Михайло Грушевський 'Історія України'. Українське відродження

114. Початки відродження в західній Україні

В часах найбільшого, як здавало ся—останнього упадку українського житя, при кінцї XVIII в. починали вже поволі пробивати ся перші парости нового житя. В західній Україні вони сходили на грунтї церковнім.

Свого часу заведеннє унїї приглушило дуже сильно останки Українського житя. Приймали унїю з малодушности, хилячи ся перед панами, а сміливійшнх приборкувано силоміць. Але наростали нові поколїння, що були уніатами не через свою зраду чи малодушність, а через те що уродили ся в унїї, і для них унїя стала вже вірою народньою, українською. Ті що заводили унїю на те, аби вона послужила дорогою до ополячення і окатоличення, помилили ся в своїх надїях Через те що уніатське духовенство і взагалі унїю не зрівняно в правах з католицтвом і вона зістала ся церквою низшою, мужицькою, вона стала прикметою тутешнього українського житя і незадовго стала для західньої України такою ж національною церквою, якою перед тим була церква православна. І коли австрийське правительство, заволодівши Галичиною, заходило ся коло того щоб підняти уніатське духовенство з темноти і пониження, в якім його застало, то се мало чималий вплив на розбудженнє національного житя. Австрийське правительство, побачивши, як польська шляхта поневолила український нарід, взагалї задумувало ся над способами, щоб йому помогти: за Марії Тереси і Иосифа II обмежено вдасть поміщиків, заводили ся школи „з місцевою мовою" (українською) для селян і міщан, вищі школи для духовенства, що було незвичайно убоге і темне. Насамперед сї заходи почали ся на Угорській Україні, наслідком тих рухів против унїї, що так занепокоїли правительство (див. гл. 108). Мукачівську єпархію визволено від зверхньої власти католицького єпископа в Ягрі, засновано ліцей в Мукачеві, для виховання духовних, поліпшено матеральне становище духовенства. Новий єпископ Андрій Ба-

чинський (1772—1809) з сього боку дуже дїяльно заходив ся коло піднесення свого духовенства, і тут в Мукачеві коло нього згодом зібрала ся громада доволї вчених як на той час людей, з котрих вийшли потім перші професори-Русини львівського університету і чимало иньших замітних дїячів. З прилученнем Галичини сї заходи правительства захопили також і її. Зараз по прилученню Галичини Марія-Тереса завела в Віднї духовну семінарію для уніатів; се було мале віконце в Европу для галицького українського суспільства і мало справдї чимале значіннє в його житю. Потім слїдом заложено семінарію у Львові, а при заснованню львівського університету в 1784 р. положено, щоб деяких наук вчили по українськи, і осібний ліцей при нім заведено, де б Українці підучували ся, щоб потім вступити до університету. Богато зроблено також і тут для добробуту духовенства; з маєтків закритих монастирів організовано „релігійний фонд" для поліпшення становища духовенства. Так само на Буковинї, за недовге воєнне правлїннє положено цінні початки нової, світської школи і тутешнїй релігійний фонд, що володів пятою частиною цілою Буковини (се були давнїйші монастирські і єпархіальні маєтки) давав величезні засоби на культурні і національні шли. Та біда була в тім, що в суспільних і національних відносинах сеї далекої провінції австрийське правительство слабо розпізнавало ся і так як не вміло знайти справжньої точки в селянських відносинах, без кінця заплутуючи справу своїми суперечними рішеннями, так і в культурних справах дуже часто зовеїм не вміло доглянути українського елементу, вважаючи румунську мову „місцевою мовою" всеї Буковини без ріжниці.

В Галичиннї воно розглядало ся трохи краще, але й тут правительственні заходи, направлені на піднесеннє українського народу, здебільшого заглушили ся потіло впливами польської шляхти, та й робили ся без потрібного знання місцевих обставин. Для тих українських вищих шкіл і катедр не знайшло ся людей тямущих, які б вміли вгадати ті живі течії народнього житя, на котрих можна було оперти новий просвітний рух. Наука вела ся мертвою книжною мовою, викладали ся предмети далекі від житя, тому й сї заходи не дали такої користи, яку б могли дати. Згодом українські лекції і український ліцей скасовано, коли з нових гімназій стали виходити Українці підготовані до слухання загальних курсів. З загальною реакцією, що почала ся в Австрії посмерти цїс. Иосифа (1790), польська шляхта здобуває собі впливи і в двірських кругах і у місцевої адмінїстрації й починає лякати її своїми вигадками про нахил галицьких Українців до Росії та до православія, відвертаючи тим правительство від заходів на їх користь. Під впливами Поляків замість української мови заведена мова польська—з початку в школах вищих типів, а далї і в сїльських, народнїх. З огляяу на протести і представлення українського духовенства сільським громадам позволено засновувати свої приватні школи з українською мовою, але при тім адміністрація наказувала духовенству, ідиб не дуже заохочувало селян заводити такі українські школи— аби не причиняти тим собі видатків. Треба сказати одначе, що саме духовенство не оцінювало всього значіння народнього елементу і не використовувало тих можливостей, які відкривали для нього правительственні заходи; набираючи ся деякої культури, нова інтелігенція, майже виключно сама духовна, тратила давнійшу звязь з народом закидала народній язик, не вміючи надати йому культурного вжитку, тримала ся старої книжної мови, звироднілої, омертвілої, не здатної вже до розвитку і не знаходячи через те основи для свого культурного поступу, йшла за польським елементом, як більш культурним.

