ІСТОРІЯ УКРАЇНИ З ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В ДОЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ПЕРІОД. ПЕРШІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕНАХ. «ДОІСТОРИЧНЕ» МИНУЛЕ УКРАЇНИ. РОЗВИТОК ПЕРВІСНООБЩИННОГО ЛАДУ

Найдавніша людина з’являється на території України в період давньокам’яного віку (палеоліту), приблизно 800 тис. років тому в Закарпатті (стоянка Корольово) і більш 300 тис. років тому в Придністров’ї (Лука-Врублевецька). Період пізнього палеоліту (близько 35-11 тис. років тому), характеризується появою людини сучасного фізичного типу – Homo Sapiens (людина розумна). Провідною формою соціального об’єднання людей (на відміну від раннього періоду, у якому переважало людське стадо) стає родова община. Корінна відмінність родової общини (т. зв. клану) від людського стада полягала в переважанні кровних зв’язків між членами групи, а також у поширенні суто соціальних механізмів функціонування колективу на противагу біологічному колективізму, що панував раніше у первісних людських істот. У сучасних межах України виявлено приблизно 500 стоянок людей пізнього палеоліту. Населення тоді не перевищувало 20 тис. чоловік.

В епоху мезоліту (середнього кам’яного віку) (10,3 - 7 тис. рр. тому) відбуваються кардинальні зміни у виробництві знарядь праці і зброї: на додаток до традиційних дрюків, палок-копалок, шкребків, проколок, ручних рубил, списів були винайдені лук і стріли. Також помічаються перші спроби приручення диких тварин.

Завершальною стадією кам’яного віку стала епоха неоліту (нового каменю), що продовжувалася з VI по III тис. до н.е. Це час грандіозних змін в економіці: люди поступово переходять до осілості, з’являються нові галузі господарства – скотарство і землеробство. Перехід людства від привласнюючого господарства (збиральництво, полювання) до відтворюючого в науковій літературі прийнято називати неолітичною революцією. В межах України виділяються дві культурно-господарські зони: південно-західна (хліборобсько-скотарська) і північно-східна (полювально-рибальська). У соціальному аспекті пануючим був родовий лад, хоча вже намічався перехід від пізньородової до сусідської общини, в якій панувала б спільність виробничо-споживчих інтересів членів колективу над кровними зв’язками.

У даних умовах поступово збільшується забезпеченість життєвими ресурсами і пов’язана з нею осілість. Приріст населення збільшується не менше ніж у 100 разів. Такий величезний стрибок учені називають першою демографічною революцією.

Влада в родовій общині, як і в будь-якому додержавному, до-політичному суспільстві, не була відділена від усієї маси населення. Вона носила характер примітивного народовладдя (демократії) і не припускала наявності спеціального апарата управлінців-професіоналів. Таке влаштування відносин отримало в науці назву потестарної організації, від лат. potestas – влада, могутність. Главою клану вважався самий старший за віком. У пізньородовій общині відбувається виділення господарської, військової і сакральної влади. У тих випадках, коли функції керівника, полководця і чаклуна обіймалися в одних руках, влада ватажка ставала надзвичайно могутньою для первісного суспільства.

Родова община, залишаючись єдиним власником засобів виробництва (промислова територія, худоба, іноді знаряддя праці), була також і єдиною економічною одиницею. В умовах розкладання первіснообщинного ладу ці функції переходять до патріархальної сім’ї (значно пізніше – до парної сім’ї), але ще тривалий час навіть після виникнення держави власність на общинну землю залишалася колективною, що не підлягала відчуженню поза громадою.

