Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

УКРАЇНА НА ЕТАПІ РОЗБУДОВИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Проблеми реформування економіки

Найскладнішим у діяльності державних структур з розбудови незалежної України є трансформування командної економіки в ринкову. Зламати неефективну командно-адміністративну систему господарювання було неможливо без роздержавлення економіки, без заміни форм власності. Проте вже перші кроки ринкових реформ призвели до загострення соціально-економічної та політичної ситуації в Україні. У 1992—1993 pp. було здійснено обвальну лібералізацію (фактично адміністративне підвищення) цін. Пущені на самоплив процеси ціноутворення вмить обернулися на шалену гонку цін, що спричинило рекордну за світовими масштабами дворічну гіперінфляцію: 1992 р. — 2100 %, 1993 р. — 10 300 % . Причому ціни зростали випереджальними темпами в галузях паливно-енергетичного та сировинного комплексу як найпрестижніші для великого капіталу. Так, 1992 р. ціни в паливній промисловості зросли в 237 разів, а в легкій та харчовій лише в 10—20 разів. Такий штучно створений диспаритет цін спричинив розкол у суспільстві на вузький прошарок тих, хто вмить розбагатів — на "новоукраїнців" і на переважну більшість тих співгромадян, котрі не менш миттєво зубожіли. Упродовж 1992—1993 pp. народ у 5 разів став біднішим, ніж був, у зв'язку зі скасуванням індексації пенсій, зарплат та заощаджень. А от "новоукраїнцям" було надано цілковиту свободу дій у нагромадженні капіталів шляхом обкрадання громадян, виробничої сфери та державної казни. За оцінками фахівців, унаслідок злочинної діяльності із часу проголошення незалежності до 2001 р. отримано і потім "відмито" незаконних прибутків на суму більш як 100 млрд. доларів США, а нелегальна валютна маса становила в 1999 р. 8—16 млрд. доларів, або 40—80 млрд. гривень, що приблизно в 2—4 рази більше, ніж готівкова грошова маса. Злочинність в Україні, за свідченнями Верховної Ради, загрожує національній безпеці, а правоохоронні органи неспроможні забезпечити захист конституційних прав громадян України від злочинних посягань на їхнє життя, здоров'я та власність*.

Запровадження з 10 січня 1992 р. купонів багаторазового використання не вплинуло істотно на поліпшення ситуації. Щоб скоротити емісію незабезпечених товарною масою грошей, уряд установив найвищу ставку прибуткового податку з громадян — 90 %. Це викликало гіпертрофоване зростання "тіньової" економіки.

У цих умовах державні структури робили перші реальні кроки до ринкової економіки. Підставою для них стали ухвалені в березні 1992 р. Верховною Радою Закони "Про приватизацію майна державних підприємств" і "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Проте здійснювалися вони повільно і нерішуче. А швидкими темпами відбувалася "дика" приватизація, яка відкрила шлях первісному нагромадженню капіталу. Новоявлені підприємці допомогли "тіньовикам" "відмити" неправедно нажиті мільярди і "прихватизувати" державні підприємства, причому на практично безкоштовній основі — за рахунок скуплених дешево ваучерів "неефективних власників". Для цих "нових українців" на першому плані стояли інтереси власного збагачення, нехай навіть ціною цілковитого розвалу підприємств. Тим паче, що розорене підприємство можна було за безцінь перетворити на приватну власність.

Намагаючись поліпшити стан справ у приватизаційному процесі, Верховна Рада 24 березня 1992 р. схвалила Основи національної економічної політики України. Проте законодавчих та нормативних актів для реалізації обраного курсу Кабінет Міністрів не розробив. Натомість уряд В. Фокіна у вересні оприлюднив план дій, який практично призупинив приватизацію, і почалося повернення до випробуваних методів директивного господарювання. У листопаді 1992 р. уряд В. Фокіна пішов у відставку, а новий уряд очолив Л. Кучма, який одержав надзвичайні повноваження в прийнятті рішень. Його політика зводилася до спроб врятувати потужну промисловість здебільшого за рахунок адміністративного регулювання. Було поновлено контроль за підприємствами і знову запроваджено практику держзамовлень. Відповідним декретом прем'єр дозволив діяльність сумнозвісних довірчих товариств (трастів). 28 трлн 200 млрд. крб. — таку суму заборгували довірчі товариства та трасти українським громадянам. Вони позичали в громадян та юридичних осіб гроші під надзвичайно великі відсотки на валютні вклади, а через деякий час товариства та їхні керівники зникали.

