Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Михайло Грушевський 'Історія України'. Українське відродження

119. 1848 рік на Буковині й Угорській Україні і загальна реакція 1850-х рр

В иньших українських землях, які були під Австрією —на Буковині і в Угорській Українї події 1848 р. відбивали ся инакше, хоч також глубоко зворушили місцеве житє. На Буковинї—найбільш глухій з австрийських провінцій, питання висунені сими подїями, викликали перші познаки національної думки у тутешніх Українцїв і перші прояви суперечности інтересів української й румунської народности, котру правительство досі звичайно рахувало за одну місцеву православну людність. Румунські депутати в парламенті стали добивати ся відділенна Буковини від Галичини і обеднання її з румунськими краями Угорщини; буковинські Українці виступили против сього, стоячи за дальшу одність свою з Галичиною, натомість добивали ся розділу Буковини на національні території—українську і румунську, а Румуни сього не хотіли. Але загалом рух український на Буковині був дуже слабкий, між Українцями мало ще було свідомих елементів і селянський рух против Румунів-дідичів, що виник тоді, мав зовсїм стихійний, несвідомий характер.

Глубокі потрясення, які заважили на всім пізнійшім житї її, прийшло ся пережити в 1848 р. Українї Угорській. Велике повстаннє підняте для визволення Угорщини від австрийського пановання було задавлене завдяки воєнній помочи, присланій Росією австрийському цісареви, і австрийське правительство, щоб ослабити Угрів, готове було підтримати народности Угорщини, подавлені досі угорським панованнєм— в тім і угорських Українцїв. Серед них знайшов ся тодї чоловік смілий і відважний, який міг би відкрити нову добу в житю угорської України, як би зістав ся на національнім г•рунтї. Був се Адольф Добрянський; під час угорського повстання він утік з Угорщини й пробував у Галичині і звідти прийшов з росийською армією, як цїсарський австрийський комісар при росийській армії. Під впливом його угорські Українцї рішили ся виступити з своїми національними домаганнями, вислали депутацію до цісаря, просячи відділити українські землі в осібні стблицї і в них на всякі уряди призначати Українцїв, завести українську мову в урядованні і в научанні, заснувати в Ужгороді українську академію і т. ин. Прошення сі були прийняті дуже прихильно і цісар обіцював їх скоре сповненнє. Добрянського призначено намісником (над-жупаном) чотирох стблиць, де найбільше живуть Українцї, і він почав заводити „руське" діловодство; на тій же мові мали вчити в ужгородській гімназії. Все се обіцювало дуже гарні наслідки — але все напсувало русофильство Добрянського; він був прихильником всеросийського єдинства, і замість української мови заводив росийську, ширив росийський вплив. Тому угорська аристократія, здобувши собі назад вплив в державі, під вражіннями росийської окупації, що знищила її пляни, першим дїлом звернула ся против Добрянського. Його скоро відсунено від усього, а все що пахло русофильством на Українї угорській,—взято під гострий і підозріливий догляд. Тим часом під впливом Добрянського вся тутешня нтелїгенція пішла сею русофильською стежкою і тепер під гострим угорським доглядом присїла й залишила майже всяку діяльність. На народній український основі працювати не хотїла, на росийській—не сміла, і так по тім бурхливім руху 1849 р. наступає тут на довго—по нинЇшнїй день застій і мертвота—гірші, нїжденебудь на українській землї.

Не така тільки довга і затяжна, але теж сильна реакція по бадьорім руху 1848 р. наступила і на Буковинї, а навіть! в Галичині. Союз з правительством тутешнього українського громадянства мав свої дуже лихі сторони. Добрі заміри австрийських правителїв помогти розвоєви українського народу переважно не здійсняли ся й тут. Задавивши революційний рух 1848 р., правительство взагалї поховало свої пляни реформ.

Тим часом українське громадянство покладало всі надії свої на реформи і дарунки правительства, і коли побачило, що воно більше Українцями не журить ся, стало безпомічне і безрадне, не знаючи, що почати. З тої причини, що рух український опирав ся на порозумінні і союзі з правительством, провід у нїм взяли елементи консервативні церковні та урядові.

В Галичині перед вела митрополича консисторія, „святий Юр", як її звали поімени катедральної церкви, де проживав митрополит і консиСторські канонїки. Тодішня інтелЇґенція українська в Галичині складала ся майже з самих священиків і вони, зовсім зрозуміло, дивили ся на митрополита і -його консисторію як на своїх натуральних провідників. А сі провідники дивили ся неприязно і підозріливе на кожний прояв якогось живійшого і поступовійшого руху взагалї і народнього українського зокрема. Знов виходять на верх прихильники книжної словяно-росийської мови, неприхильні українському елєментови в мові і культурі, як простонародньому і „необразованому". Всякі сміливійші пориви й пляни 1848 р. затихали й забували ся серед загальної реакції, а серед неї знов на гору вийшли польсько-шляхетські елементи. Вони фактично захопили в свої руки адміністрацію галицьку, під началом тодішнього намісника графа Голуховского. Галичина спинила ся в польських руках, а до українського елементу польські верховоди подбали настроїти правительство як найбільш підозріливе і неприхильне, представляючи, що галицькі Українцї тягнуть до Росії і до православія.

Так і в Галичині жвавий рух 1848 р. на дїлї став не початком нової епохи, а вступом до темної реакційної доби, і тільки згодом українське громадянство мало змогу вернути ся до тих домагань і справ, що ставили ся в 1848 роцї й тодї були вже такі близькі до свого сповнення.