Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.5. НОВИЙ ЧАС. ДРУГИЙ ПЕРІОД (КІНЕЦЬ XVIII-XIX ст.)

§2. Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції

Згідно з прийнятою у 1795 р. новою Конституцією законодавчий корпус став двопалатним. «Рада 500» мала законодавчу ініціативу, а Рада старійшин приймала або відкидала проект. Законодавча влада перейшла до Директорії. Сили, які організовували змову і повалили диктатуру якобінців, увійшли в історію як «термідоріанці». Роки Директорії ввійшли в історію Франції як період спекуляцій банкірів, махінацій великих казнокрадів та хабарників, безправ'я та злиднів народних мас. Суть ситуації можна висловити так: «Після бою поле битви належить мародерам».

У цей період висувається молодий генерал Наполеон Бонапарт (1769—1821 pp.). Він народився на Корсиці, у місті Аяччо. Його батьком був дрібним дворянином, який займався адвокатською практикою. З 10 до 15 років він навчався у військовому училищі у французькому місті Брієні. Ровесники-французи дражнили його за маленький зріст (160 см), за непропорційно велику голову, за бідність, за корсиканський акцент. Його ім'я — Наполеон — було співзвучне французькому вислову «солома в ніс». Наполеон відмінно встигав з математики, але погано — з французької мови. Усе життя він писав з помилками. Після училища його перевели в Паризьку військову академію. У 1785 р. він закінчив її, отримавши чин лейтенанта. У його характеристиці пророчо було записано: «Піде далеко, якщо обставини будуть сприятливими». Лише через 8 років він отримав чин капітана. Наполеон пробував займатися й іншими справами: писати романи, брати участь в наукових конкурсах. В одній зі своїх робіт він написав: «Щастя полягає в тому, щоб насолоджуватися життям якомога повніше». Молодий капітан відзначився при взятті Тулона і у 24 роки отримав чин генерала. Представник Конвенту писав про нього в Париж: «Дайте йому підвищення, а то він підвищиться сам». Але й далі шлях Наполеона не був гладеньким. Після повалення диктатури якобінців він опинився у в'язниці за знайомство з братом Робесп'єра. Знову відзначитися Наполеон отримав шанс під час придушення бунту проти Директорії в Парижі в листопаді 1795 р. За допомогою гармат і картечі він розгромив повстання, за що отримав від недоброзичливців прізвисько «Картечник».

З цього часу його кар'єра пішла вгору. Бонапарт отримав командування над армією, яка зосередилася для походу в Італію («Італійський похід»). Австрійська армія, яка контролювала Італію, була вчетверо більшою, ніж французька, її підтримувала англійська ескадра під командуванням Нельсона. Солдатів Наполеона називали «босоногими», оскільки вони були погано одягнені. Проте Наполеон протягом 1796-1797 рр, отримав ряд блискучих перемог. Це пояснюється і військовим генієм Бона парта, і підтримкою місцевого населення. За словами Наполеона, було виграно 14 битв, узято в полон 100 тис. полонених і 2,5 тис. гармат, 300 шедеврів мистецтва. З переможених була взята контрибуція: герцог Пармський заплатив 20 млн. франків, герцог Моденський — 10 млн., Папа римський — 15 млн., Ломбардія — 25 млн. Наполеон з тріумфом повернувся до Парижа. Директорія запропонувала похід на Британію, але він висунув іншу пропозицію — похід на Єгипет, щоб створити плацдарм на сході та звідти загрожувати британській владі з Індії. Директорія з радістю погодилася, сподіваючись спровадити подалі популярного генерала.

У 1798—1799 pp. Наполеон здійснює свій Єгипетський похід. Він здобув ряд перемог, але не зміг повністю реалізувати свій задум. У цей час було створено другу антифранцузьку коаліцію (Англія, Австрія, Росія, Туреччина, Неаполітанське королівство).

Французька армія зазнала ряд поразок від російських військ під командуванням О. В. Суворова. Наполеон таємно відплив з Єгипту і здійснив переворот 9 листопада 1799 р. (18 брюмера VIII року за новим французьким календарем). Директорія впала, і влада перейшла до трьох консулів на чолі з першим консулом Бонапартом. Він зосередив у своїх руках усю повноту влади, усі міністри підпорядковувалися безпосередньо йому, він же головував у Державній раді. За Наполеона було ліквідовано парламентський режим та виборче право. Замість права обирати депутатів громадяни Франції отримали право лише намічати кандидатів, з числа яких уряд на свій розсуд призначав членів законодавчих органів.

Установлений у Франції режим отримав назву «бонапартизм». Це була особлива форма буржуазної держави, за якої сама буржуазія виявилася відстороненою від безпосередньої участі в системі політичної влади, яка опинилася в руках особливої офіцерсько-чиновницької касти.

Лавіруючи між різними соціальними прошарками, спираючись на потужний державний апарат, Бонапарт отримав певну самостійність стосовно цих сил. Бонапартизм узяв на озброєння народжену революцією ідею єдиної нації, але надав їй іншого змісту. Це вже не була ідея захисту Вітчизни, а пропаганда пер шості Франції у світі.

