Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Україна в умовах наростання кризи тоталітарного ладу (1956—1991 pp.)

Соціально-економічний розвиток України (1956—1985 pp.)

Проблеми розвитку народного господарства в середині 50-х — першій половині 60-х років.

Після приходу до влади М. Хрущова (вересень 1953 р.) в СРСР намітилися докорінні зміни в організації керівництва країною. Було зроблено спробу переходу від жорсткого керівництва сільським господарством до господарської самодіяльності колгоспів і радгоспів. Резонансною реформою «великого десятиріччя» була заміна галузевого управління промисловістю територіальним. Усе це мало на меті без зміни виробничих відносин шляхом деяких послаблень пожвавити розвиток промисловості й зупинити деградацію продуктивних сил села.

У лютому 1957 р. було визнано за необхідне ліквідувати більшість галузевих міністерств і організувати замість них територіальні ради народного господарства — раднар-госпи. В Україні було створено 11 економічних адміністративних районів, очолених раднаргоспами.

Реформатори були переконані, що заміна централізованого керівництва місцевим забезпечить належну ефективність промисловості, її сприйнятливість до науково-технічного прогресу. Проте побудова управління промисловістю по вертикалі або по горизонталі аж ніяк не торкалася суті господарського механізму, стрижневих економічних відносин.

Рішення вересневого (1953) Пленуму ЦК КПРС про розвиток сільського господарства були позитивно сприйняті сільськогосподарськими працівниками. Протягом п'яти років в Україні спостерігалося зростання сільськогосподарського виробництва. Однак воно тривало до тих пір, поки держава вкладала в цю галузь великі кошти. Валовий збір зерна в Україні зріс за 1954—1958 pp. майже на 20%, цукрових буряків — у два рази, виробництво м'яса — більш як удвічі, молока — утричі. Однак після ліквідації у 1958 р. МТС і впровадження обов'язкового викупу колгоспами їх техніки становище змінилося. Слабка економіка колгоспів не витримувала величезних витрат на викуп, придбання та експлуатацію техніки.

Вважаючи себе знавцем сільського господарства і маючи справді добрі наміри, М. Хрущов намагався підвищити його ефективність запровадженням використовуваних на Заході технологій, що не могли дати ефекту у вмонтованих в командну економіку колгоспах, працівники яких не відчували себе господарями і не мали ніякого економічного інтересу. Організаційні заходи, що мали на меті підняти сільськогосподарське виробництво, насправді тільки підривали економіку села (укрупнення колгоспів, перетворення їх на радгоспи, ліквідація «неперспективних» сіл тощо). Спроби знайти додаткові резерви шляхом освоєння цілинних земель, ліквідації травопільної системи давали короткочасні успіхи і свідчили про екстенсивний розвиток сільського господарства. Негативний резонанс мало повернення до сталінських обмежень присадибних господарств колгоспників, щоб воно не «заважало» їм працювати у колгоспах. Обсяг продукції, що надходила у ринкову торгівлю, зменшився, внаслідок чого зросли ціни, постраждали інтереси міських споживачів. Посуха 1963 р.

загострила становище: почалися труднощі з постачанням населенню хліба. Довелося витрачати валюту для його закупівлі за кордоном. Країна потрапила у залежність від імпорту хліба, з якої вже не могла вирватися.

Восени 1961 р. було прийнято третю програму КПРС, яка проголошувала можливість побудови комунізму за 20 років. Для більшої переконливості текст програми був перенасичений цифрами зростання виробництва, очікуваними на 1970—1980 pp. Водночас на випадок провалу програми підкреслювалося, що її можна виконати за сприятливих міжнародних обставин.

