів (Раднарком). Його очолив Ленін, а народними комісарами спочатку були лише більшовики. Але згодом до нього ввійшли 6 лівих есерів, і уряд став двопартійним. З'їзд обрав Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК), де більшість мали більшовики.

У багатьох регіонах країни збройним або мирним шляхом владу брали у свої руки більшовики, які починали здійснювати соціалістичні перетворення. Але в листопаді 1917 р. більшовики знову відмовилися від пропозиції створити широкий коаліцій ний уряд, звужуючи тим самим свою соціальну базу і загострюючи протиріччя у суспільстві.

У жовтні 1917 р. більшовики захопили владу за допомогою збройного повстання. Але це був не просто переворот, для якого характерний перехід влади від однієї соціальної групи до іншої. За своїми наслідками ці події були революцією, оскільки приз вели до повної зміни системи влади і власності, стали початком багаторічного соціального експерименту, перевели Росію із загальнолюдського шляху розвитку на особливий, специфічний. Це був революційний стрибок, але не вперед, а вбік, на тупиковий шлях розвитку.

Громадянська війна та іноземна інтервенція в Росії (1917-1920)

Лютнева революція 1917 р. в Росії поклала початок розколу російського суспільства на два табори: монархістів і республіканців, прибічників старого і нового. Заколот Корнілова був другим кроком у подальшому розподілі суспільства, а Жовтнева революція — третім, У результаті цих подій політична боротьба загострилася і переросла в громадянську війну. Громадянська війна — це збройна форма політичної боротьби всередині однієї країни, між її громадянами.

Причини громадянської війни:

Головною політичною причиною була боротьба за владу між окремими соціальними групами і партіями всередині російського суспільства.

Основною економічною причиною стало прагнення колишніх правлячих кіл, перш за все буржуазії і поміщиків, зберегти свою власність, свій привілейований стан.

Зовнішньополітичні причини: прагнення Великої Британії і Франції повернути Росію до складу Антанти і змусити її продовжувати війну. Німеччина, навпаки, намагалася вивести Росію з війни і скористатися революцією для здобуття вирішальної переваги над Антантою.

Була й ідеологічна причина громадянської війни. Суперники в цій війні (перш за все більшовики і білогвардійці) по-різному уявляли собі майбутнє Росії. Більшовики прагнули побудувати соціалізм без приватної власності на засоби виробництва і експлуатації людини людиною на засадах у цілому зрівняльного розподілу без товарно-грошових відносин. їх військові опоненти хотіли в основному зберегти дореволюційні порядки з деякими варіаціями. Слід відзначити, що серед противників більшовиків не було політичної та ідеологічної єдності: спектр поглядів коливався від правих соціалістів (меншовики) де чорносотенних монархістів.

Соціально-психологічною причиною війни була особлива російська ментальність (суспільна свідомість), що склалася історично. В її основі — низький рівень політичної культури, від сутність демократичних традицій, соціальна ненависть до привілейованих верств, крайня радикалізація мас, які прагнули вирішувати свої злободенні завдання не шляхом компромісів, а за допомогою сили. Значний вплив на розвиток такого менталітету справила кількарічна світова війна, де багатомільйонні маси зви кали до щоденного насильства, вбивств і збройної боротьби.

Особливістю громадянської війни в Росії було її тісне пере плетення з іноземною інтервенцією, Періодизація громадянської війни

• І період — (листопад 1917 р, — травень 1918 p.). Це період локальних зіткнень між більшовиками та їх супротивника ми, збройна боротьба за встановлення Радянської влади, початок іноземної інтервенції.

• II період (травень 1918 р. — березень 1919р.) — розгортання громадянської війни, посилення інтервенції.

• III період (березень 1919 р. — березень 1920 р.) — період найсильнішого протистояння, вирішальних битв громадянської війни.

• IV період (квітень 1920 р. — листопад 1920 р.) — радянсько-польська війна і боротьба на Півдні України проти білогвардійської армії генерала Врангеля. Завершення в основному громадянської війни.

• V період (листопад 1920 р. — жовтень 1922 р.) — ліквідація останніх вогнищ громадянської війни.

Збройна боротьба між більшовиками та їх супротивниками почалася зразу ж після Жовтневої революції в Петрограді. О. Керенський 26-30 жовтня 1917 р. намагався взяти столицю, але його війська були розбиті. В листопаді 1917 р. більшовики роз громили в Могильові Ставку Верховного командування на чолі із генералом Духоніним, яка прагнула стати центром контрреволюції. Для боротьби з саботажем і контрреволюцією більшовики в грудні 1917 р. створюють ВЧК (Всероссийскую чрезвычайную комиссию).

До загострення громадянської війни призвели події навколо Установчих зборів. Тимчасовий уряд відкладав вирішення усіх злободенних проблем до виборів в Установчі збори, тому ідея цих зборів була досить популярною серед народних мас. Вибори були призначені ще добільшовицьким урядом на 12 листопада 1917 р. Більшовики отримали 24% голосів, за інші соціалістичні партії проголосувало 59% виборців, за буржуазно-поміщицькі — 17%. Таким чином, більшовики не здобули рішучої підтримки, але більшість населення підтримала соціалістичні партії.