Захопивши владу у Франції, Наполеон розпочав новий похід проти коаліції. 14 червня 1800 р. він здобув блискучу перемогу над австрійцями біля Маренго в Ломбардії, що вирішило результат кампанії і долю другої коаліції.

2 серпня 1802 р. Наполеон став довічним консулом, що було підтверджено всенародним голосуванням 3 млн. французів від дали за це свої голоси. І всього півтори тисячі проголосувало проти. У тому ж році набрав чинності конкордат (угода) з Папою римським. Католицизм оголошувався релігією більшості французів. Відокремлення церкви від держави знищувалося. Держава повинна була виплачувати духовенству грошове утримання. Папа погодився на те, щоб вищі церковні чини призначалися державою. Таким чином, католицька церква була поставлена на службу державі і стала опорою бонапартизму.

2 грудня 1804 р. у Соборі Паризької Богоматері відбувся урочистий акт коронації Наполеона імператором французів. При цьому Бонапарт вирвав з рук папи корону і сам поклав її собі на голову. Корону було зроблено не із золота, а із заліза, що мало символізувати власну волю коронованого як визначальну в його діяльності.

У 1804 р. було прийнято Цивільний кодекс («Кодекс Наполеона»). Він закріпив рівність громадян перед законом, недоторканність особи та власності, свободу совісті. Кодекс Наполеона ввійшов в історію як зразок законодавства. Наполеон писав у своїх мемуарах: «Моє справжнє слово — не сорок виграних битв: поразка над Ватерлоо перекреслює перемоги. Проте ніщо не перекреслить мій цивільний кодекс». Було введено нову грошову одиницю — наполеондор — шестиграмова золота монета із зображенням імператора. Набагато зменшилася злочинність. Швидко розвивалася промисловість, йшло інтенсивне будівництво доріг. Французькі товари стали кращими. Було створено пишний імператорський двір. На його утримання витрачалося 25 млн. франків. Емблемою імперії стали золоті бджоли на чорному оксамиті. Прагнучи зміцнити свою соціальну базу Наполе он створював «нове» дворянство. У 1808-1814 pp. було надано 3,6 тис. дворянських титулів. Колишні конюхи, дрібні торговці, сержанти армії, які «вибилися в люди» під час воєн, ставали маршалами Франції, її князями, герцогами, графами.

Головним змістом правління Наполеона були його війни, які мали загарбницький характер. У 1805 р. Наполеон воював з третьою антифранцузькою коаліцією. Англійський флот на чолі з адміралом Нельсоном біля мису Трафальгар (Іспанія) розгромив французький флот. Нельсон загинув, але розгром власного флоту перекреслив плани Наполеона щодо вторгнення на Британські острови. Блискучу перемогу над російсько-австрійською армією Наполеон здобув біля Аустерліца (120 км від Відня). Російську армію відтіснили на замерзлі ставки, де за допомогою артилерії значну частину з неї потопили. Австрійський та російський імператори ледве врятувалися. 15 тис. солдатів коаліції загинули, 20 тис. потрапили в полон. Австрія вийшла з війни, втративши 1/6 своєї території. Контрибуція склала 40 млн. флоринів. 16 німецьких держав були об'єднані в Рейнський союз на чолі з протектором Наполеоном. У серпні 1806 р. Бонапарт змусив австрійського імператора відмовитися від титулу німецького імператора. Таким чином, «Священна Римська імперія германської нації» припинила своє існування.

У 1806-1807 pp. була розгромлена четверта антифранцузька коаліція. Швидко була розбита Пруссія. Одна битва з російськими військами закінчилася успішно, а біля Фрідленда росіяни зазнали поразки. Після Тільзитського миру (1807 р.) Росія змушена була визнати зміни, проведені Наполеоном у Європі і при єдналась до Континентальної блокади, згідно з якою заборонялась торгівля країн континенту з Англією.

У 1809 р. Наполеон подолав п'яту коаліцію. Бонапарт здобув перемогу в битві біля Екмюлі, але вперше програв битву під Асперном. У битві під Ваграмом Наполеон узяв реванш.

Держава Наполеона сягнула зеніту своєї могутності. До складу Французької імперії ввійшли Бельгія, Голландія, Північна та Центральна Італія, Далмація, Іллірія. Населення імперії зросло втричі — до 75 млн. осіб. Сам Наполеон був італійським коро лем, а його пасинок — віце-королем. Решта Західної і Центральної Європи перебували у васальній залежності від Франції. На іспанському престолі сидів брат Наполеона Жозеф. Неаполітанським королем був зять Наполеона — маршал Мюрат. У Вестфальському королівстві королював брат імператора Жером. Австрія, Пруссія, Саксонія і Росія стали його вимушеними союзниками. У 1811 р. Наполеон одружився з дочкою австрійського імператора Марією Луїзою, поріднившись з одним із найзнатніших родів Європи. Імператор наказав викарбувати медаль із зображенням Бога і написом: «Тобі небо — мені земля». У 1811 р. Наполеон сказав: «Ще три роки і я буду володарем Всесвіту».

