Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України сучасне бачення

Іменний покажчик

Петлюра Симон (1879—1926 pp.) — визначний український громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. Народився в Полтаві. Після закінчення бурси в 1895— 1901 pp. навчався в Полтавській духовній семінарії, з якої його виключили за революційно-національні настрої і запрошення до семінарії композитора М. Лисенка. З 1900 р. — член Революційної української партії (1905 р. реорганізовано в Українську соціал-демократичну робітничу партію). На початку 1906 р. редагував у Петербурзі партійний орган "Вільна Україна", аз1912р. — редактор російського журналу про Україну "Украинская жизнь" у Москві, у якому публікувалися М. Грушевський, Д. Донцов та інші. У роки Першої світової війни 1914—1918 pp. — працівник Союзу земств і міст, голова Українського військового комітету Західного фронту. З березня 1917 р. — член Української Центральної Ради, з травня — голова Українського військового генерального комітету, з червня — генеральний секретар військових справ. У грудні 1917 р., не погоджуючись із соціалістичною орієнтацією голови уряду, пішов у відставку. У січні — лютому 1918 р. сформував Гайдамацький кіш Слобідської України і взяв активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві. З листопада 1918 р. — член Директорії УНР, Головний отаман Армії УНР. У лютому 1919 р. вийшов з УСДРП і став головою Директорії УНР. У квітні 1920 р. з його ініціативи український і польський уряди уклали Варшавський договір про спільну боротьбу проти більшовицької Росії. З листопада керував роботою екзильного (еміграційного) уряду УНР у Польщі. В кінці грудня 1923 р. виїхав до Австрії, а згодом — до Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 р. поселився в Парижі, де організував видання тижневика "Тризуб" і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР та Головного отамана УНР. Загинув від рук більшовицького агента С- ПІ. Шварцбарта 25 травня 1926 р. Поховано на цвинтарі Монпаранс у Парижі.