УКРАЇНА НА ЕТАПІ РОЗБУДОВИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Становлення багатопартійної системи в Україні

Проголошення незалежності України і заборона Компартії значною мірою зумовили новий посткомуністичний етап формування політичної системи українського суспільства. Головним напрямом політичної трансформації став перехід від монопартійності до багатопартійності. Характерними рисами цього процесу є те, що він відбувається на фоні негативного ставлення переважної більшості населення до партій взагалі, а також виникнення великої кількості партій протягом 2—3 років незалежно від чисельності населення (на 50 млн. осіб більш як 100 партій). Тому в більшості партій, сформованих поспішно політичними групами "нагорі", немає соціальної бази, старого електорату, вони слабкі ідейно й організаційно, у своїй діяльності не відбивають інтересів громадян України. Такі партії не мають високого авторитету серед населення. Так, на початок 2001 р. членами політичних партій було лише 2—3 % дорослого населення України. Зі 109 політичних партій, легалізованих Міністерством юстиції за станом на 1 січня 2001 p., лише 12 мають місцеві осередки в усіх регіонах України, а 18 не організували жодного регіонального представництва. Найбільше місцевих осередків у СДПУ(о) — 777, "Демократичного союзу" — 714, у "Батьківщини" та Компартії — по 594.

Багатопартійна система в Україні представлена партіями всього загальновизнаного політичного спектра. Серед них поступово викристалізувалися п'ять основних течій: націонал-радикальна, націонал-демократична, центристська, соціал-демократична, ліве крило.

На крайньому правому фланзі політичного поля України перебувають націонал-радикальні партії: УНА—УНСО, Конгрес українських націоналістів, Державна самостійність України, Українська національна партія та ін. Ідеологічною основою цих партій, котрі налічують у своїх рядах більш як 35 тис. осіб, є інтегральний націоналізм (домінування національних інтересів над іншими, українська нація як найвища цінність, пріоритет національної держави, політики над економікою). У галузі зовнішньої політики вони виступають за вихід України із СНД.

У парламентських виборах 1998 р. націонал-радикальні партії підтримали від 9,7 до 23 % виборців західних областей республіки. На Сході та на Півдні за них голосувало від 0,14 до 0,45 % від загальної чисельності виборців.

Націонал-демократична течія представлена 11 найбільш впливовими політичними партіями. Це Народний Рух України, який розколовся на дві партії, Українська республіканська партія, Республіканська християнська партія, Демократична партія України, Партія зелених України, партія "Реформи і порядок" та інші. Загальна чисельність цих партій у 1998 р. становила 134,5 тис. осіб. Ідейно-теоретичною основою націонал-демократичних партій є неоконсерватизм (мінімальне втручання держави в економіку) та поміркований націоналізм (баланс інтересів нації і особи, єдність прав нації і прав людини). Вони підтримують відродження релігії, створення єдиної української християнської церкви, поширення християнської моралі, стоять на захисті української культури і мови. У зовнішній політиці є стійкими прихильниками європейської інтеграції, наголошують на необхідності дистанціювання від Росії.

Під час виборів 1998 р. найбільше голосів виборців одержали Народний Рух (9,4 %) та Партія зелених України (5,4 %).

До центристських партій належать НДП, Ліберальна партія України, "Батьківщина", Аграрна партія України, Міжрегіональний блок реформ та інші. їхньою ідейною основою є лібералізм, який проголошує свободу людини вищою цінністю, коли держава існує заради людини, а не навпаки. Матеріальною основою свободи людини є приватна власність. Важливе значення надається створенню вільного демократичного громадянського суспільства, побудові правової держави. У зовнішній політиці наголошується на принципі багатовекторності, на повномасштабній інтеграції з Європейським Співтовариством. Серед цих партій спостерігаються різні підходи до проблем державного устрою — від унітаризму (НДП) до адміністративної автономії (ЛПУ) та регіонального самоврядування (МБР). На виборах 1998 р. із 7 партій та блоків центристського спрямування НДП і "Громада" подолали 4-відсотковий бар'єр і потрапили до парламенту.

Соціал-демократичну течію представляють 12 політичних партій (140 тис. осіб). Серед них найбільш впливова СДПУ(о), яка під час виборів 1998 р. подолала 4-відсотковий бар'єр. Ідейно-теоретичною основою цих партій є соціал-демократичні цінності та ідеали (пріоритет прав людини, соціальна справедливість і солідарність). Відстоюють соціально-орієнтовану ринкову економіку, підтримують реформи, які враховують інтереси більшості населення. Своїм завданням соціал-демократи вважають попередження загострення соціальних суперечностей, запобігання "дикому капіталізму".

До лівого крила політичного спектра України належать партії соціалістичного і комуністичного спрямування: КПУ (140 тис), СПУ (34 тис), СелПУ (21 тис), ПСПУ. Ідеологічні засади цих партій базуються на марксизмі-ленінізмі, модернізованому відповідно до сучасних умов. Соціалізм вони вважають суспільством соціальної справедливості із сильним соціальним захистом населення (право на працю та відпочинок, безплатна освіта і медицина, матеріальна підтримка непрацездатних). Безумовний пріоритет надається колективним формам власності. Компартія виступає за повернення влади Рад депутатів трудящих, за підтримку курсу на зміцнення СНД і рішуче виступає проти вступу країни в НАТО. Компартія і ПСПУ противники інституту президентства в Україні, підтримують унітарне державотворення із широким регіональним самоврядуванням. Партії визнають планово-ринкову економіку при збереженні у держави значних контрольно-розпорядчих функцій. На виборах 1998 р. ліві партії зібрали 37,3 % голосів. У Вінницькій, Миколаївській, Полтавській, Черкаській, Сумській, Луганській, Харківській та інших областях за них проголосувало близько половини виборців. Це є наслідком зростання масового невдоволення поглибленням економічної кризи, а також наслідком зубожіння населення, розчарування в діяльності партій та лідерів демократичного спрямування. Зростанню впливу лівих партій сприяло також і те, що вони активно використовували гасла соціального захисту людей.

Водночас, виборці продемонстрували, що не покладають своїх надій про заможне майбутнє на радикальні партії, незалежно від того, ліві вони чи праві. У суспільному житті України чітко визначилася тенденція до формування третьої сили — патріотичної за змістом та прагматичної за засобами досягнення мети.

Таким чином, упродовж 90-х років Україна, долаючи ряд перешкод, відійшла від тоталітарної однопартійності і опинилася в гіпертрофованій багатопартійності. При цьому слід відзначити, що існування реальної багатопартійності загалом позитивне явище. Це ознака демократичності суспільства. Поєднуючи інтереси громадянського суспільства з державою, політичні партії сприяють подоланню або пом'якшенню конфліктів. Особливо це властиво сильним партіям, які не послаблюють, а, навпаки, підсилюють державу, зміцнюючи її взаємодію із суспільством. Відповідно слабкість партій обов'язково обертається слабкістю держави. Тому формування кількох впливових політичних партій, здатних запобігти політичним потрясінням і забезпечити розподіл влади між різними суспільними силами, набуло нині важливого значення.