Ще одним нововведенням М. Хрущова став поділ партійних, радянських, профспілкових_ й комсомольських організацій за виробничим принципом — на промислові й сільські. Ця реформа передбачала наближення керівництва до конкретних виробничих справ. Водночас збереження попередніх виробничих відносин, форм і методів керівництва не принесли бажаних результатів. Три надпроекти М. Хрущова — освоєння цілини, розширення посівів кукурудзи, програма з тваринництва (догнати та випередити США у виробництві м'яса, масла та молока) не дали очікуваних результатів. Водночас у кожній з них було багато привабливого. Ірраціональними їх робили, як правило, масштаби, методи, терміни виконання.

Наприкінці 1963 р. М. Хрущов, усвідомивши безперспективність своїх спроб забезпечити стійке зростання сільського господарства, зробив крутий поворот в аграрній політиці партії, а можливо, і крок на шляху демократизації системи управління. Рішення двох пленумів ЦК КПРС (грудень 1963 р. та лютий 1964 р.) заклали основи курсу на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва. Але ліміт часу, що відвела Хрущову історія, через кілька місяців був вичерпаний.

У жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС М. Хрущова звільнили від обов'язків першого секретаря ЦК і голови Ради Міністрів СРСР. Його дії були кваліфіковані як волюнтаристські, що заперечували принцип колективного керівництва.

Економічні реформи в 60-ті роки та причини їх згортання

Обраний у жовтні 1964 р. першим секретарем ЦК КПРС Л. Брежнєв не сприйняв намагань Хрущова щодо реформування системи управління народним господарством.

На його позначення офіційне суспільствознавство запровадило термін «розвинутий соціалізм». Активно пропагувалася теза, що в суспільстзі, яке вступило в смугу розвинутого соціалізму, поступово зникають майже всі відмінності між людьми — класові, майнові, освітні, національні.

Застій в розвитку СРСР і України спричинений:

1) посиленням адміністративно-командних важелів в економіці після десятиліття хрущовських реформ і неосталінізму в ідеології;

2) нездатністю нового керівництва відреагувати на виклик часу, коли світ вступив у нову фазу НТР;

3) надприбутками, що потекли до СРСР у вигляді «нафтодоларів» після підвищення цін на нафту у світі і дали йому змогу деякий час не тільки «латати дірки» у своїй економіці, а й змагатися з США у військовій промисловості та боротися за «третій світ».

Після усунення М. Хрущова головою Ради Міністрів СРСР став О. Косигін, який розпочав економічну реформу, спрямовану на посилення економічних стимулів у діяльності підприємств та організацій. В Україні на нові методи планування та економічного стимулювання у 1966 р. перейшло 15% підприємств, а в 1970 р. — 85%.

На першому етапі реформа сприяла поліпшенню показників виробництва. Але економіка не позбулася партійного і відомчого диктату. Працівники не відчували себе господарями виробництва. Економічні методи керівництва розчинилися у командно-адміністративних. Економіка й надалі залишалася витратною, екстенсивною.

70-ті роки ознаменувалися початком технологічного етапу НТР. Зокрема, в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва провідна роль належала науці. Сільське господарство республіки спиралося на міцну наукову базу, яку становили 159 сільськогосподарських науково-дослідних установ. Працювало понад 8300 науковців. Однак такий науковий потенціал через забюрократизованість використовувався неефективно. Чимало наукових розробок, спрямованих на інтенсифікацію аграрної галузі, через відомчі гальма не вдалося впровадити в сільськогосподарське виробництво.

Водночас у процесі зміцнення та вдосконалення матеріально-технічної бази сільського господарства, переведення його на індустріальну основу поглибилася спеціалізація галузі. Виникли самостійні виробництва й галузі в землеробстві та тваринництві. У 70-ті роки колгоспний і державний сектори на селі були охоплені міжгосподарською кооперацією та агропромисловою інтеграцією, вищий ступінь якої становили агропромислові підприємства та об'єднання. Все це вимагало теоретичного осмислення, практичних висновків і рекомендацій щодо вдосконалення керівництва, матеріально-технічного постачання і регулювання економічних і правових відносин з опорою на людський фактор. Але цього не сталося. Значну частину коштів, спрямованих у село для підвищення родючості земель, механізації виробництва, соціального забезпечення, витрачали на будівництво розкішних об'єктів.

