УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945 pp.)

Відновлення радянської влади в Україні та завершення об'єднання її земель. Основні підсумки й уроки Другої світової війни

Перемога Червоної Армії під Сталінградом у лютому 1943 р. і розгром німецьких військ у Курській битві в серпні 1943 р. створили необхідні передумови для наступу радянських військ по всьому фронту, а отже, і звільненню українських земель від фашистських загарбників.

Початок відновлення радянської влади покладено взимку 1942—1943 pp. 18 грудня 1943 р. першим з обласних центрів було звільнено Луганськ. Унаслідок успішної Донбаської операції 23 серпня 1943 р. ворог залишив Харків, а 8 березня — Донецьк. У II пол. вересня 1943 р. війська Червоної Армії з ходу широким фронтом формували Дніпро. 6 листопада війська Першого Українського фронту під командуванням генерала Ватутіна визволили Київ, куди невдовзі перебралися з Харкова Раднарком і ЦК КП(б)У. В грудні 1943 р. почався загальний наступ Червоної Армії на Правобережжі.

У цей час, коли радянські війська розгорнули успішний наступ по всьому фронту, Сталін шукав можливості укласти з Гітлером сепаратний мир. З цією метою нарком іноземних справ СРСР В. Молотов у червні 1943 р. здійснив вояж у тил окупованої німцями території для переговорів з нацистами. У Малій енциклопедії Другої світової війни з цього приводу написано: "В июне 1943 г. Молотов совершил путешествие в 200 миль в глубь оккупированной немцами территории, чтобы обсудить сепаратный мир с министром ино-странных дел Германии..., но никакого соглашения не было достигнуто"*. Український історик В. Босько, аналізуючи численні іноземні архівні матеріали, доводить, що таємні переговори між Ріббентропом та Молотовим відбулися в Кіровограді**.

Великими наступальними операціями на землях України було відзначено 1944 р. — остаточного визволення українського народу. Цей рік також відзначено ще одним сталінським "нововведенням" — масовою депортацією народів. У травні 1944 р. з Криму поголовно виселили 165 тис. татар, 14,7 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 8,5 тис. вірменів.

З оволодінням 8 жовтня 1944 p. населеним пунктом Лавочне Львівської області всю Радянську Україну було очищено від окупантів, а 28 жовтня було визволено й Закарпаття. Уперше вся етнічна українська територія опинилася під радянською владою. Період німецької окупації України завершився.

Дісталося це визволення ціною не завжди виправданих величезних втрат. Не рідко, як це було на Міусі, Сіверському Дінці, на підступах до Дніпра, піхотні частини йшли в атаку без належної підтримки, без боєприпасів, артилерії, танків та авіації. Розгорнуті в Україні польові військомати мобілізували на визволеній території всіх здатних тримати зброю. Не вишколених, погано озброєних, їх часто відразу кидали в бій. На жаль, тактики завалювання противника трупами, щоб потім регулярним частинам було легше долати оборону, в багатьох випадках дотримувалися і війська під командуванням маршала Жукова. Наслідки були страшними. Протягом січня 1943 — жовтня 1944 pp. в одній оборонній та в 11 наступальних операціях загинули і дістали поранення 3,5 млн. радянських воїнів, переважно українців. За такі втрати ніхто з вищого командування не відповідав.

Взимку і навесні 1945 р. радянські війська спільно із союзниками завдали вермахту кілька нищівних ударів. У квітні розгорнулася Берлінська операція. Після падіння Берліна і самогубства Гітлера 9 травня 1945 р. було підписано акт про капітуляцію Німеччини. Цей день увійшов в історію як свято Перемоги.

Для СРСР війна перемогою над Німеччиною не завершилася. Згідно із зобов'язаннями перед союзниками 9 серпня 1945 р. Радянський Союз вступив у війну проти Японії. За короткий час було розгромлено мільйонну Квантунську армію. 2 вересня 1945 р. Японія підписала акт про капітуляцію. Цей день і став кінцем Другої світової війни, в якій загинуло понад 50 млн., серед них близько 27 млн. радянських людей.

На завершальному етапі війни у вирішальну фазу вступив процес об'єднання українських земель. Питання про повоєнні кордони активно обговорювалося на Тегеранській (1943 р.) та Ялтинській (1945 р.) конференціях лідерів країн антигітлерівської коаліції. Остаточно кордони сформувалися в процесі територіальних розмежувань з Польщею, Чехословаччиною та Румунією. 21 квітня 1945 р. СРСР і Польща підписали Договір про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво, а 16 серпня його було доповнено договором про державні кордони між двома країнами. Так Західна Україна знову увійшла до складу УРСР.

У жовтні 1944 р. Радянська Армія звільнила від німецьких окупантів Закарпаття. 26 листопада за вже відпрацьованим у Західній Україні сценарієм у Мукачеві відбувся організований партійними й енкаведистськими органами з'їзд народних комітетів Закарпатської України. Він ухвалив рішення про вихід її із складу Чехословаччини і приєднання до УРСР. Акт було скріплено угодою між СРСР і Чехословаччиною від 29 червня 1945 р. про кордони. Закарпаття возз'єдналося з Радянською Україною.

Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України поставлено 10 лютого 1947 р. У цей день було підписано радянсько-румунський договір, за яким Румунія визнала право УРСР на Північну Буковину, Хотинщину та Ізмаїльщину. Так уперше за багато століть усі українці опинилися в межах однієї держави. Українського питання в розумінні возз'єднання українських земель не стало.

Висвітлюючи підсумки Другої світової війни, слід виокремити демографічні, економічні та політичні аспекти цього питання. Найдорожчі й найболючіші втрати — людські. Українцям довелося брати участь у складі різних збройних формувань. Із більш як 4,5 млн. українців — учасників війни близько 4 млн. воювали в лавах Червоної Армії, близько 50 тис. — у складі загонів, частин і з'єднань радянських партизанів, 80 тис. — у лавах УПА. 120 тис. українців билися з ворогом у складі польських і чехословацьких формувань, а також військ США, Канади і Франції, у партизанських загонах Югославії, Бельгії, Болгарії, Греції... І це зрозуміло, бо війна роз'єднала не лише родини, а й увесь народ.

Під час Другої світової війни Україна втратила 8 млн. осіб (19,1 % населення), з них військові втрати становили більш як 2,5 млн. і цивільні — 5,5 млн. Ці показники виявилися набагато більшими, ніж у головних воюючих державах. Так, загальні людські втрати Німеччини становлять 6,9 млн., Росії — близько 6 млн., США — 405 тис, Великобританії — 375 тис. осіб. Військові втрати України становлять майже половину військових втрат усіх західних держав гітлерівського альянсу взятих разом. Така надзвичайно висока ціна, яку довелося сплатити українському народу за Перемогу, за визволення Європи від нацизму, за трагічні помилки та прорахунки сталінського керівництва.

Вражаючими були й матеріальні втрати. Адже по Україні впродовж 1941—1944 pp. двічі пронісся найжахливішою руйнівною силою смерч війни. Тому на руїни було перетворено 714 міст та 28 тис. сіл, 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. закладів освіти та науки, 19 тис. бібліотек, більш як ЗО тис. колгоспів, радгоспів і МТС. В Україні залишилося лише 19 % довоєнної кількості промислових підприємств.

Водночас слід сказати і про те, що в перші місяці війни, відступаючи на Схід, радянський уряд розпорядився демонтувати і вивезти в східні райони всю техніку, все промислове і сільськогосподарське обладнання. Були евакуйовані більш як 550 великих підприємств. Окрім цього, починаючи із серпня 1941 p., навіть за неповними даними, було вивезено за межі республіки 59,8 % великої рогатої худоби, 82,1 % овець, 26,7 % свиней, 14,2 % коней. Якщо прямі економічні втрати СРСР становили 679 млрд. крб., то на Україну з них припадало 285 млрд. крб. у цінах 1941 р. Це 42 % всіх втрат СРСР протягом війни. Загальна сума збитків, яких зазнали населення і господарство України, сягнула майже 1,5 трлн крб.

Варто сказати і про деякі політичні підсумки. Після Другої світової війни статус України значно змінився. Наприкінці війни було створено республіканські військове і закордонне міністерства. Мучеництво й подвижництво українського народу, віддані на вівтар перемоги над фашизмом, дістали міжнародне визнання, коли 1945 р. Україна разом з іншими учасниками антигітлерівської коаліції виступила фундатором Організації Об'єднаних Націй. Україна не лише одержала статус держави — засновниці ООН. Вона, як одна з перших її членів, активно включилася в роботу цієї авторитетної міжнародної організації.

З підсумків і наслідків Другої світової війни випливають і певні уроки.

По-перше, політика "умиротворювання" агресора, безпринципних сепаратних угод ні до чого доброго не призводить. Агресії можна запобігти лише спільними зусиллями всіх або більшості країн і народів. Друга світова війна показала всім приклад міжнародного згуртування перед спільною загрозою. Саме антигітлерівська коаліція країн, які належали до різних суспільно-політичних систем, у найбільш вирішальний для людства період відіграла свою доленосну роль.

По-друге, власну безпеку, особливо в наш час, не можна забезпечити на шкоду і за рахунок безпеки інших. І забезпечити її можна, дотримуючись норм міжнародного права і моралі.

По-третє, проти війни треба боротися тоді, коли вона ще не почалася. Недарма говорять, що пожежу легше попередити, ніж погасити. Усі ми маємо добре усвідомити, що мир — це не просто стан, коли немає війни. Мир — це терпимість і злагода, взаємна повага і співпраця, ненасильство у відносинах між людьми, державами і народами.

І ще один урок. Слід усім країнам і народам раз і назавжди визнати право кожного народу жити так, як він цього бажає.

Можна було б назвати й інші уроки, але, на наш погляд, і цього досить, щоб зробити загальний висновок: людство не може більше допустити такого колективного самогубства як світова війна і зобов'язане зробити все, щоб виключити силові методи, а тим більше збройне протистояння, з практики відносин між державами і народами. Бо, як сказав Віктор Гюго, "мир — чеснота цивілізації, війна — злочин".

* Див.: Горчаков О. Мистер Молотов в тылу врага // Комсомольская правда. — 1990. — 30 ноября.

** Див.: Бондар О. "Тегерану-43" передував "Кіровоград-43" // Голос України. — 2001. — 14 червня.