Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ З ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ПІЗНЬОМУ СЕРЕДНЬОВІЧЧІ. ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКА ДЕРЖАВА. УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО ЯК ІСТОРИЧНЕ ЯВИЩЕ

Вперше термін "козак" згадується у Початковій монгольській хроніці (1240 р.). У перекладі з тюркських мов він означає "одинокий", "схильний до розбою, завоювання". Пізніше у XVI ст. цей термін зустрічається у словнику половецької мови "Кодекс Куманікум" (1303 р.) та в додатку до грецького збірника житій святих "Синаксаря". У половецькому словнику слово "козак" мало позитивне значення - "страж", "конвоїр", тоді як у грецькому збірнику згадувалось у негативному сенсі: "розбійник". 

Проблема появи та формування козацької верстви є до кінця не визначеною. Зараз існує декілька версій, що пояснюють походження козацтва:

1. "Автохтонна" — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю."Хозарська" — ототожнює козаків з давніми народами степу "козарами" або хозарами.

2. "Бродницька" — витлумачує генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — "бродниками", які жили у пониззі Дунаю.

3. "Уходницька" — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю.

4. "Татарська" — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво.

5. "Захисна" — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі.

6. "Соціальна" — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію у нових місцях проживання.

7. "Чорно-клобуцька" — вбачає в них нащадків "чорних клобуків" — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі.

8. "Болохівська" — пов'язує козаччину з існуванням в давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів.

9. "Черкаська" — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції у Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали у Тмутаракані.

Проте жодна з цих теорій не може самостійно пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. 

Поява такого історичного явища як козацтво зумовлена низкою причин: 

1. Існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами у порубіжжі між европейською хліборобською та азіатською кочовою цивілізаціями. Козацтво сформувалося на стику між слов'янським та тюркським етнічними масивами, між християнством та магометанством.

2. Досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками та бродниками.

3. Зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель.

4. Посилення феодальної експлуатації, прогресуюче закріпачення, наростання релігійного та національного гніту.

5. Зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від нападів турків і татар.

Спочатку переважна більшість козаків господарювала в степах сезонно. З весни до осені під час так званих степових уходів вони полювали, рибалили, збирали мед диких бджіл, їздили до чорноморських лиманів по сіль. Одночасно з господарським промислом у Дикому полі (на великому кордоні між кочовим і осілим світами) виникає воєнний промисел, який на своєму початковому етапі зводився до силового заволодіння чужими здобутками праці. Люди, які займалися воєнним промислом або поєднували господарчий промисел з воєнним, стали називатися козаками, а саме явище – козакуванням. Козакування у ХІV ст. спочатку виникає на південному боці кордону у татар, а у ХV ст. – і в українців. Козацтво зазнало на собі величезний вплив східного татарського світу: одяг, зачіска, зброя, їжа, ключові військово-політичні терміни, тактика і структура війська. 

Козацтво як соціальна верства не було однорідним. Поряд з городовими козаками, що мешкали постійно в містах Чигирин, Канів, Корсунь, Черкаси та перебували на державній службі, виникла нова категорія – низові козаки, які створили хутірське господарство нижче дніпровських порогів (звідси назва – «запорожці»). Його панівною галуззю стало скотарство, поширилося конярство, землеробство. Розвивалися промисли і ремісництво – серед козаків були ковалі, зброярі, кораблебудівники. Значне місце займала торгівля хлібом, медом, шкурами, рибою, воском, худобою. Купували ж козаки зброю, боєприпаси, сукно, папір. Через територію проходили важливі торговельні шляхи, що давало змогу козакам отримувати мито.

Основою господарської колонізації пониззя Дніпра стали січі – місцеві оборонні фортеці. Так зимівники уходників перетворилися в укріплені стани з постійним населенням. На середину ХVІ ст. Великий Луг укрила досить густа мережа козацьких поселень – січей, станів, городців. Серцевиною козацької державності стала одна головна Січ за дніпровськими порогами – Запорізька.

Перша Запорізька Січ знаходилася на острові Мала Хортиця (в районі нинішнього м. Запоріжжя), Вона була створена в 1556 р. українським православним князем Дмитром Вишневецьким і служила опорним пунктом і військовою базою козацтва в пониззі Дніпра. Звідси було зроблено кілька походів проти кримського хана і турок. У 1557 р. фортеця була зруйнована, і козаки створювали інші. Існує думка, що перша Запорізька Січ була створена пізніше, на о-ві Томаківка. Усього січей (разом з Малохортицькою) було вісім: з 1560-х по 1593 р. – на о-ві Томаківка, у 1593-1638 рр. – на о-ві Базавлук, у 1638-1653 рр. – на Микитиному Розі, у 1652-1709 рр. – на річці Чортомлик, у 1709-1711 рр. – на р. Кам’янці, у 1711-1734 рр. – в Олешках, у 1734-1775 рр. – на р. Підпільна.

Протягом XVI–XVII ст. Січ набуває ознак держави: контролює величезну територію степів України, має свій уряд, військово-адміністративний устрій, власний суд і підтримує дипломатичні відносини з іншими державами. Територія цієї держави називається землями Війська Запорізького або Вільностями Війська Запорізького. Вся повнота влади в цій державі належала січовій (військовій) раді, де право голосу мав кожен запорожець. Рада керувала всіма важливими справами Січі. На раді обирали козацький уряд – військову старшину: кошового отамана, військового суддю, осавула, військового писаря тощо. На час походу рада обирала його військового керівника – «старшого» або гетьмана.