Велику увагу в цей час було приділено розвиткові паливно-енергетичного комплексу. В Україні вже в 1978 р. стали до ладу найбільша в Європі Запорізька і Вуглегірсь-ка ДРЕС, Криворізька, Придніпровська та інші потужні теплові електростанції. В 1980 р. були здані в експлуатацію два останні агрегати Дніпрогесу-2 у Запоріжжі. Помітних успіхів досягли нафтовики і газовики. В 1970 р. почали діяти газопроводи Єфремівка—Київ—Кам'янка-Бузька, Шебелинка—Слов'янськ, Диканька—Кривий Ріг. На 1975 р. було введено в експлуатацію 26 нових нафтових і газових родовищ.

Позитивних результатів було досягнуто в гірничорудній, вугільній, металургійній промисловості. Розвивалися машинобудівна, металообробна, електроенергетична, хімічна, нафтохімічна промисловість. Виникла нова галузь — мікробіологічна промисловість. Збільшувалися виробництво і постачання сільському господарству концентрованих добрив, засобів захисту рослин.

Провідною тенденцією машинобудування ставало створення систем машин, автоматичних та потокових ліній, впровадження нових технологій. У 1975 p., наприклад, у всіх галузях промисловості України комплексну механізацію й автоматизацію було запроваджено на 100 підприємствах, у 6 тис. цехах, дільницях і виробництвах почали діяти 8 тис. механізованих потокових та автоматизованих ліній. На Дніпропетровському металургійному заводі став до ладу унікальний стан вітчизняного виробництва для прокатування вагонних осей оригінальним методом (без кування) — агрегат удвоє легший та вчетверо продуктивніший за найкращі світові зразки.

У республіці почалося виробництво потужних і досконалих тепловозів, тракторів, бурякозбиральних та кукурудзозбиральних комбайнів, а також морських суден, сучасних літаків.

Однак Україна, як і весь колишній СРСР, прокладала шлях до індустріалізації на основі «валової» економіки і тотального підкорення людини виробництву. Символами цього були економічно малорентабельні БАМ, «рукотворні» моря на Дніпрі, «найбільші в Європі» Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові електростанції та інші гігантські Еовобудови, часто небезпечні для людини. Без необхідного наукового обґрунтування високими темпами розвивалася атомна енергетика: розгорнулося будівництво потужних АЕС у густонаселених та маловодних Південно-За-хідному і Південному економічних районах України. В межиріччі Дніпра, Десни, Прип'яті споруджувалася Чорнобильська АЕС.

Скута командно-адміністративною системою економіка поступово втрачала чутливість до НТР. Розвиток промисловості відбувався екстенсивно, за надмірних витрат, нарощування паливно-енергетичної та хімічної баз, форсованого залучення до виробництва нових природних ресурсів, що призвело до сировинної та екологічної криз.

Політичні розрахунки центру взяли гору над економічними міркуваннями. Відбулася насильницька колонізація України, всіх союзних республік, яка суперечила їхньому конституційному становищу в СРСР. Вона поступово призводила до занепаду соціально-економічної і духовної сфер життя народів, наростання стагнаційних явищ.

Україна в економічній системі СРСР

Економіка України була тісно пов'язана з господарством усього Радянського Союзу. її населення становило майже 52 млн осіб — 19% від загальної кількості населення СРСР. На українську промисловість припадало 17% промислового виробництва СРСР і понад 23% його сільськогосподарської продукції.

Україна мала багаті природні ресурси, сильний сільськогосподарський і промисловий потенціал. Порівняно з рештою республік Радянського Союзу вона була орієнтована на сільське господарство більшою мірою, ніж Радянський Союз загалом. Промисловий потенціал України був дещо меншим від середнього показника по СРСР через дисбаланс між високоіндустріальними східними і південними областями та значно менше промислово розвинутими західними регіонами.

