Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.3. НОВА ІСТОРІЯ. РАННІЙ НОВИЙ ЧАС (КІНЕЦЬ XV — ПЕРША ПОЛОВИНА XVII СТ.)

§4. Франція в XVI — першій половині XVII ст.

Франція вступала у XVI ст., завершивши територіальне об'єднання. З приєднанням до королівського домену герцогства Бургундія і графств Прованс та Бретань французька держава в основному набула тих географічних контурів, які існували протягом усього XVI — першої половини XVII ст. За територією та чисельністю населення (близько 15 млн.) Франція не знала рівних собі у Західній Європі. Об'єднання країни створило сприятливі умови для її подальшого економічного розвитку.

У 20-ті роки XVI ст. у Франції почали поширюватися ре формаційні ідеї. Французький реформаційних рух поділяється на три періоди: 1) 20 — початок 30-х років XVI ст. — помір не поширення лютеранства; 2) 1534-1559 pp. — рішучі виступи прибічників нової віри, зростання їх кількості, у тому числі за рахунок нижчого духовенства; король відмовляється від політики віротерпимості, єретиків спалюють і ув'язнюють; 3) з 1560 р. Реформація поширюється за рахунок дворянства, починаються громадянські або релігійні (гугенотські) війни. Реформаційний рух був неоднорідним у соціальному аспекті, в ньому було два напрямки: буржуазний і дворянський, Буржуазія під прапором кальвінізму виступала проти абсолютизму та збереження муніципальних привілеїв. Кальвінізм поширювався переважно в південних та південно-західних містах країни. Дворянський напрямок бачив у Реформації засіб до покращання свого економічного ста ну за рахунок секуляризації церковних володінь. Протестантів у Франції називали гугенотами. На їх чолі стояли два принци з дому Бурбонів: Антуан, король Наварри та його брат — принц Конде, згодом Генріх Наваррський — син Антуана, адмірал Коліньї. Вождями католицького табору були герцог Франсуа Гіз, командувач королівською армією, і його брат — кардинал Лотаринзький. Проте нездоланної грані між таборами не було, у ході руху багато дворян неодноразово міняли свою віру.

У 1560 р. прибічники Бурбонів намагалися організувати змову («Амбуазька змова»), яка стала прелюдією громадянських воєн. Вони прагнули відсторонити від влади Гізів, забезпечити права Бурбонів та свободу протестантизму. Проте змова не вдалася. У 1562 р. герцог де Гіз намагався розігнати збори гугенотів у Вас-сі і вбив близько 60 осіб. Це стало початком збройної боротьби. Перший період громадянських воєн (1560-1572 pp.) не відзначався особливим загостренням. У боротьбі загинули король Наваррський Антуан, який повернувся у католицтво та герцог Гіз. У 1570 р. у Сен-Жермені було укладено мир, за яким кальвіністське богослужіння допускалося повсюди, гугенотам дозволялося обіймати державні посади.

Проте 24 серпня 1572 р. в день Святого Варфоломія, скориставшись весіллям Генріха Наваррського та принцеси Маргарита (Марго), католики влаштували різанину гугенотів («Варфоломіївську ніч»). Було вбито близько 2 тис. осіб. Генріх Наваррський та принц Конде врятувались, перейшовши в католицтво. Убито було адмірала Коліньї. Перед цим, як вважається, була отруєна за допомогою промочених отрутою рукавичок наваррська королева Жанна (мати Генріха).

Події другого періоду (1572-1576 pp.) в Парижі спричинили повстання гугенотського дворянства на півдні Франції. До нього приєдналася торгово-промислова буржуазія міст. Об'єднання цих напрямків призвело до створення у 1575 р. гугенотської конфедерації зі своєю армією, податками та самоуправлінням. Протестанти отримали право віросповідання (окрім Парижа). Почалися масові конфіскації церковного майна. Проте поступками короля були незадоволені католики.

Почався третій період громадянських воєн (1576-1598 pp.). У 1576 р. була організована Католицька ліга, до якої повинні були ввійти всі католики. Вона була спрямована і проти короля, і проти династії Валуа та повинна була допомогти Гізам прийти до влади. Але король Генріх ПІ (1574-1589 pp.) оголосив себе головою Ліги і підписав у 1585 р. Немурський едикт, який забороняв у Франції інші віросповідання, крім католицького. Кальвіністську унію підтримали шведський та данський королі, англійська королева та німецькі князі. Католицька ліга підписала таємний договір з королем Іспанії Філіпом И. У 1588 р. Гізи досягли найбільшої могутності, але за наказом короля їх убили. За рік (1589 р.) був убитий і сам король Генріх III. Королем було проголошено Генріха IV Наваррського (1589-1610 pp.), який поклав початок правлінню династії Бурбонів. У 1593 р. Генріх прийняв католицтво, сказавши, що «Париж вартий того», і у 1594 р. Париж дійсно відчинив перед ним ворота. Боротьба з Іспанією ще тривала до 1598 р.

У 1598 р. Генріх IV видав Нантський едикт» який оголошу вав католицтво державною релігією, але зберігав за гугенотами право віросповідання (окрім Парижа). Католицьке духовенство отримало попередні права та майно. Гугенотам дозволялося обіймати державні посади як гарантію виконання едикту їм було віддано близько 200 фортець.

Франція вступила в нову фазу політичної еволюції, яка характеризувалася спробою монархії створити одноманітну в усіх частинах державу.. Початок установлення режиму абсолютизму поклала ще династія Валуа наприкінці XV ст. Нова династія Бурбонів мала вже необмежену владу — виникає абсолютна монархія. Абсолютизм (з латинської — необмежений) — це форма правління, за якої верховна влада повністю належить одній особі — монарху. У 1610 р. Генріха IV було вбито, королем став його син Людовік XIII (1610-1643 рр). У ці роки остаточно сформувався абсолютизм, але його провідником був не король, а його перший міністр — кардинал Ришельє (1624-1642 pp.). Він жорстоко придушував виступи народних низів, завершив боротьбу проти гугенотів (1629 p.), рішуче карав непокірних магнатів, намагався зламати владу станово-представницьких установ. Для управління провінціями були поставлені інтенданти — королівські намісники. Заборонялися дуелі, замки та фортеці феодалів підлягали знесенню.

Усе це дозволяло Ришельє здійснити головну мету — створити централізований апарат державної влади, який би підлягав абсолютній владі монарха, Своєї вершини абсолютизм досяг у Франції за правління короля Людовіка XIV (1643-1714 pp.).