Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Михайло Грушевський 'Історія України'. Доба козацька

74. Острянинова війна і пригнетеннє козаччини

Придавив Потоцкий козаччину на волости, але на Запорожу не здужав задавити: там далї збирав ся козацький нарід. Ватаги Кизима і Скидана, уступивши ся перед реєстровими, громадили ся там. Коли полк реєстрових прийшов був робити порядок на Запорожу з поручення Потоцкого, під проводом Караімовича, Гуня, що був старшим на Запорожу, не тільки не піддав ся, а ще й реєстрові з Караімовичевого війська почали переходити до нього, так що той скоріш подав ся назад на волость.

Запороже чекало тільки весни, щоб підняти ся наново та нагородити собі програну війну, і завчасу розіслало своїх людей-підіймати нарід Старшим вибрано сим разом Яцка Острянина, довголітнього полковника козацького. Він кинув ся на лївобічну Україну, де нарід особливо був приготований до повстання. Військо польське силкувало ся загородити йому дорогу, але Острянин зручно обминув його, від Кремінчука скрутивши на північ, і пройшов на устє Голтви, де вона тече до Псла. Тут заложив під м Голтвою табор на дуже гарній позиції, серед ярів і байраків, і міцно укріпив ся. Польське військо, що сгояло на Україні, кинулось на Острянина іпробувало здобути табор козацький, але відбито його, а потім козаки, взявши в два огнї з засідки погромили Поляків ще гірше, так що цілі роти польські погинули, і мусїли вони відступити.

Розохочений тим Острянин зробив помилку: замість того, щоб зістати ся на добрій позиції та збирати далї військо до себе, він, не чекаючи полків, що наспівали до нього, пішов за Поляками на здогін під Лубни. Сподівав ся він в дорозі перейняти ті полки, що поспівали до нього—Скидана з Чернигівщини, Солому з Київщини, Путивльця й Сикирявого з иньших мість. Але розминув ся і підійшовши під Лубни, мусів сам з своїми силами стати до бою з Поляками, програв битву і мусів спішно відступати в гору до Слобідщини. А тим часом і ті полки, що йшли йому в поміч—Донці й Запорозці, не можучи знайти Острянина, наскочили на Поляків і мусїли піддати ся, видали своїх полковників, але нічого не виграли тим; повторила ся історія солоницька: під час дальших переговорів Поляки несподівано напали на козацький табор і порізали, побили сих козаків до ноги. До Острянина тим часом приступила така сила покозаченого народу з Роменщини, що він задумав знову вдарити на Поляків, зайшовши від полудня, коло Сніпороду; але нова битва знову випала для козаків нещасливо, і після того Острянин став відступати понад Сулою в низ. Поляки йшли за ним; по новій битві під Жовнином Острянин вважав справу програною і покинувши військо з частиною козаків, пішов за московську границю: оселив ся там в Слобідщинї, теперішній Харківщині. В ті сторони йшли наші люди, з того часу як пани польські стали заводити і за Дніпром польські порядки, а особливо по кождій невдатній війні велика сила нашого народу йшла туди, осідала слободами і заводила подібний устрій козацький, як на Україні.

Над полишеним Острянином військом взяв провід Дмитро Тома-шович Гуня, що і в торішній війні вже раз виратував військо козацьке від погибели і сим разом не допустив козакам розсипати ся: дав добру відправу Полякам, а потім, чуючи, що надтягає сам гетьман Потоцкий з новими силами, відступив на саме Дніприще й заложив тут новий табор на старих окопах, над старим річищем Дніпровим, де ще за давніх часів били ся козаки з старостою черкаським. Позиція була незвичайно добра, а Гуня ще так добре їі укріпив, що потім польські інжінери признавали, що позицію сю ніяк не можна було добути; хіба тільки голодом можна було виморити той табор, а не здобути. Се відступленнє з під Жовнина і оборона на Старці-Дніпрі записали Гуню на вічні часи між найславнїйшими проводирями козацькими.

Потоцкий обложив козацький табор, але побачив, що здобути його не можна, і розпочав переговори; Гуня відповів, що не від того аби мирити ся, але не так як під Кумейками, а з честю—щоб козакам вернено всі давні вільности. Умисно затягав переговори, сподіваючи ся, що прийдуть помочи, а Поляки постоявши, стратять охоту до війни. Пробував їх Потоцкий обстрілювати —терпіли. Задумав виманити з табору і почав нищити, палити сусідні околиці—козаки жалували ся, але таки терпіли. Зносили недостачу в поживі й припасі, сподіваючи ся полковника Филоненка, що віз до них всякий запас з-за Дніпра. Та спіткало їх нещастє: наскочив Филоненко на Поляків і хоч сам пробив ся, але з голими руками: весь обоз його попав в руки Полякам. Дуже се підрізало козаків і тепер вони вже на правду почали просити згоди у Потоцкого. Але той не мав тепер охоти багато говорити: козаки мусїли прийняти тяжкі постанови, що уложив на них сойм по торішнім повстанню. Одно що козаки вибороли собі своєю завзятою обороною на Старці: Поляки сим разом не жадали видачі проводирів -всім було пробачено, як що тільки не згинув в битві або в котрійсь різнї, що без милосердя задавали козакам польські вояки, де мали до того силу.

Аж тепер придушено козаччину. Зіставлено війська козацького всього кілька тисяч. Шість тисяч мало бути по закону, але й сього числа не додержувано, бо не вписувано на порожні місця, а крім того повписувано в реєстр богато некозаків, а Поляків. Виборну старшину скасовано, всіх старших настановляли впасти польські, і то полковників не з козаків, а з шляхтичів польських, і вся вища старшина була польська. Польські пани мали правити козаччиною. Мешкати козакам позволено тільки в староствах Черкаськім, Корсунськім і Чигиринськім. Всі не вписані в реєстр мали бути послушні панам і старостам.

Козаки попробували ще просити короля, щоб зняв ті тяжкі постанови, але се нічого не помагало. Ще якийсь час хвилювала ся ко-

заччина, збирали ся купи, але по двох невдатних війнах не мали охоти до третьої. Потоцкий з військом стояв над душею і не було надії на успіх нового повстання. По тім як козацькі посли ні з чим вернули ся, при кінцї 1638 р. переведено нові порядки Наставлено війську козацькому нову старшину, замість старшого—комісара польського, полковниками самих „родовитих шляхтичів", з козаків тільки двох осаулівта сотників. Між ними опинив ся й Хмельницький—сотником чигринським. Відновлено Кодак: сам Конєцпольский вийшов туди з військом польським, вистояв там, поки скінчили замок, і поставив залогу; коменданту кодацькому наказано не пускати нїкого на Запороже, а хто б ішов самовільно—того смертю карати. На Запорожу мали чергувати ся два полки реєстрові, щоб стерегти Татар і не давати купчити ся на Низу своєвільникам. На волости розложено польське військо для постраху.

Сим разом Польща довгий час не зачинала нїяких воєн, не по-трібувала ані свого війська, ані козацького, і новий порядок, заведений законом 1638 р., могли перетримати цїлих десять лїт. Панам польським здавало ся, що се вояи вже на завсіди задавили „козацьку гидру". Аж тепер могло розвинути у всїй своїй пишноті панське хозяйство на Україні, приборкавши „непослушних".