Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.6. НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1914-1939 pp.)

§2. Облаштування повоєнного світу

Підсумки Першої світової війни та основи повоєнного устрою світу були розглянуті на Паризькій мирній конференції (січень-червень 1919 року). В її роботі взяли участь більше тисячі делегатів від 27 країн, але головну роль відігравали США, Велика Британія та Франція. 18 січня 1919 р. президент Франції Р. Пуанкаре на відкритті конференції сказав: «...рівно 48 років тому у Версалі було проголошено Германську імперію. Сьогодні ми зібрались тут для того, щоб зруйнувати та змінити все, що було створено того дня». У результаті тривалої дипломатичної боротьби 28 червня 1919 р. у Версалі відбулося підписання мирного договору з Німеччиною. Цей договір складався з 440 статей і одного протоколу, В ньому узгоджувались такі питання:

1. Територіальні: Німеччина повертала Франції Ельзас і Лотарингію; Польщі передавала Познань, частину Померанії, Західної Пруссії; Данія отримала північну частину Шлезвігу; ряд округів — Бельгія. Німеччина позбавлялася всіх своїх колоній, які пізніше були поділені між головними державами-переможницями на основі системи мандатів Ліги Націй.

2. Військові: німецька армія не повинна була перевищувати 100 тис. осіб, обов'язкова служба скасовувалась, ліквідувався генеральний штаб, заборонялося мати підводний флот, військову і морську авіацію.

3. Фінансово-економічні: Німеччина повинна була передати союзникам золото і коштовності, які вона отримала в ході війни від інших держав (у тому числі й від Росії). Учасникам конференції не вдалося встановити суму репарацій (відшкодування збитків від військових дій) з Німеччини. Це було зроблено у 1921 році на Лон донській конференції. Сума репарацій була призначена в 152 млрд. золотих марок. Франція повинна була отримати 52 %, Велика Британія — 22%, Італія — 10% від загальної суми.

4. Утворення міжнародних організацій: Конференція вирішила створити Лігу Націй і Міжнародне бюро праці.

Статут Ліги Націй підписали згодом 44 країни. Ця міжнародна організація повинна була забезпечити мирне співробітництво між країнами, уберегти їх від війни. Головними органами була Асамблея і Рада. Члени Ліги Націй зобов'язувались поважати державний суверенітет і не застосовувати зброю в міжнародних конфліктах. Її статут передбачав можливість застосування цією організацією колективних економічних та військових санкцій проти агресора. Про те засновники Ліги Націй прагнули перш за все зберегти той між народний порядок, який вони запровадили після війни. Ліга Націй мала право передавати мандати на управління колоніями «передовим націям», тобто державам-переможницям. Так була створена мандатна система, за допомогою якої Велика Британія, Франція та Японія отримали колишні німецькі колонії і взяли під контроль ряд територій (наприклад, Велика Британія — Палестину, Ірак). Окремі мирні угоди були підписані з союзниками Німеччини. У Сен-Жерменському договорі з Австрією від 10 вересня 1919 р. зафіксовано, що Австро-Угорська монархія припинила своє існування. Частина Південного Тіролю передавалась Італії; Австрія визнавала незалежність Чехо-Словаччини, до складу якої входили її колишні провінції Богемія і Моравія. Буковина переходила до Румунії. Австрії дозволялось мати армію в 30 тис чол. її територія становила всього 30 тис. км2, а населення — 6 млн. чол. Військова повинність ліквідовувалась, флот передавався союзникам. Договір забороняв об'єднання Австрії та Німеччини. 27 листопада 1919 р. було підписано мирний договір з Болгарією. Частина болгарської території відходила Румунії (Пів-денна Добруджа) і Греції (Західна Фракія). Армія не повинна була перевищувати 20 тис. чол.