Установчі збори відкрилися 5 січня 1918 р. Більшовики за пропонували затвердити ряд декретів Раднаркому, що мали в цілому прогресивний характер, оголосити Росію республікою Рад. Більшість відмовилася це зробити. Обидві сторони не були налаштовані на компроміс. Більшовики не стали його шукати і вже на другий день розпустили Установчі збори, що було недемократичною акцією, яка йшла врозріз зі сподіваннями значної частини народу. Розпуск Установчих зборів певною мірою ізолював більшовиків, знищив демократичні ілюзії, позбавив країну останнього шансу на вирішення проблем мирним шляхом.

Громадянська війна тривала. У лютому-квітні 1918 р. новостворені частини Червоної Армії розбили козачі частини на Дону і Добровольчу армію генерала Корнілова на Кубані.

У березні 1918 р. почалася іноземна військова інтервенція в Росії. Англійські, французькі та американські війська захопили Мурманськ і Архангельськ, а японці — Владивосток.

Більшовики, намагаючись припинити участь Росії у світовій війні, починають переговори з Четвертим союзом про мир у Бресті.

3 березня 1918 р. Брестський мирний договір було підписано. Відповідно до нього Німеччина анексувала Польщу, Латвію, Литву та Естонію, взяла під контроль Україну. Раднарком погодився на виплату Німеччині величезної контрибуції (6 млрд. золотих марок). Згідно з договором армія Росії демобілізовувалась, військово-морський флот роззброювався, війська виводилися з України і Фінляндії. Туреччина отримувала Батумі, Каре, Ардаган. Крім того, Радянська Росія погоджувалась підписати нерівно правний торговий договір з Німеччиною. Підписання Брестського договору давало можливість Росії вийти із імперіалістичної війни, розв'язувало руки більшовикам для боротьби на внутрішніх фронтах. Але зовсім позбутися війни Росії не вдалося. Із вогнища світової війни вона потрапила в полум'я ще більш обпалюючої громадянської війни.

У травні 1918 р. проти радянської влади виступив чехо-словацький корпус, сформований з військовополонених австро-угорської армії, який захопив Пензу, Самару, Челябінськ та велику територію навколо Сибірської залізниці. Наприкінці літа 1918 р. в руках контрреволюції опинився майже весь Сибір, Урал, Поволжя. Німеччина, порушивши Брестський договір, захопила Крим та Грузію. Ситуацію ускладнював голод. Для заготівель хліба більшовики створювали продзагони, які реквізовували зерно у селян, що ще більше загострювало громадянську війну. До осені 1918 р. радянська влада збереглася лише на 1/4 території Росії, у її центральних районах.

Але жорсткі організаційні заходи більшовиків та політика «воєнного комунізму» змінили ситуацію для них на краще. У зв'язку з революцією в Німеччині Брестський мир було анульовано. Радянські війська захопили значну частину Естонії, Латвії, Литви, Білорусії й України, забувши своє гасло «про право націй на самовизначення».

Весною 1919 основні сили контрреволюції зосередились в Сибіру навколо «верховного правителя Росії» адмірала О. Колчака. Антанта допомогла Колчаку створити 400 тис. армію, пере давши 600 тис. гвинтівок, 3 тис. кулеметів, 600 гармат. У березні 1919 р. армія Колчака перейшла в наступ і захопила Уфу, Орськ, Актюбінськ. Проте наприкінці квітня 1919 р. Черіона Армія на Східному фронті, перегрупувавшись, перейшла в контрнаступ. Вирішальні події тут відбулися в липні 1919 p., коли більшовикам вдалося захопити Урал і розбити основні сили Колчака. У січні 1920 р. рештки колчаківських військ були розгромлені і взяті в полон під Іркутськом. Самого О. В. Колчака розстріляли. Майже одночасно з діями Колчака розпочинає свій похід про ти Радянської влади з Півдня Росії генерал Денікін. Він отримав від Антанти 300 тис. гвинтівок, 550 гармат, 160 млн. набоїв, 250 тис. комплектів обмундирування. Улітку 1919 р. його війська захопили Кубань, Дон, Донбас, згодом Лівобережну Україну, Курськ, Орел. Мобілізація всіх сил дала змогу Червоній Армії зосередити проти 112 тис. армії Денікіна 180 тис. багнетів. Використовуючи свою перевагу, більшовики в жовтні 1919 р. переходять у контрнаступ і завдають тяжкої поразки військам Денікіна. Ініціатива повністю переходить до Червоної Армії. У грудні її війська захоплюють Донбас, у січні Царицин і Ростов. 27 березня 1920 р. червоноармійські та партизанські загони звільняють Новоросійськ, що означало кінець боротьби з Денікіним.

У квітні 1920 р. — листопаді 1920 р. Червона Армія розгромила війська Польщі та генерала Врангеля на Україні (див. час тину І, розділ 1, §7). Цим в основному закінчилася громадянська війна. У 1921-1922 pp. вона продовжувалася в Закавказзі, Середній Азії, на Далекому Сході. 25 жовтня 1922 р. частини Червоної Армії захопили Владивосток, що означало остаточне завершення громадянської війни.

Громадянська війна закінчилася перемогою більшовиків. Це сталося тому, що вони змогли згуртувати під своїми гаслами значну частину населення, яке прагнуло до нового життя і не бажало повертатись до старих порядків, краще зорганізувати свої сили. їх перемозі сприяло й те, що Європа була знесилена світовою війною і не змогла активніше втрутитись своїми арміями у справи Росії У результаті громадянської війни російське суспільство виявилося розколотим, 2 млн. людей, переважно з інтелігенції, опинилося в еміграції, близько 10 млн. — загинуло. Економічні збитки становили 50 млрд. золотих рублів. Білий і червоний терор призвели до культивування насильства.*