Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Етнічні переоформлення на українських землях у доісторичний період. Скіфи

Оскільки кіммерійці заселяли лише південно-східну частину сучасної України, то з ними не слід пов'язувати самостійного етапу етнічного переоформлення. Цей етап слід пов'язувати з існуванням величезного скіфського етнічного масиву, який поглинув багато племен попередніх культур. Саме скіфська культура найбільшою мірою була споріднена з кіммерійською, через яку вона успадкувала культурний генофонд трипільської культури, а потім через антослов'ян передалася майбутнім українцям. Прихід скіфів у Північне Причорномор'я припадає на початок VII ст. до н. є. Заселяючи зону між Доном і Дунаєм, вони створили одне з перших на терені України велике політичне об'єднання. Перша держава склалася у скіфів близько VI ст. до н. є. До неї входили різні за походженням народи. У цей час Скіфія поділялася на три царства, кожне з яких мало свого царя, але підпорядковувалося головному царству, цар якого був головним царем Скіфії. Він очолював раду царів та скіфське військо. На початку VI ст. до н. є. скіфським царям вдалося стримати навалу військ могутнього перського володаря Дарія і без значних втрат перемогти їх. Ця перемога увійшла в історію и к зразок воєнного вміння і мужності скіфів.

Свого розквіту скіфська держава досягла в IV ст. до н. е., коли вона стала Великою Скіфією за царя Атея. Він карбував свою монету, вів успішні війни з Македонією за вплив у Північно-Західному Надчорномор'ї.

Кримські археологи досліджуючи район головних воріт скіфської столиці Неаполя, в 1999 р. знайшли давній напис на скелях мармурової плити, в якому йдеться про попередника знаменитого правителя Скілура — царя Агроса. Це відкриває нові напрями дослідження давнього царства скіфів*.

Взагалі про скіфів ми знаємо більше, ніж про інші племена, завдяки їхньому контакту з греками, які в VII—VI ст. до п. є. по всьому Північному Причорномор'ю засновують грецькі колонії — своєрідні міста-держави. Першу з колоній Борисфен було засновано на острові Березань, поблизу Очакова. Дещо пізніше виникають Ольвія, Пантікапей (Керч), Tip на Дністрі, Херсонес (Севастополь), Феодосія та інші. У VI—IV ст. до н. є. вони перетворилися у великі політичні, виробничі, торговельні та культурні центри. Єдиним державним об'єднанням грецьких міст-держав було Боспорське царство із столицею Пантікапей, що утворилося в V ст. до н. є. Воно охоплювало Керченський і Таманський півострови та північне узбережжя Азовського моря до гирла Дону.

Грецькі міста-держави — типові рабовласницькі держави, подібні до своєї метрополії, які багатіли на торгівлі хлібом, рабами, рибою тощо. Ці товари греки часто одержували від скіфів в обмін на золоті вироби, предмети розкоші, на вино та маслинову олію. Греки принесли в Північне Причорномор'я свої технічні досягнення, високу майстерність, культурні надбання. Та й греки знали славних скіфів.

Відомим лікарем і мудрецем був скіф Токсаріс, який жив н Афінах. Скіфського філософа Анахарсіса греки вважали одним із семи найзнаменитіших мудреців давнини. Він був товаришем афінського філософа і реформатора Солона.

Значний інтерес до скіфів виявляв і "батько історії" — грек Геродот. Близько 450 р. до н. є. він побував в Ольвії і Скіфії і описав побут , звичаї, релігію, суспільний лад скіфів у своїх "Історіях". Геродот поділяв скіфів на чотири групи: скіфи царські, кочові, скіфи-хлібороби і скіфи-орачі. Племена царських скіфів і скіфів-кочовиків, які жили в надчорноморських та азовських степах, становили ядро Скіфії і панували над усіма іншими племенами. Дніпровське лісостепове Лівобережжя заселяли скіфи-землероби, а на заході від Дніпра — скіфи-орачі.

Ряд учених дослідили взаємозв’язок трипільців, кіммерійців, скіфів і населення України І тис. н. є. Зокрема, дослідник білогрудівської культури П. Курінний підтверджує це такими важливими висновками:

• поховання скіфів у скорченому положенні під курганами має аналогію з похованнями трипільців та кіммерійців. Ці обряди переходять до антів і сягають слов'янських дохристиянських часів на Київщині та Чернігівщині;

• скіфи продовжують розробку трипільської міфології в образах фантастичного звіриного стилю і передають її через антослов'ян селу: це образи матері-богині, пастуха Геракла, культового бика, коня тощо;

• скіфи користуються всіма формами посуду, виробленого трипільцями. Цікавим є "слов'янський" горщик, оздоблений гребінцевим орнаментом. Початок його — ямково-гребінцевий стиль, який був провідною формою в трипільській, кіммерійській, скіфській та антослов'янській культурах і є національною формою посуду.

Ще виразнішими від традиційних є зв'язок нашої печі з піччю Скіфії. Від Скіфії маємо також знамениті білі штани й сорочку, чоботи, шпичасту козацьку шапку, сагайдаки, келепи тощо**. До речі, про взаємозв'язок цих культур говорилося і на IX Всесвітньому з'їзді славістів у Києві***.

Таким чином, дослідження археологів та істориків свідчать про неперервність етнокультурних процесів на землях України, з IV тисячоліття до н. є. Визнання цього дає можливість зрозуміти, чому в середині І тисячоліття н. є. ми бачимо на українських землях народ з тисячолітніми традиціями, віруваннями, звичаями, з досить високим розвитком матеріальної культури. І з цього можна зробити висновок, як зазначає видатний російський історик В. Мавродін, що українці були автохтонами на своїй території****. Відомий учений В. Щербаков писав, що жодного переселення слов'ян не було, слов'яни-українці жили в Україні від доби неоліту. Антропологи встановили, що на території історичного слов'янства в перших віках н. є. жили переважно ті самі європеоїдні расові типи, як і в епоху пізнього неоліту.

На рубежі IV—III ст. до н. є. почався занепад могутньої скіфської держави. На більшості її території з'являються нові кочові племена.

Третє етнічне переоформлення пов'язано з інтенсивним рухом сарматських (іранських) племен зі Сходу, які витіснили з території сучасної України скіфів, частину асимілювали і на шість століть опанували Надчорномор'я.

Після завоювання Скіфії сармати просуваються все далі на захід і в І ст. до н. є. вдираються в межі Римської імперії. Кінець сарматському пануванню на південних землях України поклали кочовики гуни. Прорвавшись до Центральної Європи, вони після спустошливих набігів створили свою, однак недовговічну, державу в Паннонії, яку в 445 р. очолював Ат-тіла. Уже після його смерті в 454 р. це неміцне політичне об'єднання розпалося.

* Див.: Голос України. — 1999. — 10 грудня.

** Див.: Історія України. Від праісторії до княжої доби. — К., 1992. — С 44.

*** Див.: Знойко О. Міфи Київської землі та події стародавні. — С 14—15.

**** Див.: Мавродін В.В. Нариси з історії СРСР. — К.,1958. — С 7.