4 червня 1920 р. був підписаний Тріанонський мирний до говір з Угорщиною її територія зменшувалась утричі, а населення — у 2,5 раза. Закарпаття передавалось Чехо-Словаччині. Армія не повинна була перевищувати 35 тис чол.

10 серпня 1920 р. був підписаний Севрський мирний договір з Туреччиною. Він зафіксував розподіл Османської імперії. Туреччина втратила 80% своєї території (Палестину, Ірак, Сирію, Ліван тощо) Над чорноморськими протоками встановлювався міжнародний контроль. Частина території Туреччини передавалась Греції. Чисельність армії не повинна була перевищувати 50 тис. чол.

На всіх союзників Німеччини накладались репарації. У січні 1919 р. на Паризьку мирну конференцій прибула об'єднана делегація УНР та ЗУНР. Причому посли обох українських держав діяли самостійно. Жодна з делегацій не заручила ся підтримкою країн Антанти. Особливо ворожою щодо ЗУНР була позиція Франції, яка хотіла зміцнити Польщу на противагу Німеччині. Зі свого боку польська делегація прагнула переконати учасників конференції в тому, що утворення незалежної Української держави лише в інтересах Німеччини та Австрії і що українці налаштовані пробільшовицьки. 25 липня 1919 р. представники Антанти на Паризькій конференції визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. Причому передбачало ся, що поляки управлятимуть цим регіоном тимчасово/ а згодом нададуть йому автономію. Остаточно доля Галичини мала визначитися в майбутньому. Після неодноразових вимог польського уряду конференція послів Антанти 14 березня 1923 р. прийняла остаточне рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі за умови надання українському населенню автономії. Однак ця умова ніколи не виконувалася польським урядом.

Версальську систему договорів доповнили рішення Вашингтонської конференції (12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р ). На ній була встановлена квота водотоннажності лінійного флоту у пропорції: США і Велика Британія по 525 тис. т, Японія — 315 тис. т, Франція та Італія по 175 тис. т. Заборонялось будівництво лінкорів водотоннажністю більше Зо тис. т. Це було вигідно СІЛА, які відставали в будівництві таких кораблів, до того ж ці судна не могли пройти через Панамський канал. Американцям, таким чином, удалося змусити Велику Британію від мовитись від давнього правила, згідно з яким її флот повинен був бути рівним флотам двох найсильніших після неї морських держав.

З китайського питання конференція прийняла рішення про політику «відкритих дверей» у Китаї, що створювало додаткові можливості для заселення американського капіталу.

Усі ці договори становили в сукупності систему повоєнного устрою світу, так звану Версальсько-Вашингтонську систему. Ця система закріпила провідну роль Франції в Європі, а Великої Британії на Близькому Сході, сприяла посиленню позицій СІЛА у світі. Але вона не створила міцних мирних відносин, а поглибила суперечності між переможцями і переможеними та посилила боротьбу в таборі переможців. Закінчили своє існування 4 найбільших імперії: Російська, Германська, Австро-Угорська та Османська Головним претендентом на світове панування стають СІЛА. Посилились протиріччя між метрополіями та колоніями. Велика Британія та Франція через Лігу Націй отримали мандати на володіння країнами Сходу. Підмандатними територіями Великої Британії стали Ірак, Палестина, Камерун, частина Того, Франція отримала мандат на Сирію та Ліван.

На початку 20-х років більшість країн Європи зосередились на відбудові зруйнованого війною господарства. Для цього періоду характерне загострення соціальних конфліктів, тяжкий економічний стан, інфляція, погіршення життєвого рівня значної частини населення.

З 1924 р. по 1929 р. відбувався процес відносної стабілізації економічного та політичного становища провідних країн світу. Його характерними рисами були: зниження соціальної напруги, економічне піднесення, послаблення зовнішньополітичних суперечностей.

Економічне піднесення було пов'язане із завершенням переведення на мирні рейки, впровадженням нових технологій. Промислове виробництво у США збільшилося на 70 % порівняно з довоєнним часом.