Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.3. НОВА ІСТОРІЯ. РАННІЙ НОВИЙ ЧАС (КІНЕЦЬ XV — ПЕРША ПОЛОВИНА XVII СТ.)

§1. Великі географічні відкриття та їх значення для Європи

Першопрохідцями великих географічних відкриттів стали у XV ст. Іспанія і Португалія. Відвоювавши у XIII ст. свою територію в арабів, португальці у XIV-XV ст. продовжували війни з арабами в Північній Африці, створивши значний флот. Перший етап португальських географічних відкриттів (1418—1460 pp.) пов'язаний з діяльністю принца Енріке Мореплавця. Він був сином короля Португалії. У віці 21 рік він знайшов у Марокко скарби, вивезені сушею з Сонгаю та Сенегалу, і йому захотілося дізнатися, чи можна дійти до цих країн морем. Тому в 1424—1434 pp. він фінансував експедиції португальських моряків для дослідження узбережжя Африки. Згодом, натхненний результатами мандрівок, він заснував морехідну школу. Португальці відкрили Канарські та Азорські острови, досягли Гвінеї, Сьєрра-Леоне, Гани, де знайшли золоті копальні. У 1486 р. Бартоломео Діаш відкрив мис Доброї Надії на південному краю Африки, що створило реальну можливість для підготовки експедиції в Індію. У 1497 р. Васко да Гама обігнув мис Доброї Надії і досяг Калькутти в Індії. Після нього Педру Алвариш Кабрал теж досяг Індії і повернувся з вантажем перцю, який цінувався дорожче золота Багату людину називали тепер не «мішок із золотом», а «мішок з перцем». До падіння Константинополя спеції доставлялися сушею до цього міста, а потім — в Європу. Незважаючи на дороговизну, спеції були невід'ємною частиною повсякденного життя європейців. Заморожування продуктів у ті часи було неможливим і єдиним способом збереження м'яса було його соління. Додавання прянощів дозволяло заглушити присмак солі, а також відбити неприємний запах м'яса, яке часто псувалося, незважаючи на соління. Мандрівки першовідкривачів були пов'язані не лише з прагненням відкриття нових земель, але й з прагненням завоювання цих земель, збагачення, відкриття нових торгових шляхів, роз витку торгівлі, постачання прянощів, дорогоцінних металів та каменів, шовку та предметів розкоші.

Далекі морські мандри стали можливими в результаті знач них досягнень у науці та техніці.

Розвивалась географія, були отримані нові знання про морські течії, напрямки вітрів. Успіхів досягла картографія, вдосконалювалися картографічні прилади (компас і астролябія). З'явився новий тип судна — каравела, яка могла йти проти вітру, досягаючи швидкості 22 км за годину.

Великі географічні відкриття Іспанії пов'язані з ім'ям Христо фора Колумба (1451-1506 pp.). Він народився в Генуї, у сім'ї ткача, був досвідченим моряком. Колумб запропонував іспанським монархам свій проект — досягти Індії, пливучи на захід через Атлантику. Між іспанськими королями і Колумбом було підписано угоду, відповідно до якої він призначався віце-королем відкритих ним земель, отримував чин адмірала, право на 1/10 прибутку від нових відкритих володінь і 1/8 прибутків від торгівлі.

З серпня 1492 р. з гавані Палос (недалеко від Севільї) відплила флотилія з трьох каравел. 12 жовтня 1492 р. флотилія підійшла до одного з Багамських островів, згодом було відкрито острів Кубу та Гаїті. Тут заснували перше іспанське поселення в Новому Світі — форт Навідад (Різдво).

Відкриття Колумба стурбували португальців. У 1494 р. за посередництва Папи римського було укладено договір, відповідно до якого Іспанії передавалося право володіти землями на захід від Азорських островів, а Португалії — на схід.

Колумб здійснив ще три подорожі до Америки під час яких були відкриті Малі Антильські острови, острови Пуерто-Ріко, Ямайка, Трінідад, обстежено узбережжя Центральної Америки.

Колумб до кінця життя вважав, що знайшов західний шлях в Індію, звідси і назва цих земель — Вест-Індія.

Португальці теж уперто шукали цей шлях. У складі однієї з експедицій брав участь флорентійський моряк і астроном Америго Віспуччі. У 1501 p., дослідивши узбережжя Бразилії, Америго Віспуччі дійшов до висновку, що Колумб відкрив не узбережжя Індії, а новий материк, який на честь Америго був названий Америкою. 1515 р. у Німеччині з'явився перший глобус з цією назвою, а згодом атласи і карти.

