Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.5. НОВИЙ ЧАС. ДРУГИЙ ПЕРІОД (КІНЕЦЬ XVIII-XIX ст.)

§12. Міжнародні відносини на початку XX ст.

Зовнішня політика провідних держав світу на початку століття носила яскраво виражений імперіалістичний характер. Вона повністю підпорядковувалась їх боротьбі за переділ світу, захоплення нових територій, ринків збуту товарів і застосування капіталу, використання дешевої робочої сили та джерел сировини. В результаті нерівномірного економічного розвитку індустріальних країн змінилося співвідношення сил на світовій арені. Ті держави, які спізнилися на розподіл «колоніального пирога», а вважали себе сильнішими від суперників, вимагали його перерозподілу. США та Німеччина, які раніше відставали, на початку століття потіснили Велику Британію та Францію на економічному Олімпі і тому вимагали перерозподілу колоній, яких у них було мало. Таку ж позицію займала й Японія Ураховуючи політичний менталітет того часу, такі суперечності могли розв'язуватись, як правило, за допомогою воєн.

Особливо претензійними були плани в Німеччини, США та Японії. Намагалися розширити свої політичні володіння і сфери впливу також Франція, Росія, Австро-Угорщина. Слід зазначити, що певні суперечності були між кожною з цих країн, але найбільшими вони були між Німеччиною і Великою Британією. У своєму прагненні до колоніальних захоплень Німеччина всюди зіштовхувалась з Великою Британією. Суперечності між Німеччиною і Францією існували з часів франко-прусської війни, коли Німеччина захопила багаті вугіллям та залізною рудою французькі провінції Ельзас і Лотарингію та отримала 5 млрд. франків контрибуції. їх суперництво поширювалось і на інші території, зокрема обидві держави претендували на Марокко.

Джерелом протиріч між Німеччиною і Росією були проти лежні торгові інтереси (високе німецьке мито на російське зерно, конкуренція німецьких товарів) і боротьба за вплив у Туреччині. Крім того, Росія здавна мріяла захопити чорноморські протоки. Протиріччя між Росією і Австро-Угорщиною в основному стосу валися панування на Балканах.

У цих умовах індустріальні держави прагнули визначити свої зовнішньополітичні пріоритети, згладжуючи другорядні протиріччя і намагаючись зосередитись на вирішенні своїх головних завдань. Почався пошук союзників, організація блоків держав. Ще у 1879 р. в результаті загострення російсько-німецьких та російсько-австрійських відносин після російсько-турецької війни 1877-1878 pp. був підписаний австро-німецький договір. У 1882 р. до нього приєдналася Італія, яка була незадоволена Францією, що захопила Туніс. Так утворився Троїстий союз 1882 p., спрямований проти Франції та Росії. У відповідь Росія і Франція у 1893 р. підписують угоду про союз і спільні дії у випадку війни Німеччини проти Франції чи Австро-Угорщини проти Росії. Результатом загострення англо-німецьких протиріч стала англо-французька угода 1904 p., яка узгоджувала основні колоніальні суперечності між Великою Британією і Францією. Після російсько-японської війни починається зближення між Великою Британією та Росією, які були занепокоєні посиленням позицій Німеччини, особливо в Туреччині і Персії. У 1907 р. була підписана англо-російська угода, яка врегулювала відносини між двома країнами. Цим завершилося утворення другої коаліції держав — Антанти (з француз, «антанткордіаль» — сердечна (щира) згода). Таким чином, на початку XX ст. Європа виявилася розколотою на два військових блоки, які протистояли один одному.

Про гостроту міжнародної ситуації на початку XX ст. свідчить те, що зовнішньополітичні кризи і війни йшли фактично суцільним потоком, майже щорічно, змінюючи одна одну.

Першу імперіалістичну війну, пов'язану з переділом світу, почали США у 1898 р. проти Іспанії. Безпосереднім приводом до оголошення війни став вибух американського корабля «Мен» на рейді порту Гавани 14 лютого 1898 р. У результаті швидкоплинної війни (вона тривала всього 10 тижнів) до США відійшли Пуерто-Рико, Філіппіни, о. Гуам, під «протекторат» потрапила Куба.

Другою імперіалістичною війною стала англо-бурська (1899-1902). Бури були потомками нідерландських поселенців у Південній Африці, багатій на золото та алмази. Населення цих республік складало лише 1,5 млн. осіб. Лише до весни 1902 р. 400 тис. англійських солдатів удалося зломити опір 50-тис. бурської армії. Війна обійшлася Великій Британії в 6 тис. вбитими, 23 тис. пораненими, 16 тис. померлими від ран, а в грошовому еквіваленті — у 222 млн. фунтів. У результаті війни утворився Південно-Африканський союз, що став домініоном Великої Британії.

Третьою великою імперіалістичною війною була російсько-японська, про яку вже писалося вище.

Суперництво імперіалістичних держав неодноразово приз водило до гострих політичних криз, які ставили світ на грань війни. Такими були Марокканські кризи 1905-1906 та 1911 pp. (конфлікт між Німеччиною та Францією за пануванням у Марокко); Боснійська криза (1908-1909) між Росією і Австро-Угорщиною, коли остання анексувала Боснію і Герцеговину. Великою та гострою кризою були Балканські війни.

Початок століття характеризувався також швидкою мілітаризацією двох коаліцій. Загальні військові витрати Великої Британії за 1905-1914 р. збільшилися втричі. Вона першою по чала будівництво нових потужних кораблів — дредноутів. Франція тільки за 1913 р. збільшила військові асигнування на 30%. Військові витрати Німеччини 1913 р. становили більше 2 млрд. марок, тобто половину всього державного бюджету. У Австро-Угорщини з 1900 по 1913 р. вони зросли більш ніж на 70%.

Країни Антанти значно переважали своїх суперників за кіль кістю військ і озброєнь та за економічним потенціалом. їх армії в сумі були на 2 млн. чол. більшими, вони мали вп'ятеро більше крейсерів, на 3 тис. більше гармат, видобували на 83 млн. т вугілля і на 9,1 млн. т нафти більше, ніж центральні держави. Німеччина мала переваги в озброєнні та маневреності своїх військ.