Водночас Україна була важливим індустріальним регіоном. Продукуючи до 40% усієї радянської сталі, 34% вугілля, 51% чавуну, вона за своїм валовим національним продуктом була на рівні Італії. У 1972 р. за обсягом промислового виробництва Україна перевищувала рівень 1922 р. у 176 разів. Звичайно, українська промисловість знала і піднесення, і спади. В період піднесення 50-х — початку 60-х років, коли темпи зростання становили 10% на рік, вона перевищувала загальносоюзні показники, проте в 70-х та 80-х роках, коли ці темпи знизилися до 2—3% на рік, її промислове зростання було навіть нижчим від середнього по СРСР. Великою мірою це сповільнення пов'язане з наявністю застарілих та неефективних металургійних заводів.

Уповільнення економічного розвитку України, як і СРСР загалом, більше ніж будь-коли загострило потребу капіталовкладень. У той час, коли Москва вкладала великі кошти в нові промислові проекти Сибіру, промисловість України лишалася занедбаною. За перебування на найвищому партійному посту в Україні П. Шелеста вітчизняні економісти особливо гучно протестували проти зменшення частки республіки у капіталовкладеннях.

Шелест Петро Юхимович (1908—1996) —український партійний і радянський діяч. Народився в с. Андріївці на Харківщині. Працював на різних роботах у радгоспі, на залізниці. З1927 р. навчався в Ізюмській радянсько-партійній школі, перебував на комсомольській роботі. Згодом навчався в Інженерно-технічному інституті Харкова. У1932—1936 рр. працював на Маріупольському металургійному комбінаті, одночасно навчався в Маріупольському металургійному інституті. У1937—1940 pp. працював на Харківському заводі «Серп і молот», де посів посаду головного інженера. Під час радянсько-німецької війни перебував на партійній роботі. Займався оборонною промисловістю. Протягом 1948—1954 pp. очолював заводи в Ленінґраді та Києві. У 1954 р. обраний другим секретарем, а в 1954 р. — першим секретарем Київського міськкому КПУ. У1962 р. обраний головою Бюро ЦК КПУ з промисловості й будівництва. З липня 1963 р. — перший секретар ЦК КПУ. У квітні 1972 р. був знятий з цієї посади, у 1973 р. виведений зі складу Політбюро ЦК і відправлений на пенсію. Йому було заборонено оселитися в Україні. Працював на господарській роботі в Москві. Помер 1996 р. у Підмосков'ї. У1996 р. урна з прахом перезахоронена на Байковому кладовищі.

У травні 1972 р. П. Шелеста замінив В. Щербицький, який не бажав порушувати це питання, але воно раз у раз виринало саме собою.

Україна в системі світового господарства.

Серед союзних республік у зовнішньоторговельному обороті СРСР Україна посідала друге місце. Вона була значним постачальником на експорт машин і устаткування, засобів автоматизації, металургійної сировини, прокату чорних металів, сільськогосподарської продукції та інших виробів. За 1971—1982 pp. розширилася участь України у зовнішньоекономічних зв'язках із країнами світу. Продукцію України експортували у 25 європейських країн, 24 азіатські, 35 африканських і в країни американського континенту, в Австралію і Нову Зеландію. Найбільші обсяги її експортно-імпортних операцій припадали на тодішні соціалістичні країни.

Промислові підприємства і проектні установи України безпосередньо надавали технічну допомогу Індії, Єгипту (Асуанська гребля), Туреччині, Іраку, Алжиру, Сирії та ін.

На основі компенсаційних угод за сприяння іноземних фірм в Україні було споруджено кілька підприємств. Вона брала активну участь у різних програмах ООН у галузі підготовки національних кадрів. Деякі інститути АН УРСР стали координуючими щодо виконання комплексних науково-технічних програм у межах Ради Економічної Взаємодопомоги, яку утворювали колишні соціалістичні країни.