Однією з блискучих культур часів переходу від неоліту до бронзового віку в Україні являється трипільська археологічна культура, названа так по місцю виявлення перших її пам’ятників поблизу с. Трипілля на Київщині в 1893 р. відомим ученим В.В. Хвойкою. Трипільська культура, що існувала в IV-III тис. до н.е., була поширена на Нижньому Дунаї, Дністрі, Бузі, частково в Середньому Придніпров’ї і входила в комплекс типологічно схожих культур Балканського півострова. До деякої міри Трипілля можна назвати «культурою кочуючих хліборобів». Населення трипільської культури було достатньо розвинене і перебувало в стадії «передміської» цивілізації: поселення «трипільців» у середньому мали більш ніж по 2000 будівель, які розташовувалися декількома концентричними колами, що забудовувались послідовно протягом тривалого часу. Чисельність населення такого «міста» коливалася від 15 до 20 тис. жителів. На ранньому етапі існування трипільської культури сумарна кількість її носіїв коливалася близько 30 тис. людей, наприкінці середнього етапу вона зросла до 410 тис. Далі спостерігається деякий спад: 330 тис. у середині й близько 100-120 тис. наприкінці пізнього етапу.

Надзвичайною рисою трипільської культури, у цілому також не властивою енеоліту, як і висока щільність та велика чисельність населення, був переважно мирний, не військовий її характер. При розкопках трипільських поселень практично не виявляється залишків озброєнь і спеціальних оборонних споруд (окрім того, що само по собі концентричне забудування поселень носило певно захисний характер). Нарешті, дивна загадка загибелі культури. Академік П.П. Толочко стверджує, що на початку III тис. до н.е. трипільські «мегаполіси» раптом припинили своє існування: будинки були спалені, їхні мешканці кудись зникли. Немає слідів масової загибелі, немає величезних могильників. Житла кинуті з усім скарбом. При розкопках знаходять горщики, зернотерки, різноманітні кам’яні і кістяні знаряддя праці. Але ж кожне являло в ті далекі часи величезну цінність.

У V-II тис. до н.е. різноманітні регіони України переживали або енеоліт (мідно-кам’яний вік), або бронзовий вік. Зокрема, з енеолітом зв’язують трипільську археологічну культуру, а з бронзовим віком – ямну і зрубну культури. Характерною рисою даного періоду було створення значних племінних союзів на чолі з вождями і розширення культурно-економічних контактів. Колосальним нововведенням цієї епохи був перехід ряду племен степових і лісостепових зон планети до інтенсивного кочового скотарства, що виокремилось із комплексного хліборобсько-скотарського господарства. Даний прогресивний перехід учені називають першим в історії людства суспільним поділом праці.

Грандіозним нововведенням епохи бронзи було також освоєння технології плавлення металу. Метал (чи то мідь, чи то бронза – перший штучно створений людиною сплав міді з оловом або миш’яком) був рідкістю, високо цінувався і передавався в спадщину у вигляді виробів або навіть злитків. Тому тривалий час як основний матеріал для виготовлення знарядь праці продовжував використовуватися камінь (частіше за все, кремінь).

На нашій території в III тис. до н.е., відбувається і формування арійської гілки індоєвропейської спільності. Професор Д.Я. Телєгін зв’язує зі східною групою праіндоєвропейського масиву – предками арійських племен – середньостогівську археологічну культуру в степовій зоні України. Наприкінці IV - на початку III тис. до н.е. основною галуззю скотарського господарства цих племен було конярство (серед останків тварин 74 % належить кісткам домашнього коня), що, на думку дослідників, висуває південь лісостепу України на одне з провідних місць у світі в справі приручення і виведення домашнього коня. У цю ж епоху, наприкінці IV тис. до н.е., у степах України з’являються кургани, що на сторіччя стануть невід’ємним елементом ландшафту цієї зони. Кургани являють собою округлі насипи різної висоти, під якими знаходяться поховання. Проте, це не просто земляні насипи: навколо них зберігаються залишки складних архітектурних споруд із землі, дернових грудок, каменю і дерева. Поява курганів із викладеними навколо каменями або вертикально поставленими плитами дослідники зв’язують із культом сонця.

Бронзовий вік в Україні – завершальна стадія первіснообщинного ладу. У ньому зародилися і дозріли всі передумови для появи станово-класових відносин, що панують на наступних історичних етапах.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.