Лише впродовж листопада — квітня 1993 р. новий уряд розробив сім програм виходу економіки з кризи, а спад виробництва, економічна та соціальна криза, шалена інфляція, як були, так і залишилася. За даними Світового банку, рівень інфляції в 1993 р. був найвищий у світі — на кінець року досяг понад 10 000 %. Катастрофічно падав життєвий рівень народу: порівняно з 1991 р. купівельна спроможність населення знизилася майже в 5 разів. Ціни зросли більш ніж у 100 разів. Набирала сили тіньова економіка.

Розпочалося небачене в історії за темпами зростання розшарування суспільства, під час якого виник клас багатих олігархів та "нових українців", часто з подвійним громадянством, а більшість решти населення, зіткнувшись із знеціненням довірених державі заощаджень та іншими зменшеннями доходів, опинилася на грані зубожіння.

З припиненням діяльності Ощадбанку СРСР громадяни України втратили більш як 84 млрд. карбованців. За тодішнім викривленим курсом це становило 150,5 млрд. доларів СІНА. Обвальна лібералізація, кримінальна приватизація, руйнівна "фінансова стабілізація", задумані й здійснювані у формі псевдоринкових перетворень, призвели до того, що економіка України на кінець 1992 р. із стану глибокої кризи вступила в період некерованої руйнації.

Повільними темпами відбувалися ринкові перетворення і в аграрному секторі економіки. Блок лівих партій у парламенті категорично заперечував необхідність приватизації землі. І тільки під тиском реформаторів, стурбованих пробуксовуванням земельної реформи, Верховна Рада в березні 1992 р. ухвалила протилежного змісту постанову "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" і Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Однак колгоспи і радгоспи залишалися основною формою господарювання на селі. З паювання або акціонування виключалася земля — основний засіб виробництва. Уповільнено розвивалося фермерське господарство, оскільки органи місцевої влади здебільшого гальмували процес виділення земельних ділянок і надання реальної допомоги. На початок 1993 р. в Україні було лише 14,6 тис, а 1995 р. — вже 32 тис. фермерських господарств.

У листопаді 1994 р. новий Президент, обраний на цей пост 10 липня того року, видав Указ "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва". У цьому указі проголошувалося роздержавлення землі, право власника паю самому вирішувати, як йому господарювати — у колективі або самостійно. Забезпечувався і продаж паю.

Зміна форм господарювання на селі стає все більш необхідною на фоні різкого падіння виробництва. У 1996—1999 pp. валова продукція сільського господарства була на рівні середньорічної продукції 1958—1961 pp.

Проте стабілізувати економіку не вдалося ні урядові Л. Кучми, ні урядам Ю. Звягільського, В. Масола, В. Пустовойтенка та іншим. Сім урядів незалежної України, очолюваних представниками старої комуністично-господарської номенклатури, з 1991 р. до 2000 р. здійснювали управління економікою в такий спосіб, що Україна за цей час втратила більш як половину свого економічного потенціалу, свою частину із золотого запасу, із алмазного фонду, із закордонної власності колишнього СРСР. Катастрофічно зріс державний борг. Так, лише за один рік, з 1994 до 1995, уряд прем'єра В. Масола наростив державний борг на 3,2 млрд. доларів СІЛА.

