Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ З ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІСТОРИЧНОГО ПІЗНАННЯ. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ІСТОРІОСОФІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ІСТОРІОСОФІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

В історії української історіографії й історіософії можна виділити кілька наступних періодів:

1) доба давньоруського літописання, коли в Україні-Русі існувала міцна князівська держава, а історичні твори в формі літописів створювалися при княжих резиденціях чи в монастирях; в історіописанні домінували релігійні концепції провіденціалізму (ХІ–XIV ст.);

2) доба литовсько-руського літописання й українсько-польської публіцистики, коли українські землі втратили свою суверенність, а старі традиції літописання при монастирях збагачувалися новими західноєвропейськими ідеями прагматизму та виникали нові – публіцистичні – різновиди історичних творів (XIV–XVII ст.);

3) доба козацького літописання, коли виникає держава Війська Запорозького, а її творці описують славні й ганебні діяння народу й вождів, легітимізуючи право нової «козацько-малоросійської нації» на волю і державу; історичні праці були чимось середнім між літописами, політичними памфлетами і барочними повістями (XVII-XVIII ст.);

4) доба наукової історіографії, коли на історіописання поширюються принципи науки – критицизм супроти історичних джерел, вимоги повторюваності досягнутого результату іншим дослідником, прагнення використання достовірних наукових результатів у практичній площині управління тощо (кінець XVIII–XX ст.).

Остання доба поділяється на кілька більш дрібних періодів:

а) історіографія «українського національного відродження» – антикварництво, критична історія й романтизм (кінець XVIII – половина XIX ст.), народницька історіографія (1860-ті рр. – початок ХХ ст.), державницька історіографія (з 1920-х рр.);

б) доба радянської історіографії – часи методологічного плюралізму (1920-ті рр.), часи безперечного диктату марксистсько-ленінсько-сталінської догматики (1930-ті – початок 1950-х рр.), часи розквіту й перші ознаки кризи радянської історіографії (1950-ті – кінець 1980-х рр.);

в) пострадянська, або українська національна історіографія (з 1990-х рр.). З другої половини 1990-х рр. стали справжнім одкровенням для України новітні зарубіжні течії – історіографічний постмодернізм і нова інтелектуальна історія, що здобули поширення на Заході у 1970-1980-х рр. Представники цих течій й їхні теперішні українські адепти акцентують увагу на історичному наративі – на мові, структурі тексту, що створюється дослідником у процесі прочитання історичних свідоцтв. Історична реальність виступає в новому тлумаченні не як щось зовнішнє суб’єкту пізнання, а як те, що конструюється мовною і дискурсивною практикою.