Посилення застійних тенденцій в соціально-економічному житті республіки

Екстенсивна спрямованість радянського виробництва вимагала залучення в обіг надлишкової кількості матеріальних ресурсів та робочої сили. Через недостатнє використання досягнень науково-технічного прогресу на нових підприємствах діяли застарілі, екологічно небезпечні технології. В Україні період «застою» характеризувався бурхливим зростанням видобувних галузей, розтринькуванням природних багатств, перетворенням багатьох місцевостей на зони екологічної небезпеки. Однобічна орієнтація промисловості на так звані базові галузі призвела до того, що територія республіки була забруднена відходами мінерально-сировинного комплексу вдесятеро інтенсивніше, ніж Радянський Союз загалом.

Традиційна неуважність до розвитку легкої та харчової промисловості (група «Б»), обмеженість їх сировинної бази зумовили постійний дефіцит якісних товарів. При цьому

зростала мережа закритих магазинів для номенклатурних працівників та керівної еліти.

Зовнішня торгівля стала використовуватися як важіль для ліквідації бюджетного дефіциту і підтримання певного рівня постачання населенню товарів широкого вжитку. Десятки мільярдів «нафтодоларів», які СРСР заробив під час енергетичної кризи 70-х років, було використано не на технічне переобладнання галузей промисловості, а на масову закупівлю найдешевших товарів з метою перепродажу їх вже за значно вищими цінами на внутрішньому ринку.

Починаючи з 1923 p., коли було встановлено державну монополію на продаж спиртних напоїв (у 1914—1922 pp. торгівля горілкою була заборонена), ця стаття доходів стала відігравати істотну роль у бюджеті. Виходячи з фінансових міркувань, держава у 70-х роках особливо широко заохочувала продаж рентабельних міцних напоїв. Споживання алкоголю набрало таких масштабів, що почало загрожувати генофонду населення. Однак медичні й моральні наслідки неконтрольованого поширення алкоголю в державній торговельній мережі злочинно замовчувалися.

Електрифікація, хімізація, меліорація були оголошені магістральними напрямами розвитку в сільському господарстві. Безвідповідальність партійних та відомчих інстанцій, які приймали рішення, та економічна незаінтересованість відчужених від засобів виробництва безпосередніх виробників призвели до тяжких наслідків. Найродючіша у світі смуга придніпровських заплавних чорноземів перетворилася на дно штучних морів, меліоровані ґрунти засоло-нювалися, насичені хімікатами сільськогосподарські продукти ставали небезпечними-для здоров'я людини. Низька якість виготовлення та обслуговування техніки призводила до того, що частка важкої ручної праці в колгоспно-радгоспному виробництві залишалася винятково високою. Основним гальмом у сільському господарстві були встановлені під час колективізації виробничі відносини. Про безперспективність колгоспної системи яскраво свідчать, наприклад, такі факти: присадибні ділянки колгоспників (від 0,3 до 0,4 га) у 1970 р., займаючи лише 3% всіх орних земель країни, давали 55% яєць, 40% молочних продуктів, 33% загального виробництва м'яса, майже 40% картоплі.

Не маючи змоги забезпечити високопродуктивну працю в колгоспах та радгоспах, влада розширювала посівні площі, особливо в головних зернових регіонах, у тому числі й в Україні. Ніякої економії чи раціонального ставлення до земельного фонду не було. Розорюваність сільськогосподарських.угідь досягла 80% проти 25% у США і 48% у Франції. Це призводило до активізації ерозійних процесів (Україна щороку втрачала до 600 млн т родючих ґрунтів).

З визріванням кризи тоталітарної економіки держава все активніше використовувала політику «ножиць цін», (високі ціни на промислові товари для села і низькі — на сільськогосподарську продукцію), перекачуючи в централізовані фонди більшу частину доходів колгоспів та радгоспів. Тому кількість бажаючих залишатися в селі постійно зменшувалася. За 1966—1985 pp. з українського села виїхало 4,6 млн осіб. Внаслідок цього вікова структура сільського населення вкрай погіршилася. Третина населення у селах за існуючої продуктивності праці не могла годувати дві третини населення у містах. Так виникла продовольча проблема — одна з ознак системної кризи тоталітаризму.

