Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України з давнини до початку XXI століття

Біографії історичних діячів

Махно (Міхненко) Нестор Іванович (1888—1934) — провідник повсталого революційного селянства Півдня України в роки революції та громадянської війни. Народився у селянській родині в с. Гуляй-Поле на Катеринославщині. Закінчив два класи початкової школи. Працював у поміщиків, потім робітником. У 1906-1908 — член організації анархістів-комуністів "Спілка бідних хліборобів", у складі якої брав участь в експропріаціях. У 1910 засуджений до смерті, але плутанина у даті народження (в усіх документах фігурував 1889) дала змогу "неповнолітньому" Махну замінити її довічною каторгою. У 1911—1917 перебував в ув'язненні. Після Лютневої революції 1917 Махно повернувся до Гуляй-Поля, де почав власні революційні перетворення: розподілив поміщицьку землю між селянами, створив військовий загін. Не визнавав влади ні Тимчасового уряду, ні Центральної Ради. Влітку 1918 очолив боротьбу селян проти німецьких окупантів та П. Скоропадського, потім проти Директорії УНР та денікінців на боці більшовиків. Ідейно стояв осторонь більшовизму і анархізму. Після виступу проти політики воєнного комунізму (1919) був оголошений радянською владою поза законом. У період денікінської окупації України вів активну боротьбу в білогвардійському тилу. У 1920 уклав угоду з більшовиками щодо розгрому Врангеля. По завершенні цієї операції почалося масове знищення махновщини радянською владою. Протягом 1921 Махно вів боротьбу проти Червоної армії, але у серпні змушений був емігрувати до Румунії. В УСРР Махно заочно був визнаний "бандитом". У квітні 1922 переїхав до Польщі, деякий час мешкав у Німеччині, з 1926 у Парижі. В останні роки життя займався літературною діяльністю.