Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.5. НОВИЙ ЧАС. ДРУГИЙ ПЕРІОД (КІНЕЦЬ XVIII-XIX ст.)

§3. Європа після Віденського конгресу (1815—1847 pp.)

Англія

Перші десятиріччя XIX ст. були відзначені швидким розвитком капіталізму в Англії. Якщо наприкінці XVIII ст. найактивніше розвивалася легка промисловість, то у цей період поштовх до свого розвитку отримала важка промисловість.

Розвитку металургії сприяли великі урядові замовлення на озброєння армії та флоту, що привело до широкого впровадження у виробництво механічної сили. У 1810 р. в Англії нараховувалось 5 тис. парових машин, у 1825 р. — майже 15 тис. Англія стає економічно найрозвиненішою державою у світі. У 1811 р. у торгівлі та промисловості Англії було зайнято 44% населення країни. Військовий та торговельний флот Англії панував на всіх водних магістралях. Промисловий переворот з початку XIX ст. перейшов у завершальну стадію. Практично всі головні галузі промисловості були механізовані. Швидко будувались залізниці. У 1850 р. їх довжина досягла 10 тис. км. Проте період економічного підйому закінчився у 1825 p., коли в Англії розпочалася перша в історії капіталізму циклічна промислова криза. Вона охопила майже всі галузі англійської економіки. Це призвело до загострення політичної ситуації в країні.

Основним було питання про парламентську реформу. Промислова буржуазія, що значно зміцніла, вимагала більшої участі у владі. Архаїчна виборча система, яка не змінювалась уже кілька століть, позбавляла нові промислові міста, де зосереджувалась значна частина населення, права мати своїх представників у парламенті. Зате цим правом продовжувало користуватися багато безлюдних містечок (їх називали «гнилими містечками»). У 1816 р. з 658 депутатів палати громад 487 були обрані у «гни лих містечках».

У 1832 р. реформу було стверджено. 56 «гнилих містечок» позбавлялися права представництва. 30 «гнилих містечок» представляли тепер одного замість двох депутатів. 143 місця, що звільнилися, були розподілені між новими округами. Кіль кість виборців при 20-млн. населенні збільшилася з 220 тис. до 652 тис. осіб. Виборчі права не отримали робітники та дрібні власники. Реформа 1832 р. забезпечила домінування в парламенті промислової буржуазії. З часу першої парламентської реформи в обіг увійшли нові назви партій: вігів стали називати ліберала ми, а торі — консерваторами.

З 1836 р. у Великобританії розгорнувся масовий громадський демократичний рух за політичні права. Свої вимоги представники руху сформулювали в хартіях (грамотах), які передбачалося передати на розгляд парламенту. Цей рух отримав назву чартизм (з англійської «чартер» — хартія). Перший документ чартистів містив, зокрема, такі вимоги: загальне виборче право для чоловіків, які досягли 21 року; скасування майнового цензу для кандидатів у депутати парламенту; рівного представництва і зрівняння виборчих округів. У 1838 р. у Лондоні відбувся І з'їзд чартистів, який отримав назву Національний конвент. Окреслились декілька підходів до методів боротьби за прийняття хартії. Прибічники У. Ловетта відкидали насильницькі методи боротьби, дотримуючись політики «моральної сили» Представники «фізичної сили» на чолі з Дж. Гарні виступали за революційне повалення існуючого ладу, за ліквідацію соціально-економічної нерівності. Третє угруповання «змішаних форм боротьби» очолював О. Коннор. Він вважав: якщо мирні засоби не дадуть результату, то необхідно застосувати насильницькі. Першу петицію про народну хартію підписали більше 1 млн. осіб. 18 червня 1839 р. її урочисто доставили в парламент. Проте Палата громад відхилила її. Чартисти організували масові заворушення і проти них були застосовані репресії.

Центром чартистського руху став Манчестер. У травні 1842 р. чартисти спробували внести на розгляд парламенту другу петицію про народну хартію, яку підписали 3,3 млн. осіб. Вона мала різкі ший характер, ніж перша. Указувалося на важку працю робітників, високі податки, зосередження землі та засобів виробництва в руках вищих класів, містилися випади проти королеви Великої Британії, зокрема, вказувалося, що вона отримує 165 фунтів за день, а робітники 3,75 пенса.

На початку червня 1842 р. парламент відхилив другу петицію, після чого країну охопили демонстрації, мітинги, страйки. Підприємці почали застосовувати локаут (звільнення).

У 1845 р. почалося нове піднесення чартистського руху, зумовлене утворенням організації «Земельне товариство чартистів» на чолі з О. Кониором. Це товариство пропагувало утопічну ідею передачі земель лендлордів до рук робітників, нараховувало близько 300 тис. членів і мало громадський фонд в 60 тис. фунтів. Проте землею вдалося забезпечити лише 230 сімей. Земельне товариство збанкротувало і розпалося.

Під час революцій 184S р. представники «фізичної сили» виступали з гаслами збройного повстання. У квітні 1848 р. відкрився II Чартистський Національний конвент, який виробив концепцію III петиції до парламенту. Але її вручення та масова, демонстрація не відбулися, оскільки уряд ввів у Лондон війська. Спроби відродження чартизму у 1851 р. та 1854 р. зазнали не вдачі. Соціальна база руху була підірвана у ході тривалого економічного піднесення: поява робітничої аристократії, масова еміграція з країни у зв'язку із «золотою лихоманкою» в Каліфорнії спричинили процес звільнення робітничих місць і підвищення заробітної плати.

