Михайло Грушевський 'Історія України'. Українське відродження

123. Київська громада і указ 1876 р

З початком 1870-х років цензура на українські книжки в Росії трохи полекшала і взагалі утиски ослабли; стала можлива знову літературна і наукова діяльність. Тоді центром українського руху стає Київ, де за останні кільканадцять літ, псля розгрома кирило-мефодіївцїв наросли нові культурні сили з вихованцїв тутешнього університету. Діяльність сеї київської громади, відмінно від петербурської, звертала ся головно не на суспільні, а на наукові справи: на обгрунтованнє українства науковими дослідами минулого і сучасного житя українського народу. В тім напрямі працювали такі визначні учені, як історики Антонович і Драгоманів, етнографи Чубинський і Рудченко, язикознавцї Житецький і Михальчук і ин. Їм удало ся добути дозвіл на заснованнє тут у Київі відділу географічного товариства (1872) і він став центром, коло котрого стали громадити ся культурні сили українські. Поруч того оживає також і література українська: з кінцем 1860-х і в 1870-х роках виступають талановиті поети і письменники як Руданський, Нечуй-Левицький, Мирний, Кониський, Мих. Старицький. Мик. Лисенко зачав класти підвалини український музиці своїми збірками пісень, композиціями (між ними опера „Різдвяна ніч") і чудовими концертами. Згодом починає підіймати ся український театр, незвичайно розворушуючи громадянство, його інтелїгентські і півінтелігентські верстви.

Отак, як я сказав уже, діяльність київської громади була звернена на питання не політичні, навіть не соціальні. Провідники її свідомо і умисно звертали увагу українського громадянства на культурний і науковий бік справи, занехуючи політичний, щоб відтягнути „Українцїв від участи в росийських революційних рухах, і тим будили навіть невдоволеннє серед самих Українців на таке одностороннє „культурництво". Невважаючи на се, діяльність київських громадян послужила приводом до нових правительственних заходів проти українства. Привідцями до того були чернигівські поміщики урядовці Рігельман і його свояк Юзефович, що грав ролю сторожа росийських державних інтересів на Україні.

Розсваривши ся з провідниками київської громади, Юзефович раз-у-раз надсилав правительству свої донесення лякаючії його успіхами українського "сепаратизму", як тоді са називано—що Українці розвивають свою мову і письменство, на те щоб відділити ся від Росії. З початком 1875 р. була наряжена осібна комісія в сій справі і до неї покликано також Юзефовича. Він представив сій комісії україчство як польсько-австрийську інтригу, звернену, аби відірвати Україну від Росії; центурні представники з свого боку потвержували, що українське письменство має потайні цїли—відкремленнє України від Росії. При тім особливу небезпеку вже тодї добачали в українстві галицькім, не звязанім цензурними росийськими обмеженнями і настроєнім ворожо для росийського гіравлїння, через його заборонні заходи против українства. Комісія рішила як найпильнїйше слідити за галицькими виданнями, не допускати до Росії все що могло б впливати на розвій українського житя, підтримувати грошевими підмогами й иньшими способами москвофільські видання і москофільський рух в Австрії та вжити всїх способів, щоб задавити український рух в Росії. Зараз потім закрито київський віддїл Географічного товариства, а весною 1876 р. вийшов указ против українського слова взагалі: дозволено українською мовою друкувати тільки історичні памятки і белетристичні твори (вірші, оповідання, пєси), та й то правописею росийською і під найострійшим доглядом; українські ж концерти, представлення, читання заборонено зовеїм.

Самі по собі се були дуже тяжкі заборони, а на ділї цензура ще додавала до того своєї пильности, і якийсь час українські книги не пропускали ся таки зовсім—хіба десь припадком, через недогляд. Доходило до всяких сміховий: вичеркували українські слова з оповідань писаних по росийськи; веліли, щоб на концертах українські піснї співали ся словами перекладеними на росийську або французьку мову, і т. ин. Скоро одначе саме начальство київське і харківське звернуло ся до правительства з виясненнями, що заведені заборони занадто гострі і безпотрібно тільки дражнять громадянство. Через те зроблено було потім деякі полекші, дозволено українські представлення, хоч і з усякими обмеженнями (напр. в українських губерніях, що належали до київського генерал-губернаторства, українських вистав довго не дозволяли зовсім, а по иньших містах вимагали, щоб разом з українською пєсою виставлювано росийську, і т. й.).

Все теки в отсих обставинах яка-небудь літературна чи громадська работа українська була неможлива і заборона 1876 року мала той наслїдок, що свідомійші і енергічнїйші Українцї з Росії переносять свою роботу до Галичини ще в більших розмірах, анїж в 1860 роках.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.