Ці уряди так і не зуміли запропонувати реальну програму дій з подолання кризи. Прокомуністична Верховна Рада і нерішучі уряди вправно гальмували демонополізацію виробництва та приватизацію державної власності, які в 1992 р. було призупинено. На 1 квітня 1993 р. 98 % державних підприємств України і надалі залишалися власністю держави. Фактично найзначніший вплив на події України справили деідеологізовані компартійні прагматики, які посіли досить міцні позиції в банківській сфері, у промисловості й торгівлі, у сільському господарстві тощо і створили так звану "партію влади", використовуючи її не в інтересах народу, а максимально в своїх кланових, наближених до владних олігархів. Навіть Президент України заявив на науковій конференції "Стратегія соціально-політичного розвитку", яка відбувалася 15—16 листопада 2000 p., що загроза прогресивним реформам іде від кримінальних олігархів. "Криміналізовано і тінізовано" буквально всі сфери — засвідчив він. — Збереглася стійка тенденція поширення корупції в усіх структурних підрозділах органів влади та на всіх рівнях управління. А це вже проблема не тільки суто економічна, це — політична проблема". Ці "захисники" народу повели його шляхом не розбудовчих, а руйнівних реформ, нескінченим і безпросвітним шляхом "дикого" (первісного) капіталізму XVIII ст., проголосивши ринок благом і панацеєю, котрий через стихію і конкуренцію сам усе відрегулює і зробить усіх нас спроможними та щасливими. Цього не сталося, та й не могло статися, оскільки орієнтація робилася на систему капіталістичних цінностей учорашнього, а можливо, й позавчорашнього дня. Того капіталізму, до якого ми прагнемо, вже давно нема. Він еволюціонував, зазнав докорінних змін. Насамперед це стосується одного з наріжних законів ринкової економіки, згідно з яким приватна власність є абсолютним благом, священною і недоторканною.

Зрозуміло, що такі реформи, які здійснювали олігархи, не мали перспективи і зайшли в глухий кут. їм немає ані наукового, ані просто логічного, перспективного забезпечення. Між тим владні структури вперто заявляють, що цим реформам нема альтернативи. Подібні заяви появляються тому, що саме такі реформи дають можливість кримінальним олігархам грабувати національне багатство України. Так, унаслідок псевдореформ 80 % реального економічного потенціалу України захопили 20 "сімей" — кланів, а для 50 млн. населення залишили решту — 20 %. Тіньова економіка, в якій перебуває 60 % коштів, породжує корупцію та злочинність. Корупція "править балом" у повсякденному житті, охопивши освіту, охорону здоров'я, культуру, засоби масової інформації, побут. І незважаючи на те, що в Україні створено необхідну законодавчу базу, яка дає можливість боротися з корупцією, вона продовжує зростати. Якщо в 1998 р. міжнародні експерти за "корупційні здобутки" ставили Україну на 16-те місце в світі, то в 2000-му вона вийшла вже на третє**. Не катастрофічний спад виробництва в країні, не заборгованість держави із зарплатні та соціальних виплат, і навіть не зовнішні чинники нині становлять таку небезпеку для майбутнього України, а корупція. Вона є реальною загрозою національній безпеці та демократичному розвитку країни.

