Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

УКРАЇНА В 1945-1991 pp.: ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Хрущовська "відлига". Пошуки нових підходів до розв'язання проблем соціально-економічного і політичного життя та їхні наслідки

В останні роки Й. Сталіна, коли культ його особи досяг апогею, коли почалася агонія репресивного режиму, у народі, серед частини комуністів, у тому числі й серед політичного керівництва, стала усвідомлюватися криза тоталітарної системи, необхідність її демонтажу, а в суспільстві дедалі відчутнішим ставав опір цій системі. Радянський народ, який переміг у найжорстокішій війні й у великих труднощах відновлював зруйноване господарство, сподівався на поліпшення життя, очікував на демократичні зрушення. За життя Сталіна зламати тоталітаризм, подолати його негативні наслідки деформації соціалістичної ідеї було неможливим. Доля розпорядилася так, що сталінське оточення, яке десятиліттями створювало культ "вождя народів", після смерті Сталіна виступило за подолання культу особи, але при умові збереження і недоторканності самої системи тоталітаризму.

Сталін помер 5 березня 1953 p., залишивши по собі страшну пам'ять про мільйони вбитих, замордованих і скалічених людей. Та фізична смерть Сталіна не стала смертю ані сталінізму, ані тоталітаризму, які пустили в суспільстві глибокі коріння. Проте того ж 1953 р. були зроблені перші кроки у напрямку десталінізації України. Насамперед почалися значні кадрові зміни і перестановки в керівництві республікою. У червні 1953 р. замість Л. Мельникова пленум ЦК КПУ обрав першим секретарем ЦК О. Кириченка. Уперше українець за походженням став лідером парторганізації України. Значні перестановки відбулися і в МВС республіки.

Серед інших дій, які характеризували хрущовський відхід від минулого (у вересні 1953 p. M. Хрущова обрали першим секретарем ЦК КПРС), була ліквідація інструменту терору— воєнних трибуналів військ МВС. У 1954 р. створюються центральна та місцеві комісії для перегляду справ осіб, засуджених у 1934—1953 pp., а в 1955 р. виходить положення про прокурорський нагляд. Посмертно реабілітуються відомі партійні, державні й військові діячі, безневинно репресовані в 30-х роках. Реабілітацією в Україні досить активно займався О. Кириченко, але поза його увагою залишилися справи, пов'язані з голодомором 1932—1933 pp., з так званою Спілкою визволення України тощо. Усього з 1954 р. до лютого 1956 р. Верховна колегія Верховного Суду СРСР реабілітувала 7679 осіб.

Дальшим кроком у десталінізації став XX з'їзд КПРС (лютий 1956 р.), на закритому засіданні якого виступив М. Хрущов з критикою культу особи. Вона викликала шокову реакцію в залі. Деякі делегати навіть непритомніли. Адже перед ними постав новий образ Сталіна — жорстокого, малокомпетентного тирана, котрий послідовно створював свій культ, безжалісно знищуючи опонентів і вчорашніх соратників.

Критика культу особи помітно вплинула на політичну та морально-психологічну атмосферу в країні, розтопивши кригу страху і довголітнього мовчання, розкривши правду про методи так званого соціалістичного будівництва в СРСР. Після з'їзду почався глибокий і болісний поворот у суспільній свідомості, перегляд усталених цінностей, критичний аналіз минулого. Усе це створило враження потепління суспільного клімату. За влучним словом письменника І. Еренбурга, у країні настала хрущовська "відлига".

Слід наголосити, що демонтаж режиму тоталітарної влади був неможливий без корінної реформи політичної системи, демократизації суспільства. Та для таких глибоких перемін не виявилися готовими ні Хрущов, ні його оточення. Тому процес десталінізації здійснювався половинчато, непослідовно, проводився без опори на творчість народних мас, командними методами, не виходячи за рамки догматичних доктрин суспільного розвитку, не зачіпаючи самої тоталітарної системи. Йшлося не про демонтаж командно-бюрократичної системи і тоталітарного режиму, а про зміцнення їх шляхом поточного ремонту. Парадокс ситуації полягав у тому, що викриття культу особи відбувалося цілком за канонами системи, яку ретельно будував сам Сталін. Тоталітарна система "перебудовувалася" за власними законами.

У 1954 р. в СРСР широко відзначалося 300-річчя Переяславської ради, приєднання України до Росії. З нагоди ювілею було опубліковано "Тези про 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654—1954 pp.)", схвалені ЦК КПРС. У цьому документі сформульовано офіційну концепцію історичного розвитку України. Так, Київська Русь розглядалась як загальноруська, а не українська держава; Переяславська рада оцінювалась, як об'єднання українського та російського народів у єдиній Російській централізованій державі, існування козацько-гетьманської української держави взагалі не визнавалось; нарешті, національно-визвольні змагання українського народу 1917—1920 pp. названо "контрреволюцією", а видатних українських державних діячів М. Грушевського, В. Винниченка, С. Петлюру "платними агентами іноземного імперіалізму".

