ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА І СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. РУЇНА. ГЕТЬМАНЩИНА (1648 р. - кінець XVIII ст.)

Українсько-російські відносини другої половини XVII—XVIII ст.: від обмеження державного суверенітету до ліквідації української автономії

Фізична смерть гетьмана І. Мазепи не була смертю його справи. її продовжила козацька старшина, яка стала першим осередком української політичної еміграції. Саме вона в 1710 р. обрала гетьманом у вигнанні Пилипа Орлика, котрий при Мазепі був генеральним писарем. Це ще один вихованець Києво-Могилянської академії, відомий як письменник, автор твору "Щоденник", самовідданий український патріот. Вражав сучасників своїм знанням давнього римського права. Пилип Орлик — автор першої в Україні демократичної конституції "Пакти і Конституція прав і вольностей Запорізького війська", текст якої вперше оголошено 5 квітня 1710 р. на урочистостях обрання його гетьманом. Основним положенням Конституції була незалежність України на обох берегах Дніпра. Створена модель держави забезпечувалася виборністю всіх державних посад знизу догори та їхньою підзвітністю. Проголошувалася нечувана і немислима у феодальному суспільстві політика соціального забезпечення убогих, удів, сиріт та інших знедолених.

Незважаючи на те, що конституцію П. Орлика не було втілено в життя, вона все-таки має велике значення, оскільки показує, в якому напрямі мали йти державні реформи. Проте, на жаль, не в такому, а цілком у протилежному напрямі здійснював в Україні свої реформи Петро І.

Радянські дослідники, як правило, писали лише про "значний позитивний вплив" царських реформ на подальший розвиток економіки, торгівлі, духовного життя в Україні, хоча при цьому і зазначали, що Петро І проводив феодально-кріпосницьку політику, спрямовану на обмеження автономії краю й самобутності українців. Але тривалий час замовчувалися суто варварські методи, за допомогою яких проводилися в життя царські нововведення.

Розглядаючи реформаторську діяльність Петра І, слід наголосити, що за роки свого правління він розгорнув особливо активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. Перехід І. Мазепи Петро І використав як привід до рішучих дій з ліквідації української автономії. Позбавляючи старшин "зрадників" їхніх маєтків, цар під приводом захисту народних інтересів втручався у внутрішні справи України. До обраного в 1708 р гетьмана І. Скоропадського було призначено наглядача в особі царського резидента, котрий мав контролювати дії гетьманського уряду, все політичне життя України. Гетьманську столицю перенесли до Глухова, на самий кордон з Московією. А в 1722 р Петро І видав спеціальний указ про створення в Україні Малоросійської колегії — урядового органу Москви, до якого входили шість російських урядовців, котрі постійно перебували в Україні й мали право ділити з гетьманом владу. Попри рішучі протести гетьмана, Колегія здійснювала всю судову, фінансову й адміністративну владу в Лівобережній Україні. Після смерті І. Скоропадського Петро І взагалі заборонив вибори наступного гетьмана. Наказним гетьманом призначили Павла Полуботка (1722—1724 pp.), який дуже швидко за свої незалежні погляди потрапив до Петропавловської в'язниці, де після тяжких моральних і фізичних страждань помер. Такий був трагічний кінець останнього безпосереднього спадкоємця І. Мазепи.

Після смерті Петра І в 1725 р. процес цілковитої ліквідації автономії України пригальмовано. У жовтні 1727 р. за згодою царя гетьманом було обрано миргородського полковника Данила Апостола (1727—1734). Він відновив право призначати старшину та полковників, значно зменшив число росіян в адміністрації, намагався підпорядкувати собі Київ, обмежив до шести число російських полків в Україні, реорганізував судову систему тощо. Тим самим було затримано процес інтеграції Гетьманщини в структуру російської імперії. 22 серпня 1728 р. російський цар ухвалив "Рішительні пункти", що стали конституцією України аж до кінця її автономії. Щоправда, вони вже значно звужували компетенцію місцевого самоврядування.

Із смертю Апостола в 1734 р. імператриця (Росія стала імперією 1721 р.) Анна Іванівна знову заборонила обрання нового гетьмана, а відання українськими справами передали "правлінню гетьманського уряду" на чолі з російським князем О. Шаховським, який став фактичним правителем України. У часи правління Єлизавети, дочки Петра І, дали дозвіл обрати нового гетьмана. Ним став Кирило Розумовський (1750—1764). Як добра й лагідна людина, патріот України, він чимало зробив для перебудови Гетьманщини на зразок держави європейського типу, здобув для неї право вести самостійну зовнішню політику, дбав про фінансову самостійність, провів судову реформу, ліквідував митну службу. З України вивели царські війська, відновили Київську митрополію. Багато було зроблено і для розвитку освіти та культури. За його гетьманування Гетьманщина пережила "золоту осінь" своєї автономії.

Реформаторську діяльність гетьмана призупинив вступ на царський престол Катерини II (1762—1796 pp.). У відповідь на прохання К. Розумовського встановити спадковість гетьманства для свого роду цариця одним ударом вирішила справу, примусивши його в 1764 р. зректися гетьманської булави. Так було остаточно скасовано гетьманство в Україні. "Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, — заявила цариця, — треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу". На місце гетьманату прийшла Малоросійська комісія на чолі з графом П. Рум'янцевим, який став справжнім правителем, генерал-губернатором України. А маніфестом від 28 липня 1765 р. Катерина II ліквідувала козацьке самоврядування на Слобожанщині, позбавивши місцевих козаків їхніх прав і привілеїв. Як тільки закінчилася турецько-російська війна 1768—1774 pp. і татари перестали становити загрозу, Катерина II наказала зруйнувати Запорізьку Січ — останній оплот української вольниці. Землі ліквідованої в 1775 р. Січі, було передано російським вельможам, німецьким та сербським колоністам. Навіть вживання слів запорізький козак стало вважатися образою її імператорської величності.

У 1781 р. черга дійшла і до самої Гетьманщини, яку поділили на три намісництва (губернії) — Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, з яких разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. Малоросійська колегія поступилася місцем звичайним російським адміністративним і судовим органам.

У 1783 р. було скасовано й славетні козацькі полки. їх замінили на регулярні уланські з шестирічним терміном служби. Відтак перестало існувати окреме козацьке військо. У 1783 р. українських селян позбавили права покидати своїх панів — саме так, як це колись робилося з російськими селянами. Інакше кажучи, відбулося юридичне оформлення кріпосного права на Лівобережжі й Слобожанщині. Було законодавчо затверджено поділ усього населення на стани. У 1785 р. за жалуваною грамотою дворянства, підписаною Катериною II, всі дворянські права та привілеї поширювалися і на українську старшину. Так Росія остаточно знищила автономію Гетьманщини, її права, вольності та привілеї, неодноразово гарантовані царським урядом й урочистими договорами. Україну було включено до складу Російської імперії і вона перестала існувати як окремий державний організм.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.