Це одна з основних причин того, що маючи значний економічний та інтелектуальний потенціал, Україна сьогодні посідає 91-ше місце серед держав світу. Лише за 1991—1998 pp. вона втратила сорок пунктів своїх позицій. Повільний і непослідовний реформаторський курс призвів до найнижчих за всю післявоєнну історію показників господарської діяльності. За сім років незалежності на 75 % зменшився валовий внутрішній продукт, на 50 % — виробництво продовольства, видобуток вугілля, нафти, газу, залізної руди, майже знищено машинобудування. За цей час у 33 рази зменшилося виробництво тракторів, у 25 — металообробних верстатів, у 20 — дорожньої техніки, у 15 — тканин, у 25 — взуття. З виробництва деяких товарів Україна зазнала спаду в сотні разів: у 515 разів скоротився випуск мотоциклів, у 352 рази — виробництво магнітофонів. У 63 рази зменшилося виробництво дитячого трикотажу, в 60,5 разів — виробництво телевізорів. Проте більшість підприємств-виробників буквально розчавлено пресом податкових переслідувань. Україна перетворилася на ринок збуту дешевого ширвжитку іноземного походження. Непомірно великими є особисті втрати громадян України. Зовнішній борг сягнув 12,6 млрд. дол., тобто 260 дол. на кожну особу. Переважну більшість підприємств в Україні приватизовано. І що це дало народові України? Обсяги виробництва на приватизованих підприємствах зменшились: у чорній металургії — у 2,2 раза, в машинобудуванні та металообробній промисловості — в 2,8 раза, у легкій промисловості — у 4 та в харчовій — у 2,6 раза. У сільському господарстві зерна поменшало вдвічі, м'яса і молока — утричі, цукру — у 3,5 раза. Доходи населення зменшились у 8 разів, а заробітні плати — у 12. 82 % населення опинилося на межі бідності. Відношення прибутків 10 % найбагатшого населення до такої самої кількості найбідніших становить 30:1, а в Європі 5—7:1***. А внутрішній національний продукт на душу населення в латиноамериканській країні третього світу — Уругваї — у 50 разів вищий, ніж у суверенній Україні. Відтак розшифрувати без іронії знамениту фразу Л. Кравчука "маємо те, що маємо" не можна інакше, як: маємо те, що створили — суспільство-перевертень.

Лише зі створенням у грудні 1999 р. нового складу реформаторського уряду В. Ющенка намітилися деякі зміни щодо поліпшення ситуації. Було здійснено реструктуризацію боргів, заборонено бартер і взаємозаліки, Верховна Рада схвалила бездефіцитний бюджет. Уряд уперше розпочав реальну боротьбу проти тіньової економіки. Так, у галузі енергетики в 2000 р. вилучено з тіньового сектора десятки млрд.. гривень, з яких 9 млрд. грн. використано на погашення заборгованості та на виплату зарплат, пенсій, стипендій. Лише за один рік роботи цього уряду вдалося погасити заборгованості з пенсій і зарплат, призупинивши падіння економіки. На 40 % зросли надходження до бюджету, приріст ВВП за перший квартал 2000 р. становив 5,6 % , резервний фонд Національного Банку України зріс на 460 млн. доларів СІЛА. Українська гривня стала однією з високостабільних грошових одиниць. На приватизаційних аукціонах було виставлено найбільш привабливі українські підприємства. Зокрема продаж акцій Миколаївського глиноземного заводу приніс Україні 500 млн. гривень. На виконання указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", виданого 3 грудня 1999 p., певні зрушення на краще відбулися і в сільському господарстві. Завдяки цьому, хоч і з запізненням, але здійснюється споконвічна мрія українських селян — землю одержують ті, хто на ній живе та її обробляє. Успіхи наших хліборобів у 2001 р. засвідчили правильність цього шляху. Зрозуміло, що вдосконалення земельних відносин і форм господарювання потребує ще значної роботи.

Побоюючись втратити можливості подальшого збагачення, кримінальні олігархічні структури поставили собі за мету повалити уряд В. Ющенка, зірвати виконання його програми "Реформи для добробуту". 26 квітня 2001 р. уряд В. Ющенка відправлено у відставку.

Таким чином, упродовж 90-х років Україна в тяжких умовах економічної катастрофи набула власного досвіду господарювання у своїй державі. Він був своєрідною платою за сотні років існування в складі інших держав, за власну безпорадність і нерішучість. Цей досвід переконливо засвідчує, що намагання здійснити радикальні політичні й економічні реформи руками бюрократично-адміністративних структур, проти яких ці реформи спрямовані, приречені на невдачу. Але вже виросло покоління з новим світобаченням, з новою освітою, з новими стандартами. Саме нова генерація, поставивши в центр своєї політики інтереси народу, зупинить безумство псевдореформ, відродить розорену Україну, виведе її на належний рівень соціального прогресу.

* Голос України. — 2001. — 26 квітня.

** Див. Голос України. — 2001. — 4 вересня.

*** Див. Голос України. — 2001. — 31 січня, 6 вересня.