Негативний вплив на розвиток сільського господарства, як і промисловості, мало поширення військово-промислового комплексу на нові сфери тоталітарної економіки, що призводило до активного її виснаження. Гонка озброєнь вела СРСР в економічну безодню.

Розвиток науки і техніки. Цивільна авіація в Україні

Цей етап розвитку людства характеризується прискоренням індустріалізації, урбанізації, науково-технічною революцією (НТР), в які було інтегроване й українське суспільство. Відкриття та мирне використання атомної енергії, освоєння космосу, поява нових технологій змінили організацію та управління виробництвом. Провідними силами цивілізації стають наука і технологія. Початком НТР вважають 50-ті роки, коли запрацювали перші атомні електростанції, стартував перший супутник Землі, розпочалося використання у промисловості електронно-обчислювальних машин. Наука, яка раніше була лише джерелом нових технічних ідей, перетворилася на безпосередню виробничу силу. На другому етапі НТР, в 60-ті роки, стає масовою автоматизація виробництва (широке використання роботів, автоматизованих систем управління). Початок 80-х років ознаменував третій етап НТР, на якому в результаті автоматизації та роботизації виробництва робітник дедалі більше віддалявся від виготовлення продукції, здійснюючи лише регулювання та контроль виробничого процесу. Створення комп'ютера стало одним із найбільших досягнень людства, нарівні з відкриттям вогню та винаходом колеса. Величезні можливості для інтелектуалізації праці відкрила мікроелектроніка. Стрімкого розвитку набули біо-технологія і технологія створення матеріалів із наперед заданими властивостями.

Завдяки використанню супутників зв'язку глобального характеру набуває робота засобів масової комунікації. Замість енергомістких постають наукомісткі виробництва. Починає домінувати інтелектуальна праця. Отже, наука і НТР принципово змінили обличчя суспільства. Чітко окреслився процес інтернаціоналізації. Людство поступово об'єднується в єдину соціокультурну цілісність.

В Україні в цей час було налагоджено конструювання та виробництво електронно-обчислювальних машин, сучасних приладів і засобів автоматизації. Вчені Інституту кібернетики АН УРСР завершили розробку електронно-обчислювальних машин нового покоління «Мир-2», «Дніпро-2», науковці Інституту електрозварювання ім. Є. Патона впровадили у виробництво понад 280 винаходів з економічним ефектом у 200 млр. крб.

У 50-ті роки в Україні активно розвивалася цивільна авіація. З 1956 р. на авіалініях України і Радянського Союзу з'явився новий літак ТУ-104, що стало початком нового етапу розвитку цивільної авіації (швидкість — 800 км/год, дальність польоту — 3100 км). З'явився новий літак О. Антонова АН-24.

Розвиток цивільної авіації в 60-х роках характеризувався освоєнням і широким впровадженням реактивної техніки, що дало змогу за першу половину 60-х років збільшити перевезення пасажирів у 6 разів, пошти — в 3—4 рази, вантажів — 2,5 раза. Нарощувалася організація технічного обслуговування і ремонту нової авіатехніки.

60—70-ті роки — період активного застосування авіації в народному господарстві України, яка освоїла весь комплекс сільськогосподарських робіт. Застосовувалася авіація при аерофотозйомці, в системі охорони здоров'я, гідрометеорології, в контролі й дослідженнях лісних ресурсів, запасів риби, перевезенні пошти та вантажів.

У 70-ті роки в Україні було побудовано та реконструйовано 18 злітно-посадочних смуг, зведено 24 нові аеровокзали.

На початку 80-х років цивільна авіація меншою мірою, ніж інші галузі народного господарства, відчула на собі кризові явища. Аерофлот працював більш-менш стабільно, хоча і не досяг особливого прогресу. Було відкрито 17 нових авіамаршрутів.