Все таки невважаючи на всї помилки і незручности правительства і свого громадянства, то на ніщо зводили часом і найкращі їх заміри, зіставало ся деяке поліпшеннє від тих усіх заходів. Важно було перед усїм, що розвіяло ся те почуте безвиходности, яке огорнуло було українську людність а часи упадку, в XVIII віці; заходи австрийського правительства відкрили якийсь просвіток, розбудили надїї на кращу будуччину і енергію змагання, боротьби за кращу долю. Серед нового уніатського духовенства, вихованого в кращих культурних і матеріальних обставинах уже в початках XIX в. зявляють ся освічені і тямущі люде, які думають не тільки про інтереси своєї церкви, а й про інтереси народнї, національні, заходять ся коло піднесення народньої освіти і добробуту, коло розвою національної культури.

Польські заходи против українства викликали іх на герць за народнї права; надїї на помід австрийського уряду додавали охоти. Проекти заведення польської мови в народнїх школах викликають перший свідомий виступ галицького духовенства в оборонї народньої мови: митрополит Левицький під впливом каноніка Могильницького—найвизначнїйшого представника нового духовенства, удав ся до правительства з прошеннем, щоб у народніх школах учено по украінськи. Колиж шкільна комісія ухвалила своє—так як вище було сказано, що для української науки громади можуть закладати осібні свої школи,—митрополит вислав протест проіив такого трактовання української мови, а Могильницький виготовив записку в оборонї її вартности і рівноправности. Потім розширив сю свою оборону в осібнім трактатї: „Вьдомьсть о рускомь язьікеь" (в Галичині місцеву українську мову все називано руською, по старій традиції); се був перший учений трактат в оборонї української мози. Заразом заходив ся коло просвітної роботи. Організував перше просвітнє товариство в Перемишлї—але воно заглохло, стрінувши всякі перешкоди з боку польського духовенства і сполячених уніатських монахів-Василіян. Краще пішли його заходи коло закладання народніх українських шкіл замість ополячених урядових; за короткий час відкрито велике число шкіл парафіяльних і т. зв тривіяльних (вищого типу); для приготовлення учителів організовано учительську семінарію в Перемишлї; стали складати українські учебні книжки для сих шкіл—а з тим стали виникати питання про відносини народньої мови до книжньої—чи тримати ся старої книжньої мови, чи зближати ся до живої народньої: про се потім, в 1830 роках виходить завзята полеміка між оборонцями мови народньої і мови книжної, або властиво кількох книжних мов — старої української, церковнославянської і росийської (великоруської): суперечка ся мала велике значіннє в дальшім тутешнїгл розвою національної свідомости. Отак підіймало ся поволї нове житє на витолоченім і забитім українськім перелозі в західній Україні. Скромні і непоказні були перші прояви його—але в тих частях України, що від Польщі перейшли до Росії, навіть і такими не можна було похвалити ся: тут нічим не полекшало від того що нарешті „Польща впала". Як я вже сказав, панованнє польського панства над українським народом стало ще сильнійше, ще безогляднїйше, і з боку правительства не було навіть таких проб полекшити становище селянства, які показувало правительство австрийське. Польська освіта і культура панували далі скрізь в вищих верствах—все се було польське, а з другого боку нові школи, які заводила росийська вдасть, нові уряди, церква і духовенство під росийським володіннєм ширили росийство: росийську мову заведено в духовних школах і навіть у церкві молитви велено було вимовляти на росийський спосіб. Таким чином українське житє, що досї гнїтила польщина, тепер спинило ся між двома огнями—польським і росийським, і росийськими руками винищувано українство навіть там, куди ніколи досї не сягали руки польські. Тому українство тут никло і гинуло далі, і перші прояви його в Росії зявили ся не тут, а в Українї задніпрянській—в старій Гетьманщині й Слобідщинї, на розвалинах козацької автономії.