Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

КИЇВСЬКА РУСЬ. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА

Зовнішньополітичні пріоритети Київської держави. Київські князі в європейській політиці

Як засвідчують історичні джерела, значення Київської держави у світовій історії було великим. Вона відігравала значну роль у формуванні політичної мапи середньовічної Європи. Міжнародні відносини Русі зокрема відобразилися в договорах, які укладали київські князі із сусідніми державами. Щоправда, збереглося лише три договори з греками князів Олега (911 p.), Ігоря (945 р.) та Святослава (971 p.), хоча в джерелах згадується і про інші договори з Візантією та волзькими болгарами.

Усталення стосунків з Візантією тривало і за княгині Ольги. Вона здійснила два візити до Константинополя — в 946 і 957 pp., під час яких були укладені союзницькі угоди. Відтоді руські загони збройно служили імператорові, а Візантія платила за це Русі данину.

Після хрещення міжнародні зв'язки Київської Русі значно розширилися і зміцніли. Київ установив відносини з багатьма країнами Середньої Європи, особливо із Скандинавією, як рівний і повноправний член християнської спільноти. Русь наприкінці XII ст. не мала жодного грізного ворога, котрий становив би для неї значну воєнно-політичну загрозу чи небезпеку.

Окремо слід зупинитися на дипломатичній діяльності Ярослава Мудрого, який проводив гідну великої держави зовнішню політику, вступаючи в повноправні стосунки з головними імперіями середньовіччя. Протягом майже всього його князювання в Києві русько-візантійські відносини були дружніми. Тоді ж пожвавилися дипломатичні взаємини між Київською Руссю та Германською імперією. У 1030—1031 і 1040—1043 pp. країни обмінювалися посольствами.

Хоча наші предки й знали політику сили, політику меча, проте вони намагалися досягати миру, укладати угоди, прагнули до порозуміння з іншими країнами, підкріплюючи їх династичними шлюбами. На підставі літописних та інших джерел науковці засвідчують 200 шлюбів Рюриковичів, що укладалися впродовж X—XIII ст. З них 83 було укладено з представниками західноєвропейських родин, зокрема, 78 — із членами королівських князівських та інших династій. З Польщею, Мазурщиною та Куявами династія Рюриковичів була пов'язана 27 шлюбами, з Угорщиною та Хорватією — 15, з Німеччиною — 13, з Англією і Скандинавією теж 13, з Чехією та Моравією — 6, з Францією — 2 шлюбами. Із східноєвропейськими та кавказькими династіями Рюриковичів ріднили 39 шлюбів, з них 13 — з Половеччиною, 12 — 3 Візантією, 7 — 3 Грузією та Осетією, 4 — з Литвою, 3 — з Дунайською Болгарією. Найбільших успіхів на цьому терені досягнув Ярослав Мудрий, котрого називали "тестем Європи". Його дружиною була шведська принцеса, польський король тримав його сестру, іншу сестру — візантійський імператор. Троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а його доньки були угорською, норвезькою та французькою королевами. Династичні зв'язки, а також участь Русі в європейських комбінаціях, коаліціях і війнах підтверджують, що на той час вона входила в європейську державно-політичну систему й усвідомлювала себе частиною цієї системи. За цими шлюбними зв'язками стояли постійні глибокі політичні, економічні та духовно-культурні зв'язки між середньовічною Україною і європейським світом.

Дипломатичні й торговельні зв'язки Русі з Візантією та іншими країнами потребували і високої освіти русичів з обов'язковим знанням грецької та латинської мов. І з цією метою в Софії Київській Ярослав Мудрий 1037 р. відкрив школу вищого типу. Навчалися в ній діти найвищої знаті: майбутній митрополит Іларіон, діти самого Ярослава, а також знатних іноземців — претендентів на корони королів. Серед них у різні часи навчалися діти англійського короля Едмунда, угорський королевич Андрій, наступник датського престолу Герман, син норвезького короля Олаф та інші. Тут, поряд з богослов'ям, вивчали філософію, риторику, історію, грецьку мову, географію та природничі науки. Випускники школи володіли іноземними мовами, були ознайомлені з античними, візантійськими, західноєвропейськими авторами. За свідченням митрополита Климентія, у середині XIII ст. в Київській Русі налічувалося близько 400 осіб, котрі знали грецьку мову. Вінцем освіти вважалось опанування ораторського мистецтва. Це був перший вітчизняний вищий навчальний заклад, що появився раніше, ніж перші такі заклади в Західній Європі.

Помер Ярослав у зеніті своєї могутності та слави й величезного міжнародного авторитету у віці 76 років 20 лютого 1054 р. За його князювання площа стольного граду Русі зросла в сім разів, а землі його володіння сягали від Балтійського моря до Чорного і до Кавказу, від Дону до Карпатських гір. Здавалося, що ніщо не віщувало розпаду цієї країни, однієї з найбагатших і наймогутніших у тогочасному світі. Та його сини і внуки не змогли підтримувати державу на цьому рівні. Кожен з них хотів урвати в України щось собі. Брат пішов на брата, батько — на сина, а син — на батька. Заздрощам і чварам, люті й ненависті не було меж. Єдиним винятком у тому кривавому князівському шабаші був Ярославів онук Володимир Мономах.

Великим князем київським Володимир став, коли йому виповнилося 60 років. Силою свого величезного авторитету новий правитель (1113—1125 pp.) зумів припинити усобиці, відновити централізовану монархію Ярослава Мудрого. Він швидко і жорстоко придушував найменші спроби внести розбрат між князями, вийти з-під влади великого князя. Турбуючись про зміцнення безпеки Русі, Володимир Мономах разом з іншими князями здійснив більш ніж 80 успішних походів на половців. Це надовго припинило їхні агресивні напади на Русь.

Батькову політику зміцнення великокнязівської влади і єдності гідно продовжив наступник Володимира на київському столі його син Мстислав (1125—1132 pp.). Як і батько, він з року в рік мужньо бився з половцями, за що його прозвали Великим, а церква, коли він помер, долучила до лику святих. На жаль, Мстислав був останнім київським правителем, якому це було під силу.