Військово-адміністративною і господарською одиницею Січі був курінь, до яких приписувалися козаки. Назви куренів свідчать, що Січ приймала вихідців з усієї України: Полтавський, Уманський, Корсунський, Канівський та ін. Куренем називалася і «казарма» в Січі-фортеці, де проживали молоді неодружені козаки. Козаки куреня обирали курінного отамана і курінну старшину. Територіально-адміністративною одиницею Війська Запорізького була паланка. Жителі паланки – козаки були приписані до певних куренів, а селяни, що з’явилися як окремий від козаків прошарок посполитих лише в добу Нової (Підпільненської) Січі, підлягали запорозькому товариству в цілому, платили податок, забезпечували його фуражем і провіантом.

Запорізька Січ зіграла виключно важливу роль в історії українського народу, особливо в його національно-визвольній боротьбі.

Ще на початку ХVІ ст. козацтво стало організованою силою і широко використовується старостами прикордонних територій для оборони проти татар. У цій справі прославилися Бернард Претвич, Предслав Лянцкоронський, Остафій Дашкевич тощо. У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького формування: 300 козаків були прийняті на державну службу, записані у реєстр (список) і отримали правовий статус регулярного війська. Король Стефан Баторій вписав до реєстру 500 козаків, які за свою службу звільнялися від податків, одержували землю на правах рангового володіння, військово-адміністративну незалежність від місцевої влади, судовий імунітет. Основними завданнями реєстровців були охорона кордонів та контроль за нереєстровими козаками. 

Головним противником станових інтересів козацтва в Речі Посполитій була польська шляхта. Вона бачила в козацькому війську загрозу, в козацтві – можливого політичного конкурента. Складалася неоднозначна історична ситуація; визнати становість козацтва (тобто законні права, обов’язки, привілеї) шляхетська держава не хотіла, але і обійтися без його військової сили не могла. 

Після Люблінської унії козацтво зазнає змін. Основним джерелом поповнення стає селянство і міщанство, які більше всіх страждали від посилення феодального гніту, пограбування і насильства. Поповнюють козацтво і вихідці з бояр або службових родів. Військові навички колишніх бояр виділяли їх із загальної козацької маси. Вони складали основу реєстру, тобто козаків, визнаних королем як васалів, що мають атрибути, обов’язки і пільги, «вольності». У козацтві починають зароджуватися елітарні тенденції, мало сумісні із запорізьким демократизмом. Носієм демократичних настроїв залишалося Низове Військо запорожців. Протистояння цих течій у козацтві буде проявлятися неодноразово в подальших подіях: у селянсько-козацьких виступах кінця XVI – початку XVII ст., у визвольній війні середини XVII ст., громадянській війні – Руїні і в XVIII столітті – віці «козацького бароко».

Після створення реєстру (1570-і роки) козаки визнавалися за прийнятими на державну службу. Боротьба за поширення основних прав на все козацтво привела до того, що в кінці 20-х років XVII ст. організаційно оформляється нереєстрове козацтво. Незалежно від призначеного для реєстру старшого (гетьмана) обирався гетьман нереєстрових, створювалися відповідні структури козацького війська. Серед перших гетьманів були Іван Сулима, Левко Іванович, Тарас Федорович. 

Право козаків на землю і вільну господарську діяльність, самоврядування, свободу від кріпацтва, особливі привілеї (наприклад, податкові чи право винокуріння) зацікавлювали селян та міщан і спричиняли масове «покозачення» сільського і міського населення України. Масове покозачення стало формою народно-визвольного руху в Україні, визначило близькість інтересів селян і козаків, що виявилося в майбутній спільній визвольній боротьбі.

Найбільшими виступами кінця XVI ст. були повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591-1593 рр.), Семерія Наливайка і Григорія Лободи (1594-1597 рр.). Усі вони переросли в масові повстанські рухи, придушені місцевою шляхтою або коронними військами. 

Новий сплеск народної боротьби пов’язаний з початком XVIІ ст. Польща вступила в смугу безперервних воєн і жодного разу не обходилася без козацької допомоги. До козацьких походів приєднувалися селяни і міщани, а після закінчення військових дій оголошували себе козаками і відмовлялися підкорятися польській адміністрації. 

Україна на початку XVIІ ст. вступила в новий період хвилювань і бродіння. На її території з’явилися каральні експедиції коронного гетьмана Станіслава Конецьпольського. У відповідь на ігнорування інтересів козацтва, посилення соціального і релігійного гноблення у 20-30-х рр. XVII ст. прокотилася хвиля повстань, організаційною і бойовою силою яких було козацтво. Найбільш масовими були повстання, очолювані Марком Жмайлом (1625 р.), Тарасом Федоровичем (Трясилом) (1630 р.), Іваном Сулимою (1635 р.), Павлом Бутом (Павлюком), Якимом Острянином (Остряницею), Дмитром Гунею і Скиданом (1637-1638 рр.). В останньому виступі чітко була визначена мета боротьби: звільнити Україну від гніту Речі Посполитої, ліквідувати національно-релігійне гноблення. Закінчилося повстання поразкою. Козаки присягли не піднімати повстань і бути покірними владі Речі Посполитої. Була прийнята «Ординація Війська Запорозького». Цей документ польської влади обмежував чисельність реєстру 6 тисячами, відміняв виборність старшини, забороняв зайняття козацьких посад нешляхтичам, вимагав відмовитися від несанкціонованих польськими властями збройних виступів проти татар і турків тощо.

Протягом 10 років – з 1638 р. по 1648 р. в Україні не відбулося жодного народного виступу. Козаки тримали вірність даному слову. Поляки називали це десятиріччя Pax aurum – «золотим спокоєм». Однак це було затишшя перед бурею, яка визрівала в глибинах українського суспільства і увірвалася в історію у 1648 р. початком Визвольної війни під керівництцвом Богдана Хмельницького.