Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ З ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІСТОРИЧНОГО ПІЗНАННЯ. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ІСТОРІОСОФІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ ТА ІСТОРІОСОФІЯ. СПЕЦИФІКА ІСТОРИЧНОГО ПІЗНАННЯ

Коли дослідник береться за вирішення навіть вузьких, спеціальних проблем, він не може обійти проблем загальних, його мислення завжди концептуальне. Історик виходить з більш широкої картини світу, з загального світобачення, певної філософії історії. Філософія історії - область філософського знання, що охоплює онтологічні питання історичного процесу - такі, як смисл і напрямок історії, розчленовування і послідовність основних історичних епох, специфіка історичного процесу, співвідношення історії і природи, свободи і необхідності в історичній творчості, а також гносеологічні і логіко-методологічні проблеми історичної науки.

Термін «історіософія» (грец. historia + sophia мудрість) став досить популярним в українській історіографії, хоча в світовому науковому співтоваристві він не набув наукового статусу. Цей термін допускає досить широке трактування. Більшість дослідників не розрізняють філософію історії та історіософію, використовують ці терміни як тотожні, що, на наш погляд, не зовсім справедливо. Історіософія розглядається як певна сукупність суспільно-світоглядних ідей, які складають аксіологічний пласт – оціночний критерій – у філософській системі викладу історії. Історіософію в цьому плані можна порівняти з теологією історії. Історіософія пов’язана з релігійним розумінням історії. Цілком правомірне вживання терміну «історіософія» як синоніму «історичної ідеології».

Історик дивиться в минуле з сучасності, що й визначає перспективу його бачення. Він висловлює своє судження про минуле, так чи інакше, виходячи з певної точки зору. Зі зміною «сучасності» змінюється і та перспектива бачення минулого, яку вона визначає. Надалі можуть відбуватися нові події, що задають нове прочитання історичного досвіду, його переосмислення. Кожне покоління сприймає та інтерпретує минуле на базі своїх концепцій, цінностей, світогляду, котрі визначають його ставлення до навколишнього світу.

Проблема взаємовідносин ідеології, політики й історіографії - одна з найбільш складних для історичної науки. Багато видатних філософів і істориків приходили до песимістичного висновку про те, що історична наука взагалі не в змозі звільнитися від полону ідеології й політики. Історична наука в усі часи була пов’язана з політикою, являлась сферою, в якій реалізовувалися на історичному матеріалі різні політичні інтереси та прагнення. Різні політичні сили розглядають історію частіше всього лише як засіб легітимації – обґрунтування і виправдання своєї нинішньої політики. Для багатьох політичних еліт властиве переконання: той, хто контролює знання про минуле, володіє сьогоденням, а той, хто має владу над часом, зберігає владу над людьми. В силу цього історичні знання виявилися в тісному зв’язку з ідеологією і навіть у залежності від неї. В свою чергу, вони можуть впливати на політику й ідеологію.

«Немає історії, є історики», «кожне покоління переписує історію наново», «всяка історія є осучасненням минулого». В марксистській літературі подібні погляди зазнавали нищівної критики як науково неспроможні. Але сьогоднішня практика їх підтверджує, більше того - вони сприймаються як банальності.

Плюралізм історичних суджень пояснюється самим предметом дослідження, тобто множинністю історичної реальності в усіх її різноманітних проявах. Різні філософські системи, багатство принципів і методів історичних досліджень можуть відрізняти сучасну історичну науку від колишньої догматичної. Але такий плюралізм загрожує розмиванням «змістовного ядра», сенсу пізнавальної діяльності.