Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.5. НОВИЙ ЧАС. ДРУГИЙ ПЕРІОД (КІНЕЦЬ XVIII-XIX ст.)

§5. Утворення національних держав в Італії та Німеччині

Створення Італійського королівства

У 50-ті роки XIX ст. виявилося два шляхи об'єднання Італії. 1) республікансько-демократичний; 2) помірковано-ліберальний. Перший шлях представляв Дж. Мадзіні — один з керівників революційної організації «Молода Італія», яка пропагувала терор, як засіб зміни політичного режиму, підпільну боротьбу, змови та повстання. Після кількох спроб підняти повстання (Мілан, Неаполь) рух зазнав невдачі і розколовся.

У 1857 р. під керівництвом К. Кавура в П'ємонті було створено «Італійське національне товариство», гаслом якого було об'єднання Італії під скіпетром Савойської династії.

До цього товариства було запрошено Дж. Гарібальді, який обійняв посаду віце-голови. Відділення «Національного товариства» створювались і за межами П'ємонту, у результаті чого воно набуло загальнонаціонального характеру.

У 1858 р. Сардинське королівство уклало союз із Францією проти Австрії. У 1859 р. союзники завдали останній поразки, Австрія поступилася Ломбардією Франції, яка передала її П'ємонту в обмін на Савойю та Ніццу. Згодом більша частина Північної Італії також приєдналася до П'ємонту.

У 1860 р. вибухнуло повстання в Палермо. На допомогу повсталим прибула тисяча добровольців на чолі з Гарібальді. Оскільки більша частина з них буда одягнена в червоні сорочки, їх назвали «червона тисяча». За три місяці повстанці завоювали всю Сицилію. Кавур захопив Папську область (без Риму). Війська Гарібальді захопили Неаполь, до якої ввійшов згодом зі своєю армією і Кавур.

Наприкінці жовтня 1860 р. «Національне товариство» про вело референдум на Півдні Італії. Його результатом став перехід цього регіону під владу Сардинського королівства.

У лютому 1861 р. у Туріні відбулося перше засідання Національного парламенту, а в березні 1861 р. Віктор Еммануїл був проголошений королем Італії. Проте об'єднання Італії не закінчилося. Венеція залишалася у складі Австрії, а Рим під владою папи Пія IX та під охороною французів. Італія взяла участь у австро-прусській війні 1866 р. і в обмін на це Венеціанська область була передана їй.

Італія не могла відкрито воювати з папою, оскільки його підтримувала Франція. Тому за справу взявся Гарібальді. У 1862 і 1867 pp. він організував експедиції проти Риму, але невдало. Лише після поразки у франко-прусській війні французькі війська покинули Рим і туди ввійшла італійська армія. Рим став столицею Італії. Об'єднання Італії завершилося.

Війна Пруссії з Францією та утворення Німецької імперії

Згідно з рішенням Віденського конгресу Німеччина була роз ділена на 37 самостійних монархій та 4 вільних міста (Гамбург, Бремен, Любек та Франкфурт-на-Майні). Ці держави входили у штучне об'єднання — Німецький союз де провідну роль відігравали Пруссія та Австрія.

У 50-ті роки XIX ст. актуальним стало питання про об'єднання Німеччини. Виокремилися два шляхи об'єднання: «малонімецький» на чолі з Пруссією, і «великонімецький» — навколо Австрії. Під впливом поразки Австрії в італо-австро-французькій війні 1859 р. у Пруссії почали зростати антиавстрійські настрої. У вересні 1859 р. сформувався Національний союз, який об'єднав усі північно-німецькі держави з метою остаточного об'єднання Німеччини під егідою Пруссії. Об'єднавчий процес посилився з при ходом до влади в уряді Пруссії (1862 р.) Отто Бісмарка (1815-1898 pp.). Бісмарк заявив, що «Німеччина буде об'єднана залізом та кров'ю». Була проведена військова реформа: збільшено кіль кісний склад армії, продовжено термін служби до трьох років.

Об'єднання почалося війною з Данією за контроль над земля ми Шлезвіг та Гольштейн (1864 p.). Ці території належали Данії, але там проживало багато німців. Австро-прусські війська швидко завдали поразки данцям, але між союзниками виникли розбіжності з приводу управління ними. Австрія оголосила мобілізацію, Пруссія уклала союз з Італією. Прусські війська зайняли Гольштейн, який до цього був спірною територією, а згодом у битві біля села Садова (З липня 1866 р.) вщент розгромили австрійців. Габсбурги назавжди були позбавлені домінування в Європі. Згідно з мирним договором Австрія назавжди виходила з Німецького союзу і відмовлялася від будь-яких претензій на німецькі землі. Ганновер, Нассау, Гессен-Касель, Франкфурт відійшли до Пруссії. Пруссія зобов'язувалася не захоплювати Відень і не розчленовувати Австрію. Бісмарк не бажав сильного приниження Австрії, готуючись до майбутнього союзу з нею. Було створено Північнонімецький союз на чолі з Пруссією, куди ввійшло 22 держави. Внутрішня і зовнішня політика союзу була фактично передана в руки прусського короля, якого оголосили її президентом. Бісмарк говорив: «Наша політика полягає у розчиненні Німеччини в Пруссії і, отже, у перетворенні Пруссії в Німеччину».

Після перемоги над Австрією єдиною перепоною для остаточного об'єднання Німеччини під егідою Пруссії залишилася Франція, яка мала під своїм впливом кілька центральних і пів денно-західних німецьких держав. Приводом до війни став конфлікт із-за іспанського престолу. Дізнавшись, що король Вільгельм дозволив князю Леопольду Гогенцоллеру зайняти іспанський трон, Наполеон III став категорично вимагати у прусського уряду відкликання кандидатури свого принца. Король дав нейтральну відповідь, але Бісмарк так скоротив текст королівського листа, що він набув зневажливого щодо Наполеона III змісту та ще й опублікував це у пресі («Емська телеграма»). Бісмарк хотів спровокувати Францію, щоб Пруссія виглядала жертвою. Це йому цілком удалося — розлючений Наполеон III 19 липня 1870 р. оголосив Пруссії війну.

Армія Пруссії та Північно-німецького союзу нараховувала 908 тис. осіб, Франція мала 600 тис. осіб. Мобілізація прусської армії відбулася всього за чотири дні. Німці мали переваги в артилерії. Наполеон III уявив себе гідним військового генія свого дядька Наполеона І та взяв на себе верховна командування армією. Проте вже за місяць французька армія була розгромлена і капітулювала під Седаном 2 вересня 1870 р. Сам Наполеон III здався Вільгельму в полон. Вільгельм запропонував південно-німецьким державам приєднатися до Північного союзу, на що вони погодилися. Північний союз перестав існувати і був замінений Єдиним Німецьким союзом. У грудні 1870 р. баварський король запропонував відновити Німецьку імперію. Рейхстаг звернув ся до Вільгельма з проханням прийняти імператорську корону. 18 січня 1871 р. усі німецькі князі зібралися у дзеркальній галереї Версаля і тут Вільгельма проголосили імператором. Бісмарк став імперським канцлером.

Об'єднання Німеччини було об'єктивним процесом, який від повідав інтересам більшості населення. Об'єднання було необхідне для зміцнення нації, формування потужної економіки. Саме Пруссія стала тим центром, який різними методами зумів зібрати навколо себе всі німецькі держави.