Гіпотеза Віспуччі була остаточно підтверджена під час навколосвітньої подорожі Магеллана (1519-1522 pp.). Фернандо Магеллан походив з португальського дворянства і був досвідченим моряком. 20 вересня 1519 р. ескадра з 5 кораблів вийшла з гавані Сан-Лукар.

За місяць флотилія досягла південного краю Американського материка і три тижні рухалася протокою, яка тепер носить ім'я Магеллана. У кінці листопада 1520 р. флотилія вийшла в Тихий океан, який долала три місяці. Погода стояла спокійна, тому Магеллан дав таку назву океану, яка, в принципі, не відповідає дійсності. Магеллан загинув у сутичці з туземцями на Філіппінських островах. 2 кораблі, набравши вантаж прянощів, повернулися на Піренеї у вересні 1522 р. З екіпажу в 253 особи повернулося лише 18.

З 1510 р. почався новий етап завоювання Америки — колонізація та засвоєння внутрішніх областей континенту, становлення колоніальної системи. Цей етап, що тривав до середини XVII ст., має назву конкіста (завоювання). У 1513 р. Бальбоа перетнув Панамський перешийок і вийшов на узбережжя Тихого океану. У 1519 р. було засновано місто Панама -— перше на Американському континенті.

Людей, які відкривали та захоплювали нові землі на континенті називали конкістадорами (завойовниками). Один з них — Ернан Кортес завоював державу ацтеків (на території нинішньої Мексики) у 1519—1521 pp. Мексика виправдала надії завойовників. Тут було знайдено значні поклади золота та срібла.

Інший конкістадор — Франсіско Пісарро завоював імперію інків у Перу (1532-1533 pp.). Завойовники відмовилися від господарського засвоєння завойованих земель.

Усе необхідне для іспанських переселенців завозилися з Європи в обмін на золото та срібло Нового Світу. Ці скарби використовувались в Іспанії нераціонально — на війни, підтримку католицизму, виготовлення дорогоцінностей, а не на розвиток економіки.

В іспанських американських колоніях було створено два віце-королівства: Нова Іспанія (Мексика, Центральна Америка, Венесуела й острови Карибського моря) і віце-королівство Перу, яке охоплювало майже всю територію Південної Америки, за винятком Бразилії. Віце-королі призначалися з вищої знаті на три роки, їх діяльність контролювала «Рада Індій».

Колоністи перетворили місцеве населення в рабів, чисельність яких від тяжкої праці та хвороб різко скоротилася (в 10-15 разів за 100 років). Відбувалася асиміляція індійців, їх змішування з іспанцями — жетисизація. Збільшувалося мулатське населення. Іспанські колоністи називалися креолами.

У 1500 р. португальці висадились у Бразилії. Відсутність дорогоцінних металів змусила колоністів займатися господарською діяльністю. Узбережжя поділили на 13 капітаній, власники яких мали всю повноту влади. У 1570-х роках тут почали запроваджувати цукрові плантації і завозити на них чорношкірих рабів з Африки (з 1534 р.). Так почалася трансокеанська работоргівля. На вершині свого розвитку, у XVI ст., Португалія не мала таких значних колоніальних володінь, як Іспанія, проте мала у своєму розпорядженні вдало розташовані торгові місії та плантації в Анголі, Мозамбіці, Ормузі (Персія), Калькутті (Індія), Коломбо (Шрі-Ланка), Макао (Китай), Ява (Індонезія). З колоній до Європи завозилися перець, гвоздика, кориця, мускатний горіх, імбир.

Велику роль у колонізації Америки відіграла католицька церква, яка розглядала завоювання Америки як новий хрестовий похід. Відбувалася насильницька християнізація місцевого населення, створювалися численні католицькі місії.

Великі географічні відкриття сприяли розширенню уявлень про світ, освоєнню нових земель, встановленню зв'язків між Європою й Америкою, Європою й Азією. Було дано поштовх роз витку торгівлі, науки і техніки. Головні торгові шляхи змістили ся з Середземного моря в Атлантичний океан. Колонізація супроводжувалася нещадною експлуатацією місцевого населення, його масовою загибеллю. Були зруйновані осередки стародавніх цивілізацій. Народи підкорених континентів своєю працею при скорили розвиток Європи.