Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Михайло Грушевський 'Історія України'. Доба литовсько-польська

42. Унїя Польші з Литвою

Хто придивляв ся до тої крівавої, завзятої боротьби, що йшла між литовськими князами й Польщею за галицько-волинські землї, аж до 1380-х років, мабуть і в снї не бачив, чим ся боротьба мала скінчити ся. Такий несподїваний був той кінець: унїя, себто зєдначнє Польщі й Литви під властю великого князя литовського, що засідаючи на польськім троні, мав на віки прилучити всї землї литовські до Польщі, „інкорпорувати", себто влучити їх до Польщі так, що вони переставали бути осібною державою, а переходили на прості провінції Польщі. Видумали се польські пани. Вони вибрали собі королевою меньшу доньку Людовика, аби відділити ся від Угорщини і спекати ся впливів угорських панів, а потім стали розглядати ся для своєї королеви за женихом, щоб був їм на руку—міг би своїми силами і засобами стати в пригодї, а в справи Польської держави не мішав ся та не пе-решкаджав панам польським тут правити. Правда, Ядвіга була вже висватана за австрийського княжича Вільгельма, але сей їм не підходив, бо не мав ніякої сили і накинули оком молодого великого князя литовського, Ольгердового сина Ягайла, Сподївали ся, що за честь стати королем польським він їм буде несказанно вдячний, на всї умови їх пристане, а силами своїми може їм в кождій хвилі стати в пригодї. І не помилили ся, Ягайло пристав на все що пани польські хотїли: обіцяв вихрестити на католицтво всю нехрещену Литву і самому перейти на латинство (а перед тим був православний), обіцяв своїми коштами здобувати утрачені Польщею землї, а саме найважнїйше: обіцяв „на вічні часи прилучити свої землї, литовські і руські до корони Польської".Таку умову списано між ними в Креві, на Литві, 15 серпня 1385 р. Се так звана „Кревська унїя", умова незвичайно важна, що рішучо змінила напрям історії не тільки наших країв, а й усеї, можна сказати, Східньої Европи.

Добивши згоди з Ягайлом, польські пани заходили ся оженити його з своєю королевою. Трудности в тім були не малі, бо тим часом мати дала остатню згоду Вільгельмови, він приїхав до Кракова, обвінчав ся з Ядвігою й мешкав з нею як з жінкою на замку краківськім. Пропустили якось се пани польські, але тепер, похопивши ся, порішили розірвати шлюб Ядвіги з Вільгельмом, нї перед чим не спиняючи ся. Силоміць вхопили Вільгельма й вигнали з Кракова, Ядвіга хотїла догоняти й вертати його—її приборкали силоміць; шлюб її з Вільгельмом признано неважним, а її саму духовні взяли ся переконувати, що для добра Польщі й віри вона повинна вийти за Ягайла. Умовили кінець кінцем і видали за Ягайла. А довершивши сього дїла, насамперед, не боячи ся вже тепер Угорщини, за помічю литовських князїв вернули собі назад Галичину, вигнавши звідти угорське військо, а далї почали чекати сповнення Ягайлової обіцянки—що він їм на вічні часи прилучить до Польщі всї свої землї литовські і руські, себто білоруські й українські.

Значило се, що велике князівство Литовське як осібна держава не мало на далі істнувати, а всї землі, які були під литовськими князями, українські, білоруські й литовські, мали стати від сього часу землями королівства Польського. Так розуміли се і хотіли сього Поляки. Ягайло, сповняючи їх волю, звелів усім князям литовським, які сидїли в землях українських і білоруських, аби видали записи, що вони будуть вірні Ягайлу, його королевій і дїтям та належатимуть до Польського Королівства. Тому що князі однаково признавали Ягайла своїм старшим як великого князя литовського, сї обіцянки нїби й не мали для них особливого значіння і вони такі грамоти видали. Та далї князі та бояре зміркували, до чого воно йде—до того, що ними будуть правити й роспоряжати ся краківські пани польські, і се вже їм не подобало ся зовсім. Тодї задумав скористати з такого їх невдоволення Витовт, син Кейстута, дядька Ягайлового, котрого Ягайло, ставши великим князем, казав звести з сього світу. Двічи вже Витовт підіймав війну на Ягайла, доходячи своєї батьківщини, і нарешті добив ся того, що Ягайло віддав йому в управу і власть все велике князівство Литовське, як свому намісникови. Тепер, користаючи з невдоволення князів і бояр на претенсії краківських панів, Витовт казав окликати себе королем литовським і став ладити ся до нової боротьби з Ягайлом. Так прийшов би мабудь і кінець унїі, тільки стала ся несподівана пригода: Витовт був вибрав ся тодї великим походом в степи, щоб посадити на ханськім престолї свого присяжника, але необережно зарвавши ся, наскочив на сильне татарське військо й страшенно погромило воно його в битві на р. Ворсклї (1399). Ся катастрофа підрізала сили і пляни Витовта і замість повного розірвання з Польщею й Ягайлом стала ся угода (1400 р.): Витовт і Ягайло згодили ся на тім, щоб вел. кн. Литовське зіставало ся осібною державою, під управою свого великого князя, котрим тепер мав бути Витовт, але щоб був він під зверхністю Ягайла і його наступників на престолї польськім. Унія, значить, не зникала зовсім, хоч і зовеїм инакше виглядала тепер, нїж тодї як польські пани з Ягайлом укладали собі кревську умову 1385 р. В кн. Литовське все таки зіставало ся в звязку з Польщею і се богато важило на внутрішнє жите в. кн. Литовського і на українське житє з окрема.