Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.3. НОВА ІСТОРІЯ. РАННІЙ НОВИЙ ЧАС (КІНЕЦЬ XV — ПЕРША ПОЛОВИНА XVII СТ.)

§5. Московська держава в XVI—XVII ст.

У 1547 р. до влади в Москві приходить внук Івана III — Іван IV, який першим прийняв титул царя (від слова «цезар»). Від нині московські правителі почали титулуватися не великими князями, а царями.

Іван IV тричі ходив у похід на Казань і у 1552 р. з 150-тис. військом йому вдалося її захопити, зламавши опір 30-тис. гарні зону. У 1556 р. було захоплено Астрахань.

У 1549 р. Іван IV скликав у Москві представників бояр, дворян, духовенства, купецтва. Це був перший у російській історії Земський собор — станово-представницький орган, який згодом протягом 100 років затверджував усі найважливіші рішення. Цар намагався врахувати пропозиції, висловлені на соборі. Було складено новий Судебник, введено земське самоуправління, створено прикази (відомства) і постійне стрілецьке військо.

У 1557 р. почалася Лівонська війна за прибалтійські землі. 1558 р. було захоплено 20 прибалтійських міст. Лівонці звернулися за допомогою до Польщі і Данії. У війну вступила і Швеція. Усередині країни цар розпочав масові репресії, за що його й про звали Грозним (Лихим). У 1564 р. він заснував опричину (державу в державі, де мав необмежену владу).

Опричники були репресивною силою, яку використовував цар для боротьби зі своїми можливими й уявними ворогами. Жертва ми репресій стали не лише окремі боярські сім'ї, а й цілі міста. У 1569 р. Іван Грозний жорстоко розправився з жителями Новгорода. Тисячі людей закатували, жінок та дітей кидали з моста в річку, де опричники з човнів добивали їх веслами. У себе в палаці цар влаштовував оргії, особисто мучив людей.

У Лівонській війні московіти терпіли поразки. Усі лівонські міста було в них відібрано. У 1582 р. було підписано перемир'я з Польщею. Іван відмовився від претензій на Лівонію. У 1583 р. укладено перемир'я зі Швецією. Крім Естонії, шведи отримали руські міста Ямбург і Копор'є. Частково невдачі на Заході компенсувалися успіхами на сході, де Єрмак завдав поразки Сибірському ханству.

У 1584 р. Іван Грозний помер. Від 5 дружин він мав 8 дітей, але залишилося в живих лише двоє — Федір, який був несповна розуму і малолітній Дмитро. У 1591 р. Дмитро загадково загинув, а у 1598 р. помер Федір І, який був останнім прямим нащадком Рюриковичів. З його смертю ця династія, яка правила Руссю сім віків, припинилася.

Земський собор у 1598 р. обирає царем царського шуряка (брата дружини) Бориса Годунова (1598-1605 pp.). Проте почала поширюватися чутка, що царевич Дмитро живий. У 1604 р. людина, яка назвалася його ім'ям, відома в історії як Лжедмитрій І, спираючись на підтримку Польщі, розпочала похід на Москву. У 1605 р. раптово помер Борис Годунов, а його сина вбили. У Москву ввійшов Лжедмитрій І (вважається, що його справжнє ім'я Григорій Отреп'єв). Він коронувався на царство й одружився з дочкою польського вельможі Мариною Мнішек.

У Москві опинилося багато іноземців, перш за все поляків, які вели себе як окупанти. Це не сподобалось москвичам і в результаті змови Лжедмитрія І було вбито. Царем став Василь Шуйський (1606-1610 pp.). Вибухнуло повстання під проводом Івана Болотнікова (1606—1607 pp.). Зі значними труднощами це повстання вдалося придушити. На політичному горизонті з'являється Лжедмитрій II (1608—1610 pp.). Його війська було розгромлено під Москвою, але смутою скористались поляки. Московське військо зазнало поразки, Василя Шуйського скинули і постригли в ченці. Боярська дума погодилась на обрання царем польського королевича Владислава.

Центром опору стало місто Нижній Новгород, де із закликом до боротьби проти загарбників виступив староста Кузьма Мінін. Воєначальником було запрошено Дмитра Пожарського. У 1612 р. Москва була звільнена від польської окупації.

21 лютого 1613 р. Земський собор обрав на царство двоюрідного небожа Федора І — 16-річного Михайла Романова. Так було покладено початок правління династії Романових. У 1617 р. було підписано мир зі Швецією, у 1619 р. — Деулінське перемир'я з Польщею. Першій віддали гирло Неви і Карелію з Івангородом, Ямбургом, Орешком, другій — Смоленськ і Дорогобуж. З полону повернувся батько царя — Філарет, якого посвятили в патріархи, що зміцнило династію.

Після смерті Михайла царем став Олексій Михайлович (1645-1676 pp.). якому довелося воювати з Польщею і Швецією. У 1667 р. до Московського царства відійшла Лівобережна Украї на з Києвом.

У 1652 р. патріархом Русі було обрано Никона, якому доручили проведення релігійної реформи. Він вказав на розбіжності між сучасними релігійними книгами і старовинними, визнавши, що старовинні правильніші. Хреститись слід було трьома пальцями, а не двома, як раніше. Реформа спричинила опір нижчого духовенства. Дехто вважав, що православну віру підмінили іншою. На цих людей були спрямовані репресії. Цар і патріарх посварилися, Никона було позбавлено сану. Прибічників «ста рої віри» почали називати «старообрядцями», «розкольниками». Але церковний собор 1666 р. визнав реформи вірними.