На честь 300-річчя Переяславської ради СРСР Указом президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. Кримську область передали з РРФСР до УРСР. Таке рішення аргументувалося спільністю економіки, територіальною близькістю й тісними господарськими та культурними зв'язками між Кримом і Україною. До того ж Крим, зруйнований фашистами, знекровлений сталінською депортацією татарського, грецького, болгарського, німецького та іншого населення в 1944 p., гостро потребував допомоги з боку України. І уряд УРСР надавав величезну допомогу трудівникам Криму у відбудові й дальшому розвитку економіки та культури, сфери відпочинку й оздоровлення. Крим став частиною економічного і культурного життя України.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х р. завершилася відбудова народного господарства України. Проте технічного переозброєння промислового виробництва не відбулося. Лише п'ять підприємств було передано республіці за рахунок німецьких репарацій. Заходи з розвитку промисловості не набули характеру цільових комплексних програм, а проводилися кустарно, без достатнього врахування передового зарубіжного досвіду і досягнень науково-технічної революції.

У лютому 1957 p. M. Хрущов зробив спробу децентралізації управління промисловістю і скорочення більшості союзних міністерств. На місці старої системи галузевого вертикального централізованого планування і управління постала система радгоспів, які здійснювали територіальне планування й управління промисловістю та будівництвом у відповідних економічних адміністративних районах. В Україні було створено 14 раднаргоспів, яким підпорядковувалась основна частина промислових підприємств. Скористатися можливостями цієї тимчасової децентралізації Україна не змогла, оскільки економічна система працювала загалом за законами попереднього часу. До підприємства, до робочого місця реформа не дійшла.

Нові підходи запропонував Хрущов і для сільського господарства, яке, як пасинок соціалізму, було в стані хронічного застою. Підвищення матеріальної зацікавленості колгоспів і колгоспників, відмова від надцентралізованого планування, зміцнення технічної бази господарств, упорядкування закупівельних цін на продукти землеробства і тваринництва — усе це на перших порах дало позитивний результат, дозволило забезпечити певний перелом у розвитку села. Однак і тут не обійшлося без перегинів, усіляких обмежень на присадибне господарство, скорочення поголів'я худоби в особистому користуванні колгоспників. Незабутній слід для населення України залишила "кукурудзяна епопея", коли за вказівкою М. Хрущова колгоспи і радгоспи сіяли на більшості чорноземних ланів не пшеницю, а кукурудзу. Ця "королева полів", за його переконанням, була здатна піднести на найвищий рівень сільське господарство, повністю забезпечити населення продуктами тваринництва. Проте експеримент провалився. З крамниць зник пшеничний хліб.

Зростання промислового і сільськогосподарського виробництва не привело до підвищення життєвого рівня населення. Традиційне для тоталітарного режиму нехтування випуску товарів споживання дійшло до крайнощів: купити пару взуття, зубну щітку чи навіть буханку хліба стало проблемою. На 1950 р. легка промисловість ледве досягла 80 % довоєнного рівня. Після неврожаю 1963 р. розпочали імпортувати зерно зі СІЛА та Канади.

Економічні та соціальні перетворення цього періоду нерідко визначалися непослідовністю, поспішністю. Доба реформ була десятиліттям урочистих обіцянок, більшість з яких залишилася невиконаними. Серед них, наприклад, заклик "у найближчі роки" наздогнати й перегнати СІЛА за виробництвом м'яса, масла і молока на душу населення, програма побудови матеріально-технічної бази комунізму за 20 років, ухвалена на XXII з'їзді КПРС у 1961 р.

Хрущовська "відлига" торкнулася лише окремих сторін життя радянського суспільства. її межі були надто вузькими, щоб довести реформи до логічного кінця й докорінним чином оздоровити суспільство. Найбільш кричущим парадоксом відлиги стало те, що процес реабілітації жертв сталінських репресій новими політичними репресіями. Знову судили людей за "націоналістичну пропаганду", за "антирадянську діяльність", за необачно сказане слово, за зберігання недозволеної літератури тощо. Отже, радянське суспільство дедалі глибше втягувалось у тотальну соціально-економічну, політичну та ідеологічну кризу. Проте хоча реформи М. Хрущова і не замінили політичної системи, унітарного характеру держави, вони все ж відкрили певні можливості для майбутнього оновлення радянського суспільства.

У жовтні 1964 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому в результаті справжньої змови М. Хрущова звільнили від обов'язків першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР. Унаслідок цього двірцевого перевороту в Кремлі до влади прийшла консервативна частина партійної верхівки на чолі з Л. Брежнєвим і М. Сусловим.

Падіння М. Хрущова обірвало смугу реформ. Уже 1965 р. ліквідували раднаргоспи і відновили галузеву систему планування й управління промисловістю та будівництвом. Це, у свою чергу, призвело до обмеження прав і компетенції республіки, а згодом до повного підпорядкування економіки України центральним міністерствам та відомствам. Фактично припинилася реабілітація, почалися нові арешти і судові процеси. На зміну кволим спробам гуманізації подули холодні брежнєвські вітри реанімації сталінізму. Критика наслідків культу особи Сталіна поступово згасла. Лібералізація культурно-національного життя змінилася посиленням потужної русифікації. На зміну "відлизі" приходила реакція.