Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

КУЛЬТУРА ПОГАНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Одяг

Нераз уявляємо собі, що теперішній селянський одяг, це давний одяг словянський. Але справді річ мається інакше. Навіть найзвичайніша і невибаглива селянська ноша з далекої закутини Полісся це вже одяг, що протягом століть перейшов багато змін і мабуть нічого не залишилося у ньому із прасловянських часів. Вже й у давні часи одяг нераз змінявся, бо таксамо як нині, люди охотно переймали чужу моду і готові чужосторонні одежі.

Простий словянський одяг складався зі штанів, сорочки і свити. Штани були найважливішою частиною одежі. Грек Прокопій оповідає про словян: «Деякі не мають ані сорочки ані плаща, але тільки в коротких штанах стають битися з ворогами». Ібн-Дусте каже про Русь: «Штани носять широкі, сто мір іде на кожні; одягаючи такі штани, збирають їх коло коліна і привязують до нього». Штани появилися вперше у словян і інших середнєвічних народів; старовинні греки і римляни цієї частини одягу не знали. Словянська назва штанів була «ноговиці» або «гаща»; у гуцулів ще дотепер називаються вони гачі. Цілий одяг звався «порти».

Сорочка або «сорочиця» була довга або коротка; таксамо різного вигляду була свита, одяг з рукавами. Носили теж плащ щось як опанчу чи кирею, без рукавів; спинали його запинкою на рамені. Назва кожух походить від кожі — шкіри. Зразу далеко більше одягів було зі шкіри і футер, бо диких звірів було багато і кожний міг футро добути. Полотно було дорожче, бо ткацтво ще не дійшло до розвитку.

Заможні люди одягалися у різнороднішу одежу. Араб ібн-Фадлан описав нам одяг, в який прибрано помершого багатого купця: наділи на нього широкі штани, панчохи, чоботи, куртку і шовкову свиту з золотими гудзами, а на голову шапку, обшиту соболем.

У словянських могилах знаходяться подібні одяги з шовку й оксамиту, ткані золотом і сріблом з дорогими ґудзиками. Пояси бувають ремінні або ткані. При поясі була нераз мошонка на підручні речі, як ніж та кремінь й огниви щоб кресати вогонь. Чоботи бували невисокі, гостроносі, деколи теж з холявами.

Варяги, а за ними й словяни, любувалися у різнородних прикрасах. Носили нашийники, бранзолєти, перстені, а жінки також намиста із скляних, камяних або металевих коралин, заушниці, ковтки й інше.

Ібн-Фадлан так пише про жіночі прикраси: «Кожна жінка в них має на грудях коробочку, залізну, мідяну, срібну або золоту, відповідно до стану і заможносте чоловіка; така коробочка має каблучку і до неї причеплений ніж, також на грудях. На шиї мають золоті і срібні ланцюги. Як чоловік має десять тисяч діргем (срібний гріш), купує жінці ланцюг, як має двадцять тисяч, купує два ланцюги, і так кожного разу, як прибуває в нього десять тисяч діргем, дає жінці нового ланцюга, так що деякі мають багато ланцюгів на шиї. Найкраща оздоба у них зелені коралі зі скла; всяким способом намагаються їх здобути, купують одну коралинку по діргемі і з них нижуть намиста своїм жінкам».

Але деякі визначні люди убиралися дуже просто: Святослав мав на собі звичайну білу одіж і нічим не відрізнявся від товаришів.