Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.3. НОВА ІСТОРІЯ. РАННІЙ НОВИЙ ЧАС (КІНЕЦЬ XV — ПЕРША ПОЛОВИНА XVII СТ.)

§2. Початок Реформації в Європі

Німецька Реформація

Специфіка економічного, соціального і політичного розвитку німецьких земель, бурхливе економічне та соціальне піднесення, що спостерігалося на початку XVI ст. у поєднанні з несприятливими умовами загального національного розвитку (багатоманітність розрізнених інтересів, сеньйоральна реакція, що посилювалася, політична роздробленість, особливе становище у країні католицької церкви) були причинами того, що Реформація набула в Німеччині характеру широкого суспільного руху. Реформацією називали рух щодо перетворень (реформування) католицької церкви.

Початок реформаційного руху пов'язаний з виступом Мартіна Лютера у жовтні 1517 р. з 95 тезами проти індульгенцій (напередодні свята усіх святих). Мартін Лютер (1483—1546 pp.) народився в Саксонії в сім'ї власника міднорудних копалень. У Віттенберзькому університеті він здобув ступінь доктора богослов'я. Усупереч вченню католицької церкви, Лютер стверджував, що церква і духовенство не є посередниками між людиною і Богом. Він оголосив хибними претензії церкви на «відпущення гріхів» та «спасіння душі». Основне положення Лютера стверджувало, що людина досягає «спасіння душі» не через церкву та її обряди, а за допомогою «віри», яку дарує безпосередньо Бог. Тим самим відкидалися претензії духовенства на панівне становище у світі. Джерелом релігійної істини є лише Святе Письмо, а церква по винна роз'яснювати його і схиляти людей до віри. За два тижні текст роботи Лютера обійшов усю Німеччину, а ще за два тижні — усю католицьку Європу. Тези переписувались, пер вдруковувались і розсилались у всі кінці країни.

15 червня 1520 р. папа Лев X видав буллу із загрозою від лучити Лютера від церкви. У відповідь 10 грудня 1520 р. Лютер за допомогою студентів і в присутності багатьох професорів влаштував багаття з книг схоластів і спалив один з примірників булли. Папа відлучив Лютера від церкви. Проте це лише додало йому авторитету. Папський представник повідомляв у Рим: «9/10 Німеччини кричать «Лютер!», інші — в крайньому випадку — «Смерть римському двору!».

Згодом до релігійних вимог стали приєднуватись соціальні та політичні, чого Лютер не хотів. Він намагався обмежити Ре формацію лише релігійним аспектом і пов'язати її з інтересами князів.

Виразником радикального напряму Реформації в Німеччині став Томас Мюнцер (1489-1525 pp.). Його батько був майстром монетного двору, сам він учився в університетах Лейпцига і Франкфурта-на-Одері, здобув ступінь бакалавра богослов'я. Головну мету Реформації він убачав не в реформі церкви як Лютер, а в перебудові життєвого устрою за християнськими законами. «Світ загруз у гріхах і пороках, — говорив він. — Чи можна його виправити лише перетворенням однієї церкви? Потрібен глибинний переворот, який перебудує все життя суспільства на засадах законів Євангелія. Владу необхідно віддати простому на роду. Німеччина не повинна бути князівською, а оскільки вона вкрита князівськими гніздами, то являє собою «розбійницький осередок».

Селянська війна в Німеччині

Суспільний рух досяг свого апогею у Селянській війні 1524— 1525 pp. Заворушення почалися на південному заході Німеччини в червні 1524 р. Селяни збиралися в загони, спалювали замки і монастирі. Було складено зведення селянських вимог — «12 ста тей». Тут говорилося про мирні наміри селян і їх прагнення лише до пом'якшення феодального гніту. Мюнцер очолив повстання в Тюрінгії. 15 травня 1525 р. його загони було розбито, сам він потрапив у полон і після тортур був страчений. Основні вогнища Селянської війни було придушено до початку літа 1525 p., хоча заворушення тривали до грудня цього ж року. На селян, що зали шилися живими, було накладено великі штрафи. Причинами по разки Селянської війни були розрізненість селянських виступів, їх місцевий характер.