Улітку 1812 р. Наполеон на чолі 600-тис. армії розпочав похід у Росію. Французькі війська зайшли далеко вглиб країни, захопили Смоленськ і підійшли до Москви. Французька армія взяла з собою величезні запаси продовольства, серед яких було 28 млн. пляшок вина і 2 млн. пляшок горілки. Вирішальна битва відбулася 7 вересня 1812 р. біля Бородіно. 130 тис. французів проти 132 тис. росіян. Французи втратили вбитими 58 тис. осіб, у тому числі 47 генералів. Російські війська втратили 44 тис. осіб, у тому числі 23 генералів. Російські війська залишили Москву, формально її взяття французами було успіхом Наполеона, але битва біля Бородіно стала моральною перемогою росіян — виявилося, що не завжди Наполеон перемагає.

Наполеон тричі пропонував російському імператору мир, але той не відповідав. Наполеон змушений був відступити з Москви. Під час відходу французи зазнали багатьох втрат. Кордон з Росією у зворотному напрямку перейшло всього 20 тис. солдат.

16-19 жовтня 1813 р. біля Лейпцига відбулася вирішальна битва, в якій брало участь півмільйона солдат («битва народів»). Саксонська армія зрадила Наполеона, що вирішило долю бою.

У 1814 р. війна була перенесена на територію Франції. 6 квітня 1814 р. Наполеон зрікся престолу. Його розмістили на острові Ельба в Середземному морі, дозволили носити титул імператора Ельби, призначили пенсію у 2 млн. франків, залишили з ним 400 гвардійців. Влада у Франції перейшла до Людовіка XVIII (1814-1824 pp.) — брата страченого Людовіка XVI. Повернення дворян-емігрантів викликало велике незадоволення в селян і частини буржуазії. Наполеон вирішив цим скористатись.

1 березня 1815 р. Бонапарт висадився на півдні Франції з 1 тис. солдатів та 6 гарматами. За три тижні без жодного пострілу він увійшов у Париж. Газети тоді так писали про це, змінюючи інтонацію: «Корсиканське чудовисько висадилося на узбережжі», «Узурпатор увійшов у Ліон», «Наполеон наближається до Фонтенбло», «Його Імператорська величність очікується сьогодні ввечері у своєму вірному Парижі». Наполеон правив Францією ще 100 днів. Вирішальна битва відбулася 18 червня 1815 р. при Ватерлоо (22 км від Брюсселя). Наполеон зазнав поразки, хоч і не заслуговував її. 22 червня 1815 р. Наполеон удруге зрікся престолу і був засланий на острів Святої Олени в південній частині Атлантики, де 5 травня 1821 р. помер.

Світова імперія впала, тривале існування мали лише справи Наполеона. А в пам'яті людства назавжди залишився образ, який у психології одних зрівнюється з образами Чингісхана, Та мерлана, у душах інших — з тінями Олександра Македонського і Юлія Цезаря. Наполеон залишився в історії як один з найзнаменитіших політичних діячів та блискучих полководців. Про нього написано більше 220 тис. книг.

Підсумки багаторічних воєн та закріплення нової ситуації в Європі було зроблено на Віденському конгресі (жовтень 1814 р. — червень 1815 p.). Керівну роль на конгресі відігравали Росія, Австрія та Англія. Першим завданням конгресу було відновлення феодальних порядків та боротьба з революційним рухом. Другим — зміцнити перемогу союзників та створити стійкі гарантії проти повернення Франції до бонапартистського режиму і нових спроб завоювання Європи. Третє завдання переможців полягало в задоволенні їх власних територіальних претензій і встановленні нових кордонів.

У результаті важких переговорів (справа доходила до можливої війни між колишніми союзниками) Росія отримала більшу частину колишнього Великого герцогства Варшавського з населенням у 3,2 млн. осіб (Королівство Польське). За Росією була закріплена Фінляндія (відвойована ще у 1809 р. у Швеції). Австрія майже повністю повернула території, втрачені раніше у війнах з Наполеоном. Пруссія отримала території з населенням о,36 млн. осіб і її вплив у Німеччині значно зріс. Велика Британія залишила за собою захоплені в ході воєн колишні голландські, французькі, а також деякі іспанські та португальські колонії. Францію було повернено до кордонів 1792 p., і вона повинна була заплатити 600 млн. франків контрибуції.

26 вересня 1815 р. Олександр І, Франц І (австрійський імператор) та прусський король Фрідріх-Вільгельм III підписали й урочисто проголосили в Парижі акт про створення Священного союзу монархів і народів. Ідеї, що містилися у цьому документі, протиставлялися ідеям французької революції. Союз був спрямований проти демократичного та національно-визвольного рухів.