У 1837 р. королевою Великої Британії стає Вікторія. У період її правління Велика Британія зміцнила свої міжнародні, політичні, економічні позиції. Виник термін «вікторіанська Англія» — Англія в епоху промислового прогресу.

Франція

Після остаточного зречення Наполеона у Франції було відновлено владу королівської династії Бурбонів. Цей процес називається реставрацією. Королем став Людовік XVIII (1815-1824 pp.). Разом з Людовіком XVIII повернулись дворяни — емігранти, які прагнули повернути дореволюційні порядки, своє майно, привілеї та помститися представникам наполеонівського режиму. Було створено Надзвичайні трибунали, які винесли більше 10 тис. вироків з політичних справ; з державної служби звільнено за підозрою у «політичній неблагодійності» — 10 тис. осіб. Керівні посади обійняли дворяни-емігранти. Проте реставрація Бурбонів не привела і не могла привести до відновлення дореволюційної абсолютної монархії. Рішення Віденського конгресу зобов'язало Людовіка XVIII запровадити у Франції конституцію. Відповідно до цього «Хартія 1814 р.» проголосила рівність усіх підданих і право нових власників на володіння майном. Було збережено кодекси Наполеона, старі та нові дворянські титули. Влада короля обмежувалась Законодавчими зборами з двох па лат: палати перів і,нижньої палати. Загальна кількість виборців у всій Франції обмежувалась 90 тис. осіб, а правом бути обраними — 15 тис. осіб.

Після смерті у 1824 р. Людовіка XVIII королем Франції стає його брат — Карл X (1824-1830 pp.). Політична реакція посилилася. У 1825 р. було прийнято закони про виплату грошової винагороди колишнім емігрантам в 1 млрд. франків; про «святотатство», згідно з яким суворе покарання (аж до смертної кари з попереднім відрубуванням кисті правої руки) передбачалося для людей, які здійснили проступки проти релігії та церкви. Це розцінювалося як варварство та спроба повернути Францію у добу Середньовіччя.

25 липня 1830 р. король підписав чотири укази: про розпуск палати депутатів; про скасування виборчого права для всіх, крім великих землевласників; про відміну свободи преси; про введення системи попередніх дозволів для видання газет та журналів. Це було розцінено як спробу державного перевороту і спровокувало нову революцію. Ці події отримали назву «Три славних дні».

27 липня 1830 р. в Парижі почалося збройне повстання. Соціальну базу повсталих становили робітники друкарень та текстильних підприємств, студенти, ремісники, дрібні торговці. 28 липня повсталі захопили Ратушу. Військові частини почали переходити на бік повстанців. 29 липня було взято королівський палац. Карл X утік в Англію,

Владу Бурбонів було скинуто. Проте монархія залишилася, оскільки королем проголосили представника Орлеанської гілки династії Луї-Філіпа (1830-1848 pp.). Він був праправнуком Людовіка XIII, брав участь у революції 1789 p., був членом якобінського клубу, але потрапив під підозру, що він — член контрреволюційної змови і втік за кордон. Був знайомий з Дж. Вашингтоном. У 1817 р. він повернувся до Франції і швидко відновив своє багатство, ставши одним з найбільших землевласників країни. Його правління дістало назву «липнева монархія».

Нова Конституція 14 серпня 1830 р. дещо обмежувала владу короля; права палати депутатів розширилися; кількість виборців збільшувалася. Була проведена деяка чистка армії від реакціонерів, знято обмеження з преси. Проте більшість населення за лишалася політично безправною. Влада остаточно перейшла від дворянства до буржуазії, причому до її верхівки. Це отримало назву «буржуазна монархія». Липнева революція мала велике міжнародне значення. Повалення уряду Реставрації нанесло сильний удар по системі Священного Союзу, сприяло піднесенню ліберальних, демократичних і національно-визвольних рухів у багатьох країнах Європи. Своїм виникненням липнева монархія була зобов'язана революції, а Луї-Філіп отримав свою владу від парламенту. Це наклало відбиток на ті процеси, які відбувалися в цей період. Придворний шик, церемоніал було знищено, король гуляв з парасолькою, як простий буржуа вулицями Па рижа і вітався за руку з простолюдинами, його діти навчалися в громадських навчальних закладах.

В економічному розвитку були досягнуті значні успіхи. Кіль кість парових машин у 1847 р. досягла 4,8 тис. Проте у 1831 р. повстали ткачі Ліону, у 1832 р. буда здійснена спроба повстання в Парижі, у 1834 р. знову повстали ліонські ткачі, що свідчило про наявність протиріч у французькому суспільстві. У 1830-1847 pp. Франція здійснювала успішне в цілому завоювання Алжиру. У 40-х роках режим липневої монархії вступив у період внутрішніх та зовнішніх труднощів. Державний борг досяг 2,5 млрд. франків. Уряд не дозволяв провести виборчу реформу, яка б розширила вплив середньої буржуазії. Перший міністр, відомий історик Гізо цинічно сказав: «Збагачуйтесь, панове, і ви станете виборцями».