Лютер спочатку намагався примирити селян та панів, але згодом перейшов на бік останніх, закликаючи «рубати, душити і колоти, таємно і явно селян, так, як вбивають скажену собаку». Розгром радикального крила Реформації сприяв подальшому по ширенню вчення Лютера.

Поширення реформаційних ідей у Європі

На бік Реформації переходять деякі німецькі князі, зацікав лені в секуляризації церковних володінь. Католицька більшість на рейхстазі 1529 р. стала вимагати припинити секуляризацію. Прибічники Лютера висловили протест, тому їх і почали називати протестантами.

Імператор Священної Римської імперії розпочав війну проти протестантських князів та міст. У 1555 р. було підписано Аугсбурзький релігійний мир, який визнав рівноправність католиків і лютеран. Князі отримали право визначати релігію своїх підданих за формулою «Чия влада, того й віра». У результаті в Німеччині утворилися два угруповання німецьких князівств — католицьке (землі Габсбургів, Баварія, Франкенія, Ельзас) і протестантське (північно-німецькі князівства, герцогство Пруссія, Саксонія, Бранденбург, Брауншвейг, Вюртемберг).

Реформація поширилась і на інші країни, досягши особливого розвитку у Швейцарії. Тут одним з її теоретиків став Ульріх Цвінглі. Він вважав, що багатство є милість Божа і нею треба вміти розпоряджатися. Селянин повинен виконувати повинності, робіт ник — сумлінно працювати. Неробочими днями є лише неділі, але призначені вони не для п'яного розгулу, а для молитви. Реформація в Цюріху успішно розвивалася в дусі його вчення. Було скасовано пости, безшлюбність духовенства, видалено з церков ікони, проведено секуляризацію церковно-монастирського майна. У 1528 р. Реформація перемогла в Берні і Базелі. Цвінглі хотів поширити своє вчення і за допомогою зброї, але загинув у між-кантональній війні. Центр Реформації перемістився до Женеви. Тут її ідеологом став Жан Кальвін (1509-1564 pp.). Він закінчив правовий факультет університету в Бурже (Франція), з 1534 р. підтримував Реформацію, утік з Франції, на один день зупинився в Женеві, але залишився тут на все життя (з 1536 p.).

Кальвін учив, що діяльне життя «во славу Божу» може сприйматися як ознака наперед обраності до вічного блаженства. Багатство духовне вище багатства земного. Бог може його дати, а може забрати. Багач, охоплений користю, втрачає заступництво Бога. Але Бог може випробовувати і бідністю. Кальвіністська церква будувалася на республіканських засадах. На чолі общини стояли старійшини, які обиралися з багатих світських осіб та досвідчені проповідники. Від жителів міста вимагалося вести скромний спосіб життя. Гравців у карти стали виставляти біля ганебного стовпа з картами, прив'язаними до шиї. Якщо жінка приходила до церкви із завитим волоссям, її саджали до в'язниці на кілька днів. Кальвінізм став загальноєвропейським рухом і конфесією, знай шов свій вияв і у Франції, і в Польщі, і американських колоніях.

Феодальна реакція намагалася контратакувати. Це позначилося на діяльності Ордену єзуїтів, засновником якого був іспанець Ігнатій Лойола (1491-1556 pp.). Діяльність Ордену почалася в 1540 р. Його члени, хоч і давали обітницю послушництва, але зобов'язані були жити світським життям і справляти на нього такий вплив, який необхідний для інтересів католицизму, боротися з єресями. Гаслом єзуїтів було: «Мета виправдовує засоби», тобто для перемоги католицизму можна не зупинятися перед «смертним гріхом».

У 1562-1563 pp. відбувся Трідентський собор (Італія, місто Тренто), який відкинув будь-які спроби внести зміни в догмати католицизму й організацію церкви. Усі твори протестантів та їх вчення було піддано анафемі. Опираючись на рішення собору, папство дещо зміцнило католицьку церкву.