Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Михайло Грушевський 'Історія України'. Упадок козаччини і українського житя

100. Устрій і суспільні відносини Гетьманщини

З попереднього ми знаємо в головнїйшим, як формував ся устрій української Гетьманщини (див. особливо гл. 83). Військовий поділ на полки й сотнї з часом осів на землю, став поділом на округи полкові й сотенні, а потім як скасовано польський устрій, сей військовий козацький устрій, зайнявши його місце, почав переходити в загальну управу, адміністрацію. Не так легко одначе було сьому військовому устроєви, приладженому більше до воєнної мобілізації, нїж до адміністрації, перейти в систему такого загального, общеземського правління. Коло сього треба було богато попрацювати, і кращі представники української старшини працювали над сїм щиро—але бачили ми, які трудности стрічали вони в тім з боку росийського правительства, що замишляло зовеїм скасувати автономний український устрій, посилаючи ся на його непорядки, а зовеїм не бажало Його упорядковання Полуботок згинув через сї свої заходи; Апостол в коротке своє правліннє встиг тільки дещо зробити в сїм напрямі, а потім наступили тяжкі часи великоруського правління, коли нові власти і ріжні постороннї великоруські начальства, воєнні і адміністративні, своїми мішаннями й роспорядженнями, часто суперечними і безтолковими, заплутували до решти українську управу.

В центральнім правлінню цїлої Гетьманщини з початку сформували ся два зверхнї уряди, оден—військова або генеральна канцелярія другий—генеральний суд. Військова канцелярія завідувала справами військовими і загальними, на чолї її стояв військовий (генеральний) писар. По смерти Апостола вона обеднала ся з правящою колегією, як вищий уряд, під назвою генеральної військової канцелярії. Військовий суд судив генеральний судя, з початку сам оден, а потім, як знаємо, зроблено сей суд колегіальним: придано суді засїдателів, і так став ся пізнійший генераляний суд. При поставленню на гетьманстві Апостола відділено було в осібну управу ще скарб військовий визначивши до того двох підскарбіїв; рахунки вела осібна скарбова канцелярія і при нїй рід державного контроля: комісія рахункова (счетная). Нарешті була ще осібна артилєрийська канцелярія, під начальством обозного: вона завідувала військовою арматою і призначеними на те маєтностями і доходами.

Рада військова перестала збирати ся уже з часів Самойловича і деяка память про неї зіставала ся тільки при виборі гетьмана, і то тільки для прикраси. Всякі важнїйші справи рішала рада старшини, скликувана гетьманом; справи звичайнїйші або пильнїйші—рада гетьманська з генеральною старшиною і полковниками.

Після того як правобічна Україна одійшла до Польщі, Гетьманщина поділяла ся на десять полків: Стародубський, Чернигівський, Київський, Ніжинський. Прилуцький. Переяславський, Лубенський, Гадяцький, Миргородський і Полтавський. Полки і тепер були дуже не однакові що до величини, людности та числа козаків, яке значило ся в них. Так напр. в 1723 р. в Ніжинськім полку було 8 сотень і в них без малого 10 тис. козаків (6566 конних і 3379 піших), в Київськім 8 сотень і в них не сповна 3 тис. козаків (1657 кінних і 1269 піших). Всього в десяти полках було тодї 114 сотень і близько 50 тис. козаків. В 1735 р. правительство віддїлило зпоміж козаків для дійсно військової служби ЗО тис. „виборних" заможнїйших, подїлившиїхпропорціонально по полкам, а решту призначило в „подпоможчики" виборним (пізнійше одначе так обернуло ся, що навпаки сї підпоможчики служили службу коштом заможнїйших виборних).

Головна вдасть в полку належала полковникови. Хоч в кождім полку була подібна полкова старшина як в цілім війську, але вона не мала в правлінню особливого значіння, і взагалі в XVIII віці вдасть і сила полковників незвичайно зросла. З того часу як московське правительство взяло в свої руки іменованнє полковників і заборонило гетьманови скидати їх без волі царської, значіннє полковників дуже підняло ся, і гетьман з генеральною старшиною не мали великої сили над ними. З другого боку стратило всяке значіннє в полковій управі, так само як і в військовій, рядове козацтво. Самопорядкуваннє зістало ся тільки в громадах козачих. Навіть сотників полковники звичайно визначали своєю властю, а хоч по закону сотників, чи кандидатів на сотника ніби то мала виберати сама сотня, та се робили вже не сотенні козаки, а сотенна старшина—як що такі вибори робили ся. Таким чином од козацького самопорядкування не зістало ся майже нічого, і на скільки зістало ся ще взагалі самопорядкуваннє, в справах, які виходили за межі громади, то було воно старшинське— лежало в руках старшинських родів, що під назвою товаришів бунчукових, значкових і значних військових сотворили привілегіовану дїдичну (наслідственну) верству— „шляхецтво", як вони себе називали, і все правлїннє гетьманське XVIII віку має характер панський, аристократичний (старшинський). В повній залежности від нього стояли міщанські громади. Меньші, так звані ратушні—підлягали просто полковій і навіть сотенній управі; більші, так звані магістратські—такі що мали повний магістрат, управу німецького права, мали бути незалежні не тільки від полковників, а навіть самому гетьману тільки в деяких справах підлягати (таких городів в середині XVIII в. рахують десять). Але й сими в XVIII віці розпоряджали-ся полковники досить самовільно. Духовенство, хоч підлягало безпосередно синодови, через своїх владиків,—одначе на дїлї стояло також в сильній залежности від старшини. Не говорити вже про рядове козацтво і посполитих—панських підданих: вони стояли під повною властю старшини.

Останнє панованнє старшини під рейментом Розумовського взагалї розвинуло і ствердило сей старшинський, панський характер Гетьманщини, який уже перед тим, з кінця XVIII віку так сильно почав зазначати ся. Пильнуючи можливо упорядкувати, довершити і викінчити суспільнополітичну будову гетьманщини, старшина робила її на своїх панських підвалинах і розвиваючи принціпи панських прав старшинських, руйновали до решти останки старого демократичного люду. Велике заважили тут, на сї старшинські змагання, також законодатні памятки, за недостачею свійського писаного права прийняті від старого устрою.

Я вже згадував (гл. 92), що звичайове народне українське право, яким мали судити судї вусяких судах, не було списане, і через се суди звертали ся до помочи збірників права, які були під рукою і задержали ся в судах міських — до магдебурського права, також до Литовського Статута, і то не в першій, близшій до місцевого права, а в пізнїйших редакціях 1566 і 1588 рр. глубоко перйнятих впливами польського шляхетського устрою і права. Хоч до них звертали ся в питаннях права приватного і карного, але при загальнім шляхетськім характері сеї збірки законів її шляхетські основи набували все більшої сили, в міру того як виростала повага Лит. Статута.

Коли при відновленню гетьманства в 1727 р., на основі „рішительних пунктів", була зібрана комісія українських юристів, щоб звести в одно українські закони, ся комісія, замість заходити ся коло збирання права народнього того що вважало ся справедливим і законним в народї,—взяла ся також за сі ж готові збірки права, уживанів українських судах: Литовського Статута і Магдебурського права. На сїй підставі зробила вона свій збірник законів, скінчений в р. 1743, під назвою: „Права, по которим судится малороссійскій народ". Хоч він не був правительством затверджений, але скріпив ще більше значіннє статутово-магдебурського права, і правлїннє Розумовського, заходило ся перевести постанови Лит. Статута про устрій і порядок судовий.

Оден з українських юристів того часу Федір Чуйкевич в 1750 р. предложив новому гетьманови записку „Суд і росправа в правах малоросійских" і в ній, показуючи недостачі і хиби українських судів, подав плян реформи його в дусі Литовського Статута. В такім напрямі справдї була переведена реформа в остатнї роки правління Розумовського. Генеральний суд доповнено виборними депутатами від полків, на взірець польського трібуналу. Суди полкові були перемінені в суди гродські і мали правити ся на взірець польських старостинських судів. А для справ цивільних (гражданських) і поземельних заведені повітові суди підкоморські і земські, з виборних шляхетських (старшинських) судів. Гетьманщину розділено на 20 таких повітів.

Ся реформа, правда, не простояла довго, але вона показує нам загальний напрям старшинських змагань. Прийнявши за своє право Литовський Статут, старшина при кождій нагодї проводила в житє ті основи шляхетського устрою, якими сей Статут перейнятий. Старшина дивить ся на себе як на шляхетську верству (сей термін— „шляхецтво малоросийське" з серединою XVIII віку входить все в ширше уживаннє в усяких справах українських). Прикладаючи до себе постанови Литовського Статута про шляхетські права і привилеї, старшина претендувала на такі ж права в українськім устрою і житю. Так само як отеє реформував ся старий військовий устрій Гетьманщини на подобу шляхетського устрою Польщі—так само проводили ся понятя про шляхетські права в права маєткові, в відносини поспільства до панів, в права селянські—властиво в безправність селянську. З того дуже богато заціліло і по скасованню гетьманства. Так ріжні постанови цивільного права, взяті з Литовського статута, ще й досї мають вагу в старій Гетьманщині—нинішній губернії Чернигівській і Полтавській як тутешнє місцеве право; а понятя про шляхетські права старшини над поспільством дуже сильно вплинули на весь суспільний уклад Гетьманщини.